2. ПЕРЕОБРАЖЕННЯ
Петрове визнання і розповідь про Переображення Ісуса у всіх трьох синоптиків взаємно пов’язані датуванням. Апп. Матей і Марко кажуть: «По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата…» (Мт. 17:1; Мр. 9:2). Ап. Лука пише: «Днів з вісім по оцій розмові…» (Лк. 9:28). Це означає, насамперед, що обидві події, в яких визначну роль відіграє Петро, взаємно пов’язані. Насамперед можна було б сказати: в обох випадках ідеться, по-перше, про божественність Ісуса, Сина; але в обох випадках поява Його слави пов’язана з темою страждань. Божественність Ісуса нерозривна від Хреста; лише в цьому зв’язку ми Його безпомилково пізнаємо. Йоан це внутрішнє переплетення Хреста і Слави висловив так, що Хрест Ісуса є Його «Піднесенням» і що Його піднесення здійснюється не інакше як через Хрест. Але тепер ми все ж мусимо дещо ближче підійти до підстави цього дивного датування. Існують два різні тлумачення, але вони не обов’язково виключають один одного.
Жан-Марі ван Канх і Мішель ван Есбрук особливо досліджували взаємозв’язок із юдейським літургійним календарем. Вони звертають увагу на те, що лише п’ять днів віддаляють два великі осінні юдейські свята одне від одного: на шостий день після Йом-ха-Кіппурім[1], великого свята Примирення, настає свято Куренів (Кучок, Суккот), що триває тиждень. Це, мовляв, означає те, що Петрове визнання припадає на велике свято Примирення, тож його і тлумачити в богословському аспекті слід на тлі цього свята, коли єдиний раз у році первосвященик урочисто промовляє ім’я Ягве у святилищі храму. Визнання Петром Ісуса Сином живого Бога набуває в цьому контексті ще глибшого значення. На противагу цьому Жан Даньєлю пов’язує датування євангелістів винятково зі святом Куренів, що, як уже було сказано, тривало цілий тиждень. Тоді, мовляв, датування апп. Матея, Марка і Луки збігаються. Приблизно шість чи вісім днів означають тиждень святкування свята Куренів; згідно з цим, Переображення Ісуса відбулося останнього дня цього свята, який був водночас його кульмінацією і внутрішнім підсумком.
Спільним для обох тлумачень є те, що Переображення Ісуса пов’язане зі святом Куренів. Ми побачимо, що взаємозв’язок із ним справді виявляється в самому тексті і уможливлює нам глибше розуміння всієї події. Крім особливостей цих розповідей, так виявляється головна риса Ісусового життя, на якій, як ми бачили в попередній главі, особливо наголошує Йоан: великі події життя Ісуса внутрішньо пов’язані з юдейським літургійним календарем; це, так би мовити, літургійні події, в яких літургія з її спогадами і сподіваннями стає дійсністю, життям, що знову веде до Літургії, а від неї знову прагне стати життям.
Саме при аналізі взаємозв’язків між розповіддю про Переображення і святом Куренів нам ще раз стане зрозуміло, що всі юдейські свята несуть у собі три виміри. Вони походять від святкування природної релігії, отже говорять про Творця і творіння; потім вони стають спогадами про дію Бога в історії і, нарешті, святами надії, якими зустрічають грядучого Господа, в Якому історична спасенна дія Бога звершується, стаючи водночас примиренням усього творіння. Ми побачимо, як ці три виміри свят ще більше поглиблюються і наново формуються через їхню реалізацію в житті і стражданнях Ісуса.
Цьому літургійному тлумаченню дати протистоїть інше тлумачення, особливо переконливо представлене Гартмутом Ґезе, який вважає натяк на свято Куренів недостатньо обґрунтованим і натомість прочитує весь текст на тлі Вих. 24 – сходження Мойсея на гору Синай. Справді, ця глава, в якій описано укладення Союзу Бога з Ізраїлем, є важливим ключем пояснення розповіді про Переображення. Там написано: «Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого дня кликнув Він до Мойсея з-посеред хмари» (Вих. 24:16). Те, що тут, на відміну від Євангелій, йдеться про сьомий день, не обов’язково означає відсутність зв’язку між Вих. 24 і розповіддю про Переображення; однак, переконливішим, на мою думку, є датування на основі юдейського літургійного календаря. Зрештою, немає нічого незвичайного в тому, що в подіях Ісусового шляху зливаються разом різні типологічні взаємозв’язки і так стає зрозуміло, що Мойсей і всі пророки говорять про Ісуса.
Перейдемо тепер до тексту самої розповіді про Переображення. Тут говориться, що Ісус взяв Петра, Якова та Йоана і повів їх на високу гору, тільки їх (Мр. 9:2). Ми зустрінемо знову цих трьох на Оливній горі (Мр. 14:33) в часі страшенної тривоги Ісуса, що є образом протилежним до Переображення. І все ж, обидва образи нероздільні. Тут слід пам’ятати про зв’язок із Вих. 24, де Мойсей у своєму сходженні на гору бере з собою Аарона, Надава й Авігу, а також 70 старійшин Ізраїля.
