Тут нам слід випередити події і вслухатись у розмову, яку вели троє учнів з Ісусом під час сходження з «високої гори». Ісус розмовляє з ними про Своє майбутнє Воскресіння з мертвих, адже воно уміщає в себе Хрест. Учні ж запитують про пришестя Іллі, проповідуване книжниками. Ісус на це їм відповідає: «Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, – та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений? Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього» (Мр. 9:9-13). Підтверджуючи у такий спосіб, з одного боку, очікування Іллі, Ісус водночас доповнює і виправляє образ, який собі з Нього створили. Він мовчазно ідентифікує Іллю з Йоаном Хрестителем: у ділах Хрестителя здійснилося пришестя Іллі.
Йоан прийшов, щоб наново зібрати Ізраїль, щоб підготувати його до пришестя Месії. Але якщо Сам Месія є страждаючим Сином Людським і лише так відкриває шлях до спасіння, то й підготовча діяльність Іллі якось має нести знак страждань. І справді: «вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього» (Мр. 9:13). Тут Ісус, з одного боку, нагадує про фактичну долю Хрестителя. Але, очевидно, завдяки посиланню на Писання Він натякає і на існуючі передання, що передбачали мучеництво Іллі: Ілля вважався «єдиним, хто уникнув мучеництва в переслідуваннях; у своєму повторному пришесті… він теж повинен зазнати смерті» (Pesch, Markusevangelium II, цит. вид., с. 80).
Отже, очікування спасіння і страждання у всій повноті взаємно пов’язуються, поглиблюючи картину спасіння, що в своїй сутності відповідає Писанню, але все ж цілковито нова щодо існуючих сподівань: Писання слід наново прочитати у світлі страждаючого Христа, і чинити це постійно. Знову й знову ми маємо давати себе Господу вводити нас в Його розмову з Мойсеєм та Іллею; знову й знову вчитися розуміти Писання по-новому на основі Нього, Воскреслого.
Повернемося до самої розповіді про Переображення. Троє учнів вражені величчю явища: їх охоплює «Божий острах», як ми це бачили в інші моменти, коли вони відчували близькість Бога в Ісусі, переживали Його милосердя, і тоді їх охопив страх. «Страх був огорнув їх», – каже нам Марко (Мр. 9:6). І все ж Петро говорить, хоча в своєму заціпенінні «не знав, що сказати» (Мр. 9:6): «Учителю, добре нам тут бути. Зробімо ж три намети: Тобі один, Мойсею один та Іллі один» (Мр. 9:5).
Про ці слова, вимовлені, так би мовити, екстатично[1], зі страхом і все ж із радістю від близькості Бога, часто дискутують. Чи вони пов’язані зі святом Куренів, останнього дня якого сталося Переображення Ісуса? Ґезе це заперечує і вважає, що справжнім старозавітним текстом, з яким пов’язана ця подія, є Книга Вихід (Вих. 33:7 і далі), де описується «ритуалізація події на Синаї»: згідно з цим уривком Мойсей «поза табором» збудував намет Об’явлення, на який потім опустилася хмара. Там Господь і Мойсей розмовляли «віч-на-віч, так як говорить людина з людиною» (Вих. 33:11). Так, мовляв, Петро хоче забезпечити постійність процесу Об’явлення і збудувати намети Об’явлення; доказом цього служить повідомлення про хмару, що тепер осіняє учнів. Дещо з цим уривком зі Святого Письма цілком перегукується; юдейській, як і ранньо-християнській екзегезі відомі переплетення, у яких різні контексти Об’явлення зливаються і взаємно себе доповнюють. Але те, що йдеться про три намети, все ж суперечить такому зв’язку або принаймні робить його другорядним.
Взаємозв’язок зі святом Куренів стає переконливим, якщо зважити на месіанське значення цього свята в юдаїзмі в часи Ісуса. Даньєлю переконливо дослідив цей аспект і пов’язав його зі свідченням Отців Церкви, які ще дуже добре знали юдейську традицію і бачили її по-новому в християнському контексті. Свято Куренів виявляє ту саму тривимірність, яка, як ми вже могли бачити раніше, характеризувала великі юдейські свята: свято, первісно запозичене в природної релігії, стає водночас святом історичних спогадів про спасенні діла Бога, а спогад стає надією на остаточне спасіння. Створення світу – історія – надія взаємно пов’язуються. Якщо під час свята Куренів з допомогою жертви води вимолювали потрібний дощ у посушливому краї, то незабаром свято стає спогадом про мандрівку Ізраїля в пустелі, де юдеї мешкали в наметах (куренях, суккот) (Лев. 23:43). Даньєлю цитує насамперед Гаральда Різенфельда: «Курені вважалися не лише спогадом про божественний захист у пустелі, а й, що важливо, прообразом [божественних] суккот, у яких мешкатимуть праведні майбутнього світу. Отже, з характерним пізньо-юдейським обрядом свята Куренів пов’язане цілком певне есхатологічне значення» (цит. вид., с. 337). У Новому Завіті в Луки ми знаходимо слова про вічні намети праведників у майбутньому житті (Лк. 16:9). «У переображеному Господі, – каже Даньєлю, – Петро пізнає початок месіанського часу, а мешкання праведників у тих наметах, які зводилися під час свята Куренів, належало до важливих ознак месіанського часу» (цит. вид., с. 342). Подія Переображення під час свята Куренів змушує Петра визнати в своєму екстазі, «що сформовані раніше у святкових обрядах реалії тепер здійснилися… Сцена Переображення демонструє початок месіанського часу» (там само, с. 343). Щойно під час сходження з гори Петро змушений буде ще раз зрозуміти, що месіанський час є насамперед часом Хреста, і що Переображення – сяяння від Господа і разом із Господом – є нашим згорянням, що містить у собі світло страждань.
