Ми також повинні вміти розрізняти «повний смисл» Писання, оскільки він включає як буквальний, так і духовний смисли. Однак це не означає, що ми повинні «вичитувати» в Біблії значення, яких там насправді немає. Духовна інтерпретація не є нестримним польотом уяви. Вона, імовірніше, є священною наукою, яка розвивається згідно з певними принципами та підпорядковується священній традиції, вченню Церкви та ширшій спільноті біблійних тлумачів (як живих, так і тих, хто вже помер).
У пошуках повного смислу тексту нам завжди слід уникати тенденції «надмірно одухотворяти», тому що це применшу» чи відкидає буквальну правду Біблії. Св. Тома Аквінський добре усвідомлював таку небезпеку і стверджував, що «усі смисли Святого Письма ґрунтуються на одному, тобто буквальному смислі».
З другого боку, нам ніколи не слід обмежувати значення тексту лиш до буквального, задуманого смислу людини як автора, так ніби божественний Автор не торкнувся уривка, який треба читати у світлі Христового приходу.
На щастя, Церква дала нам орієнтири в нашому вивченні Писання. Унікальний характер та божественне авторство Біблії закликають нас читати її «у Дусі». Церква окреслює це вчення практично, спрямовуючи нас до читання Писання згідно з трьома конкретними критеріями:
- Ми повинні «звертати велику увагу «на зміст і єдність усього Письма».
- Ми повинні «читати Письмо «згідно з засадами живої традиції усієї Церкви».
- Ми повинні «бути уважними «до аналогії віри» (пор. Рим. 12:6).
Ці критерії захищають нас від багатьох небезпек, які можуть стати пасткою для читачів Біблії, починаючи від найновішого дослідника й закінчуючи найавторитетнішим ученим. Читання Письма поза контекстом є однією з таких пасток, і, напевне, такою, якої найважче уникнути. Наочною була в 1950-і роки розповідь про молодого чоловіка, який ретельно вивчав сторінки Біблії. Він казав до своєї сестри: «Не турбуй мене; я намагаюся знайти вірш із Письма, який би підтвердив мої заздалегідь сформовані погляди». Без сумніву, біблійний текст, вирваний зі свого контексту, можна перекрутити для того, щоб сказати щось зовсім відмінне від того, яким був намір автора.
Критерії Церкви ведуть нас у цьому, визначаючи, що складає автентичний «контекст» певного біблійного уривка. Перший критерій спрямовує нас до літературного контексту кожного вірша, включаючи не лише слова та абзаци, які оточують його, а й цілий корпус письмових творів автора та насправді розмах усієї Біблії. Повний літературний контекст будь-якого вірша Письма включає кожен текст від книги Буття до Одкровення, тому що Біблія є цілісним твором, а не лише бібліотекою різних книг. Для прикладу, коли Церква віднесла до канону книгу Об’явлення, вона визнала, що ця книга є незрозумілою без ширшого контексту всієї Біблії.
Другий критерій поміщає Біблію в рамки контексту спільноти, яка береже «живу традицію». Цією спільнотою протягом усіх віків є народ Божий. Християни жили своєю вірою понад тисячоліття до того, як було винайдено друкарський верстат. Протягом століть небагато віруючих мали примірники Євангелій і мало хто навіть умів читати. Однак вони сприймали Євангеліє – через проповіді своїх єпископів та духівництва, через молитву та медитацію, через християнське мистецтво, через святкування Літургії та через усну традицію. Це все було виявленням «живої традиції», культури живої віри, яка простягається від стародавнього Ізраїлю до сучасної Церкви. Для ранніх християн Євангеліє не могло бути зрозумілим без цієї традиції. Це ж стосується і нас. Шанування традиції Церкви захищає нас від будь-якої хронологічної чи культурної обмеженості, такої, як наукові дивацтва, які з’являються і захоплюють покоління тлумачів, доки їх не відкине наступне покоління.
Третій критерій поміщає духовні тексти в рамки віри. Якщо ми віримо, що Писання натхненне Богом, ми також повинні вірити, що воно є внутрішньо послідовним та сумісним із усіма доктринами, в які вірять християни. Пам’ятайте, що церковні догми не є чимось доданим до Письма, а лишень безпомильним трактуванням Письма Церквою.
