(Продовження від 3 березня)
Василь щодня проповідував аудиторії, якій просто нікуди було подітися. Зазвичай до появи охоронців у нього було близько двох хвилин, зрідка – п’ять. З цієї причини для завершення однієї проповіді йому було необхідно два тижні. Для того, щоб його могли почути тисячі ув’язнених, Василю доводилося кричати, через що він перший час, поки горло не звикло, постійно ходив охриплим. У результаті, за десять років подібних вуличних проповідей тисячній аудиторії, у нього розвинулася звичка говорити дуже голосно і дуже швидко, від якої він так і не зміг позбутися.
Звільнившись у 1972 році, Василь направив усю свою енергію на будівництво незареєстрованої церкви у своєму селі. І от, через 19 років, коли спротив послаб, він заклав останню цеглину в стіну церковної будівлі і накрив її дахом. За його словами, Василь приїхав у Москву, щоб подякувати нам за все, що ми робимо, привезти нам свіжі фрукти з Молдавії і попросити Олексія Леоновича (американського євангеліста білоруського походження, відомого своїми радіопередачами) проповідувати на служінні освячення їх молитовного будинку.
«Я прожив багато років без підбадьорення, – сказав Василь, не стримуючи сліз. Його голос затремтів, але не втратив жодного децибела. – Я носив слова цієї людини, брата Леоновича, у своєму серці. Він підбадьорював мене, коли мені зв’язували за спиною руки». Потім, вставши із стільця, Василь схопив Олексія за плечі і поцілував його в російській манері один, два… п’ятнадцять разів – як він сказав, за числом років, які він чекав повернення Олексія в Росію.
«А тепер – такі зміни. Просто не віриться, – сказав на завершення Василь. – Коли в 1959 році приїжджав Біллі Грем, йому дозволили тільки вийти на балкон, але не проповідувати. І от, ви тут, і можете говорити з керівниками нашої країни! Брати і сестри, будьте сміливі! Там, звідки я приїхав, вірні в цю хвилину моляться за вас. Ми віримо, що ваш приїзд допоможе відкрити нашу країну для Бога. Нехай благословить вас усіх Господь!»
Мені раптом стало страшенно соромно. От, ми сиділи в шикарному готелі – 19 професіоналів, що пристойно заробляють завдяки своїй вірі. Але що ми знали про ту фундаментальну віру, без якої не обійтися в цій країні, де люди переносять такі страждання?
З книги «У молитві з КДБ»
