Автор. Перше послання Івана Богослова ніде не згадує імені свого автора. Дванадцять разів у посланні згадується, що воно надходить від однієї людини («пишу я», 2:1,7,8 тощо), і один уривок указує на те, що автор писав як представник від імені інших («пишемо вам», 1:4). Найраніші традиції, які ми маємо про послання, ідентифікують автора як апостола Івана, сина Зеведея (Мр. 3:17). Така думка широко приймалася в ранні християнські часи й добре узгоджується із заявою автора про те, що він нам дає наочне свідчення про Ісуса (1Ів. 1:1-3). Апостольське авторство цього листа також підтверджується широким переліком словесних, концептуальних і тематичних паралелей між Першим посланням Івана та Євангелієм від Івана, якщо пам’ятати те, що остання праця повсюдно приписувалася тому ж апостолу Учителями Церкви. Незважаючи на вагомість та давність цієї традиції, у наші часи були спроби піддати сумніву апостольське авторство Першого послання Івана. Популярна альтернативна теорія приписує послання сучаснику апостола, якого звали Іван «старший» або «пресвітер», постать, яка коротко згадується єпископом другого століття Папієм Єрапільським (цитовано в праці Євсевія, Історія Церкви 3, 39). Не лише той факт, що автор Другого та Третього послань Івана використовує той же титул, щоб представити себе читачам (2Ів. 1; 3Ів. 1), а й діяльність іншого визначного Івана в Малій Азії першого століття може пояснити, як ім’я «Іван» почало асоціюватися передусім із цим листом, навіть якщо наступні покоління помилково вважали, що воно означало апостола. Дослідники цієї точки зору, таким чином, не беруть до уваги численні паралелі між Першим посланням Івана та Євангелієм від Івана з традиційної точки зору. Дехто визнає, що обидві праці написані рукою одного й того ж письменника, однак вони ідентифікують цю постать як когось відмінного від апостола Івана. Інші приписують Євангеліє та послання двом різним авторам і пояснюють подібності між ними стилістичним та богословським впливом.
Зрештою, питання авторства не може бути вирішене остаточно. Це питання швидше стосується вірогідності, аніж доведеності. З огляду на сказане вище, традиція апостольського авторства більш адекватно пояснює докази, аніж існуючі теорії неапостольського авторства. Справа не лише в тому, що ранньохристиянські свідчення виступають на захист цього погляду, а й у тому, що альтернативним точкам зору на загал бракує достатніх доказів, щоб спростувати традицію. Наприклад, було б цілком природним для апостола Івана описувати свої особисті зустрічі з Христом мовою, наведеною в 1:1-3. Однак не існує свідчень, які б указували на те, що Іван Старший був очевидцем історичного служіння Ісуса в Палестині. Звичайно, він міг би бути очевидцем, однак зі стародавніх часів не збереглося свідчень на користь такого погляду. Так само слід узяти до уваги збереження та зрештою внесення цього послання до канону серед праць Нового Заповіту. Знову ж таки, те, що хтось інший, окрім апостола Івана, міг написати Перше послання Івана, залишається лише вірогідністю; однак яким чином його авторитетність була з такою готовністю прийнята в стародавній Церкві, якщо його автор був не-апостол, чию особу так швидко забули? Цей сумнів отримує підтвердження, якщо ми звернемо увагу на те, що в ранньому християнстві не була поширена жодна конкуруюча традиція, яка б приписувала цього листа комусь іншому, окрім апостола. Свідчення Папія також не вказують на те, що Іван Старший будь-коли залишив якісь письмові праці, а тим більше, що він був автором новозавітної книги. Отож на основі історичної вірогідності доволі очевидним виглядає те, що Перше послання Івана є автентичною працею апостола Івана.
Час написання. Дослідники здебільшого датують Перше послання Івана після виходу Євангелія від Івана. Слід зазначити, що свідчення про такий порядок складання книг не є численними, однак більшість вважає, що відображені в посланні історичні обставини настали незабаром після подій, які послужили поштовхом до написання Євангелія. Оскільки, на думку багатьох, Іванове Євангеліє було написане в 90-их pp. першого століття, то стало прийнятим вважати, що Перше послання Івана було складене близько 100 р. від P. X. Звичайно, раніший час написання Євангелія міг би означати також раніший час написання Першого послання Івана, однак свідчення на користь такого погляду залишаються недостатніми.