На основі цих взаємозв’язків нового значення набувають і головні слова Прологу Йоана, якими євангеліст підсумовує таїнство Ісуса: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йо. 1:14). Так Господь розмістив серед нас намет Свого тіла, розпочавши таким чином месіанський час. У цьому дусі взаємозв’язок між святом Куренів і воплоченням Ісуса чудово осмислив Григорій Нісський. Він каже, що хоча свято Куренів завжди відзначалося, але ніколи не здійснювалося. «Самого ж істинного свята Куренів ще не було, але для цього, згідно з пророчим словом [натяк на Пс. 118:27], Бог усього і Господь явився нам,… щоб для природи людської зі зруйнованого житла нашого постав Курінь» (De anima, PG 46,132 В; у Даньєлю, цит. вид., с. 347 [російською: О душе и о воскресеніи // Творенія святаго Григорія Нисскаго, цит. вид., с. 302]).
Повернемося від цих перспектив знову до розповіді про Переображення. «Наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: ‘Це Син Мій возлюблений, слухайтесь Його!’» (Мр. 9:7). Свята хмара, Шехіна[2], є знаком присутності Самого Бога. Хмара над наметом Об’явлення свідчить про Божу присутність. Ісус є святим наметом, над яким знаходиться хмара присутності Бога і з якого вона тепер «осіняє» й інших. Повторюється сцена Хрещення Ісуса, в якій Сам Отець зі хмари проголосив Ісуса Сином: «Ти єси Син Мій любий, у Тобі – Моє уподобання» (Мр. 1:11).
Але тепер до цього урочистого проголошення Синівства додається наказ: «Слухайтесь Його!». Тут знову стає очевидним взаємозв’язок зі сходженням Мойсея на Синай, яке ми на початку розпізнали як тло розповіді про Переображення. Мойсей на горі прийняв Тору, Божі директиви. Тепер про Ісуса говориться: «Слухайтесь Його!». Ґезе влучно прокоментував цю сцену: «Ісус став Самим Словом Об’явлення. Ясніше, сильніше від Євангелія цього зобразити не могли: Ісус є самою Торою» (цит. вид, с. 81). Цим Переображення закінчується, його найглибший сенс підсумований у цьому одному реченні. Учні мусять знову з Ісусом зійти вниз і завжди наново вчитися: «Слухайтесь Його!»
Якщо так намагатися зрозуміти зміст розповіді про Переображення, – входження Бога і початок месіанського часу, – то зможемо збагнути і ті незрозумілі слова, що введені в Марка між Петровим визнанням і повчанням учнів, з одного боку, та розповіддю про Переображення – з іншого: «І сказав їм: ‘Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерті, аж поки не вздріють панування Царства Божого, що прийде у могутності’» (Мр. 9:1). Що це означає? Ісус пророкує, що дехто з присутніх ще застане за свого життя Його парусію, остаточне настання Божого Царства! Чи щось інше?
Рудольф Пеш переконливо описав, що вживання цих слів безпосередньо перед Переображенням дуже чітко означає зв’язок із цією подією (Markusevangelium II, цит. вид., с. 66 – 67). Декому, – а саме трьом супутникам Ісуса в Його сходженні на гору, – обіцяється, що вони застануть прихід Царства Божого «у силі». На горі ці троє бачать в Ісусі вияв слави Божого Царства. їх осіняє свята Божа хмара. На горі – в розмові переображеного Ісуса з Законом і Пророками – вони довідуються, що настало справжнє свято Куренів. Вони пізнають, що Сам Ісус є живою Торою, всім Словом Божим. Бачать «силу» (δυναμις) Царства, що гряде в Ісусі.
Але саме в тому, як переповнені страхом, побачили вони в Ісусові славу Божу, мусять пізнати те, що каже Павло учням всіх часів у Першому посланні до коринтян: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – … Божу могутність і Божу мудрість» (1 Кор. 1:23-24). Ця «могутність» (δυναμις) грядучого Царства з’являється їм у переображеному Ісусі, Який розмовляє зі свідками Старого Завіту про «потребу» Його страждання як шлях до слави (пор. Лк. 24:26-27). Так вони наперед переживають парусію; так вони поступово входять в повну глибину таїнства Ісуса.
[1] Екстатичний – те, що виражає екстаз
[2] Шехіна – (євр. «шкн»: «оселитися, жити»): юдейське поняття на означення присутності Бога в Своєму народі, святинях та окремих особах.
