3 березня – Візит Василя

Москва, занепад СРСР

Я був у складі делегації християн, що приїхали в Росію в 1991 році в період краху Радянського Союзу. Оскільки ми незмінно стикалися з ввічливістю і шанобливим ставленням до християнства, було легко забути про те, наскільки радикально ця країна змінювала свій погляд на релігію. Різким нагадуванням про це став візит Василя.

Не вірячи власним вухам, Василь почув по державному радіо повідомлення про зустріч християн із США з Верховною Радою і КДБ. Така несподівана відкритість до релігії була для нього настільки незбагненною, що він сів на вечірній потяг і 14 годин добирався до Москви з Молдавії, щоб побачитися з нами.

Василь був широкоплечим, сильним чоловіком з грубим, обвітреним обличчям селянина і незабутньою посмішкою. У нього були відсутні два верхні передні зуби, і тому, коли він посміхався, через цей пролом було видно, як поблискують золоті коронки на далеких, корінних зубах.

Коли Василь вимовив перші слова, я від несподіванки підхопився. Його голос за рівнем децибел наближався до товарного потягу. Я ніколи ще не чув, щоб людина розмовляла так голосно, і незабаром ми дізналися причину цього.

У 1962 році Василь був заарештований за поширення християнської літератури і засланий у виправно-трудовий табір. Спочатку він не розумів: «Чому я так покараний за служіння Богові?» Але одного разу уранці він раптом побачив, що Бог таким чином відкрив для нього нові можливості.

Щоранку перед сходом сонця ув’язнені в таборі повинні були збиратися на відкритому майданчику для переклички. Табірне начальство вимагало від них строгої пунктуальності. Але не від охоронців. У результаті тисячі ув’язнених просто стояли щоранку по декілька хвилин на вулиці в очікуванні, нічим не займаючись. Тоді Василь, який любив проповідувати, вирішив заснувати церкву.

Розповідаючи нам свою історію в готельному номері, Василь говорив все голосніше і швидше, активно жестикулюючи руками, як оперний співак. Після кожного речення наш перекладач Олексій ловив його за руку і просив говорити повільніше і тихіше. Василь щоразу вибачався, втуплював погляд у підлогу і знову починав з піанісімо, яке впродовж трьох секунд переростало у фортісімо. Він просто не міг контролювати силу свого голосу, і причина цього йшла своїм корінням у той ранній ранок у виправно-трудовому таборі.

(Продовження див. 4 березня)

З книги «У молитві з КДБ»

Попередній запис

2 березня – Приймаються всі

Кожна з церков, які я відвідував, характеризується тією чи іншою мірою різнорідності. Я з особливою теплотою згадую про двох людей ... Читати далі

Наступний запис

4 березня – Двохвилинна церква

(Продовження від 3 березня) Василь щодня проповідував аудиторії, якій просто нікуди було подітися. Зазвичай до появи охоронців у нього було ... Читати далі