В перші роки після Революції гідності і війни з Росією серед українських християн піднялася сильна молитовна хвиля заступництва за свою країну. Останні місяці, у зв’язку з пандемією, засухою, перспективою економічної кризи і нових політичних пертурбацій, знову є велика потреба, щоб підняти свій голос до Бога і в єдності заносити до Нього наші інтенсивні молитви.
Молитись за народ і країну потрібно згідно з принципами, які відкриває нам Біблія. Особливо Старий Завіт багатий на велику кількість прикладів заступництва за свій край. Мойсей, Давид, Соломон, Даниїл, Неємія, Ездра, але також у Новому Завіті – Павло і передусім сам Господь Ісус Христос, вчать нас, як молитись за свій народ так, щоб ця молитва була ефективною. Ось декілька із цих біблійних засад:
-
Не все залежить тільки від Бога. Богу потрібні люди
- «Небо над небесами – оселя Господа, а землю Він дав синам людським» (Пс. 113:24).
- «Шукав Я у них людину, яка поставила б стіну і стала б переді Мною у проломі за цю землю, щоб Я не погубив її, але не знайшов» (Єз. 22:30).
Сучасні християни дуже часто неправильно розуміють розмежування ролі Бога і людини в історичному процесі. Вони часто думають, що Бог повинен все зробити, а їм залишається тільки молитись. Проте Богові для здійснення Його планів на землі необхідні люди та Він може їх не знайти. Про це й написано в Іс. 59:16: «І бачив, що немає людини, і дивувався, що немає заступника…».
Істину про роль людини в Божому плані спасіння добре ілюструє історія заступництва Авраама за Содом – Бут. 18:23-32. «Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти». Цей біблійний принцип відомий також у соціології – для звершення суттєвих преображень у суспільстві необхідна критична маса людей, які є носієм певних ідей та вони мають у собі детермінацію для конкретних змін.
Праведники, яких шукав Бог у Содомі – це не просто набожні люди, які стараються жити благочестивим життям. Це категорія людей, які знають Боже бачення для своєї країни і є готовими присвятити самих себе заради реалізації цього бачення. Щоб спасти Содом, Богу необхідна була критична маса праведників у цьому місті, але Він так її і не знайшов. Коли таке відбувається, історія йде злим шляхом.
Чи є на сьогодні критична маса таких праведників, які є носіями Божого бачення для України, та чи готові вони віддати своє життя, свій труд, здібності, всю свою енергію, заради побудови України Божої мрії?
-
Єдність у молитві – запорука її ефективності
«Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного» (Мф. 18:19).
Молитва Церкви має свою силу, коли відбувається в згоді та єдності. Проте під час Майдану молитви українських християн не завжди відповідали цьому принципу. Одні молились за «здравие царя», а інші за його «упокой». І кого же Бог повинен був слухати?
Ми бачимо дуже різну позицію людей, які визнають себе дітьми Божими з приводу російсько-української війни. Молитви більшості українських християн і більшості російських сильно відрізняються. А що думає сам Бог з приводу цієї війни? Адже Він не є абстрактним концептом, Він є Особою, яка має волю, емоції та переконання. І оскільки Він Творець та Він є досконалий, Його погляд на все що відбувається є єдиним правильним. Він Свої погляди, у тому числі також політичні, неодноразово виявляє в Біблії. Нам необхідно зрозуміти і прийняти Його спосіб мислення і оцінки.
Саме звідти береться і третій принцип як молитись за свою країну:
-
Молитись згідно з волею Бога
Перша заповідь із всіх, які Бог заповідає, звучить: «Слухай, Ізраїлю!…» (Мк. 12:29). Головна ціль молитви є почути, яка є воля Божа. Ціль християнської молитви полягає не в тому, щоб переконати Бога (саме так моляться язичники), але зрозуміти Його волю. Ми не спроможні змінити досконалі задуми Всевишнього. Наша ціль – змінити себе, точніше доторкнутись до волі Господа та проголосити: «Нехай буде воля Твоя тут на землі, як вона вже є в Тебе на Небі». А Його воля, також для України, є «наміри на благо, а не на зло, щоб дати вам майбуття і надію» (Єр. 29:11).
Дуже відомий вірш з книги Буття: «Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність» (Бут. 15:6). Віра Аврама, яка сподобалась Господу, це не просто його сильна воля, відсутність сумніву в Божій обітниці, а скоріше бажання Аврама, згідно з бажанням Бога. Аврам почав мріяти про те саме, про що давно мріяв Бог – про народ, який жив би за принципами істини та праведності. Про цивілізацію правди і любові. Бог у кінці кінців знайшов людину, яка бажає і посвячує своє життя заради реалізації Його бажання. Коли таке відбувається, небо сполучається з землею – твориться Божа історія.