Призначення. Автор жодного разу не ідентифікує своїх читачів чи їх місце перебування. Переважає традиція, що Іван зрештою залишив зібрання апостолів в Єрусалимі та вирушив до Ефесу в Малій Азії, де він провів решту своїх днів, наглядаючи за церквами в регіоні. Дослідники, які приймають цю традицію, роблять висновок, що Іван звертається до своєї пастви, яка живе в Ефесі та його околицях. Більшій вірогідності такого висновку сприяє відчуття при прочитанні листа, наче Іван особисто знайомий зі своїми читачами та їхнім становищем (2:1,12-14;3:11).
Мета. Лист спрямований на укріплення віруючих, яким загрожує єретична група, що відкололася від їхньої спільноти (2:19). Ці особи, яких Іван називає антихристами, брехунами, ошуканцями та лжепророками, заперечували, що Ісус «є Христос» (2:22; 5:1) та «Син Божий» (2:23; 5:5), Який істинно «прийшов був у тілі» (4:2). Були спроби ідентифікувати цих відступників із різними єретичними групами другого століття: докетистами, які заперечували реальність Христової людськості, гностиками, які мали глибоку відразу до фізичної та матеріальної складової людини, чи керинтіанами, які стверджували, що Божественна Особа Христа зійшла на людину Ісуса при його Хрищенні, однак вийшла з Нього якраз перед Страстями. Інші вважають їх колишніми наверненими з юдаїзму, яких усе більше турбувала доктрина Втілення та наданий християнами Ісусові месіанський титул. Хто б не стояв за цими опонентами, Іван хотів виставити їх навчання як таке, що суперечило апостольській вірі, яка передавалася від самого початку.
Теми та характеристики. Формальні ознаки листування, як правило, характерні для стародавніх листів, відсутні в Першому посланні Івана. Тобто в ньому не ідентифікуються адресант чи адресати, а також немає особистого привітання чи прощання. Напевне, більше, ніж будь-яка інша книга Нового Заповіту, Перше послання Івана нагадує короткий катехитичний трактат. Попри все, ця праця видається більше спонтанною, аніж системною у своїй презентації християнської доктрини, а її теплий, пастирський тон має помітну спорідненість із канонічними листами Петра, Павла та Якова. Ми можемо думати про нього більше як про пастирське настановлення, аніж формальний лист. Тим не менше, що стосується літературної форми, Перше послання Івана, безперечно, є чимось унікальним, чимось, що не піддається акуратному та охайному систематизуванню серед інших таких праць. Як би там не було, а тривала традиція зараховує Перше послання Івана до семи «соборних послань» Нового Заповіту.
Зміст листа зосереджено на справжній спільності з Богом. Перед лицем новаторів, які відійшли від християнської ортодоксальності, Іванові читачі потребують запевнення, що вони сприйняли правдиве Євангеліє, яке надходить від апостолів. Він отож наголошує: саме вони, а не їхні супротивники мають те, що передавалося «від початку» (1:1; 2:7,13,24; 3:11). Вони ті, чия віра є переможною (5:4) й чия спільність із Богом є певною (1:3; 3:24) за умови, якщо вони ходять у світлі (1:7), визнають свої гріхи (1:9), дотримуються заповідей (2:3) та люблять одне одного словом та ділом (3:18). Постає різниця між правдивими та неправдивими віруючими, коли Іван ділить світ на світло та темряву (1:5), правду й оману (4:6), любов та ненависть (2:10-11), життя та смерть (3:14), Христа та антихристів (2:22). Таким чином, межа, що проходить між цими протилежностями, є також межею, яка розрізняє дітей Бога від дітей сатани (3:10). На самому верху всіх цих роздумів стоїть триєдиний Бог, Який є світлом, життям та любов’ю (1:5; 4:8; 5:11). Спільність, яку віруючі мають з Отцем, заснована на благодаті божественного життя, яке нам дане Сином (5:12) та перебуває в нас завдяки тому, що в нас перебуває Дух (3:24). Це дає Іванові сміливість наполягати на тому, що ми є направду «дітьми Божими» (3:1), народженими від Отця (3:9) для життя вічного (5:13).
План Першого послання Івана Богослова
- Пролог (1:1-4)
- Життя у світлі (1:5-3:10)
- А. Спільність із Богом та одне з одним (1:5-2:6)
- Б. Любов до Бога та одне до одного (2:7-17)
- В. Викриття антихристів (2:18-29)
- Г. Об’явлення дітей Божих (3:1-10)
- Життя в любові (3:11-5:12)
- А. Любов до братів (3:11-24)
- Б. Розпізнавання духів (4:1-6)
- В. Бог є любов (4:7-21)
- Г. Віра та життя в Богові-Сині (5:1-12)
- Заключення (5:13-21)