Знову, як уже у випадку Нагірної проповіді та молитовних ночей Ісуса, ми стикаємося з горою як із місцем особливої близькості з Богом; знову ми повинні згадати про різні гори Ісусового життя: гору спокуси; гору Його великої проповіді; гору молитви; гору Переображення; гору тривоги; гору Хреста і нарешті гору Воскреслого, на якій, у контрасті до пропозиції панування над світом завдяки владі сатани, Господь заявляє: «Дана Мені всяка влада на Небі й на землі» (Мт. 28:18). Але за ними видніються Синай, Хорив, Морія – старозавітні гори Об’явлення, які водночас є горами Страстей та, в свою чергу, теж вказують на гору храму, де Об’явлення стає Літургією.
Якщо ми шукаємо пояснення, то, без сумніву, насамперед на цьому тлі бачимо загальну символіку гори: гора – місце сходження вгору, не лише зовнішнього, а й внутрішнього; гора визволяє від тягаря буднів, дає змогу вдихати чисте повітря творіння; гора дарує погляд на широчінь світу та його красу; гора дає мені внутрішню висоту і дозволяє мені передчувати Творця. До всього цього додається досвід Бога Спасителя і досвід Страстей, з їхньою кульмінацією в жертві Ісаака, в жертві ягняти, що провіщає остаточного Агнця, пожертвуваного на горі Голготі. Мойсей та Ілля змогли теж на горі отримати Боже Об’явлення; тепер вони розмовляють із Тим, хто є Божим Об’явленням в особі.
«І преобразився перед ними», – каже потім Марко дуже просто і додає, дещо незграбно, немов лепечучи перед обличчям таїнства: «Одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би» (Мр. 9:3). Матей пропонує тут уже величніші слова: «Обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17:2). Лише Лука вже раніше вказав ціль сходження на гору: «Ісус… пішов аж на гору помолитися», і на цій основі пояснює тепер подію, свідками якої стають троє учнів: «І коли Він молився, вигляд Його обличчя став інший, а одежа – біла та блискуча» (Лк. 9:29). Переображення є подією молитовною; стає помітно те, що відбувається в розмові Ісуса з Отцем: найглибше проникнення Його єства Богом, що стає чистим світлом. У Його єдності з Отцем Сам Ісус є Світлом від Світла. Те, чим Він є в глибині Свого єства, і те, що спробував у своєму визнанні сказати Петро – цієї миті можна побачити й наочно: перебування Ісуса в світлі Бога, Його власну Синівську світлість.
Тут можна зауважити зв’язок із постаттю Мойсея і відмінність від неї: «Як сходив з гори, не знав він, що обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом» (Вих. 34:29-35). Завдяки розмові з Богом Боже світло світить на нього, і він сам починає сяяти. Але це є, так би мовити, світло зовнішнє, що тепер дає можливість сяяти йому самому. А Ісус сяє зсередини; Він не приймає світла, а Сам є Світлом від Світла.
Проте білий осяйний одяг Ісуса під час Переображення говорить і про наше майбутнє. В апокаліптиці білі шати є символом небесного єства – шати ангелів і вибраних. Так, в Одкровенні Йоана Богослова йдеться про білі шати, які носитимуть спасенні (пор. особливо Од. 7:9,13; 19:14). Але це відкриває нам тепер щось нове: шати вибраних – білі, бо вони вибілені в крові Агнця (Од. 7:14) – тобто через хрещення вони пов’язані зі Страстями Ісуса, а його Страсті є очищенням, що повертає нам наш первісний одяг, який ми втратили в гріху (пор. Лк. 15:22). Через хрещення ми разом з Ісусом зодягнуті в світло і самі стали світлом.
Ось з’являються Мойсей та Ілля і говорять з Ісусом. У цій розмові присутнє те, що Воскреслий пояснюватиме учням дорогою до Емауса. Закон і Пророки говорять з Ісусом, говорять про Ісуса. Лише Лука розповідає нам – принаймні лаконічним натяком – про що розмовляли обидва великі Божі свідки: «З’явившись у славі, говорили про його Вихід, який мав звершитися в Єрусалимі» (Лк. 9:31). Темою їхньої розмови є Хрест Ісуса, але все ж у ширшому розумінні, Його Вихід, місцем якого має стати Єрусалим. Хрест Ісуса – це Вихід з цього життя, перехід через «Червоне море» Страстей до слави, яка, проте, завжди залишається позначеною ранами.
Так стає зрозуміло, що головною темою Закону і Пророків є «надія Ізраїля» – Вихід, що визволяє остаточно; що зміст цієї надії – це страждаючий Син Людський і Божий слуга, Який Своїми стражданнями відкриває двері у вільний і новий простір. І самі Мойсей та Ілля теж є страдниками та свідками страждань. Вони розмовляють із Переображеним про те, що передбачили страждання Ісуса; але в розмові про це з Переображеним стає зрозуміло, що ці страждання несуть спасіння; що вони просякнуті славою Божою, що страждання преображаються в світло, свободу і радість.
[1] Йом-ха-Кіппурім – «Свято Примирення»: загальний день покаяння й покути в Ізраїлі.