Перешкодою в розумінні Божої волі щодо країни є фрагментарний світогляд християн. Часто цей світогляд не є цілісним та гармонійним, а скоріше набором різноманітних фрагментів, які ніяк не пасують один до одного. Це наче класти плитку у ванній, де кожна плитка з іншого магазину, іншого кольору та з іншого матеріалу. Одна плитка біблійного походження, інша made іn USSR, інша взята із постмодерністської культури, а ще інша з телевізійної пропаганди. Така сьогодні духовна еклектика.
Тим часом сутність християнства, як світогляду, полягає в тому, щоб на все дивитись очима Бога. Для цього єдино правильним інструментом є Біблія. На жаль християн частіше більше формує культура, в якій вони живуть, фільми, медіа, система освіти, тощо аніж Слово Боже, яке повинно проникати в будь яку сферу життя на землі. Надто часто «наші думки не Божі думки», тому і «наші дороги не є Його дорогами» (див. Іс. 55:10).
Популярне є також неправильне розуміння слів Ісуса про те, що ми не від цього світу. Слова Господа, які Він сказав Своїм учням не означають, що нас не повинні цікавити справи, які відбуваються на землі, але скоріше що наші думки, наш світогляд, наші цінності і пріоритети мають бути в досконалому Царстві Божому, звідки слід брати стандарти для різноманітних сфер життя на землі. Адже хоча ми «не з цього світу, то ми послані в цей світ» (див. Ін. 17).
-
У молитві треба ототожнюватись зі своїм народом
Новий Завіт називає всіх, хто повірив у Господа Ісуса Христа священиками: «А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9). Принцип священика полягає в тому, щоб бути представником Бога перед народом і народу перед Богом, щоб бути каналом, через який небо сполучається з землею.
У своїх молитвах Ездра, Неємія та Даниїл завжди, при будь яких обставинах ототожнювали себе зі своїм народом. «І молився я Господу Богу моєму, і сповідувався і сказав: “Молю Тебе, Господи Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої! Згрішили ми, чинили беззаконно, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх; і не слухали рабів Твоїх, пророків, які Твоїм ім’ям говорили царям нашим, і вельможам нашим, і батькам нашим, і всьому народу країни» (Дан. 9:4-6). Хоча Даниїл ніколи не коїв жодного з цих гріхів, але він, як справжній священик, приносить із собою в молитві свій народ. Він ототожнює себе зі своїм народом. Ще більш радикально молиться Мойсей за Ізраїля, кажучи: «Якщо Ти хочеш знищити цей народ, то краще знищи мене разом із ним».
Нам, християнам, треба більше вживати слово МИ в молитвах за свій народ. Блаженний народ, який має таких священиків.
Щоб ефективно молитись за Україну, треба її любити.
-
Речі треба називати своїми іменами
Кров Ісуса очищує нас від наших гріхів лише в одному випадку – якщо ми визнаємо наші гріхи (див. 1Ін. 1:9).
Якщо у вас болить нога і ви прийшли до лікаря, але ви не називаєте свою болячку, він не спроможний вам допомогти. Треба признаватись перед Богом у своїх національних гріхах, у своїх недоліках і слабостях. Не заради критиканства і негативізму, але заради Правди, яка робить нас вільними.
Вийти із замкнутого кола нашої історії зможуть допомогти нашому народові лише ці люди, які чітко усвідомлюють національні вади та недоліки і у своєму власному житті, а також у своїх церковних спільнотах, живуть життям вільним від цих негативних явищ. Проте свобода від них, починається з їх усвідомлення та покаяння. «Час розпочатися судові з дому Божого» (1Пет. 4:17).
-
На все треба дивитись через призму крови Ісуса Христа
«Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю» (Іс. 1:18). Кров Ісуса Христа спроможна чинити чудеса як у житті особистостей, так і в житті цілих народів. Все прокляте і страшне може преобразитись у славне і прекрасне. Ця влада є лише в силі крови Ісуса Христа, Його жертви та Його воскресіння.
Історія християнських пробуджень являє нам багато надихаючих прикладів, як змінювались суспільства під впливом віри в Ісуса Христа і Його Євангелію та покаяння в своїх гріхах. Яскравим прикладом такого преображення народу є Швейцарія. До 16-го століття це був народ солдатів-наймитів, які за гроші воювали на чужих землях у чужих інтересах. Це справжнє прокляття, коли матері народжують синів для того, щоб вони вмирали в чужих війнах. Але все змінилось у Швейцарії після Реформації в XVІ столітті. Саме тоді цей край пережив велике біблійне пробудження і з того часу найбільш войовнича нація Європи стала зразком найбільш мирного народу на континенті. Швейцарія не приймала участі ні в першій, ні в другій світових війнах.
-
Молячись, треба бути готовим до дії
Молитва перед Богом не буде цінною, якщо ми не є готові також і діяти згідно з нашою молитвою. Один з отців західної Церкви св. Бенедикт вчив: «Ora et Labora», що з латині перекладається, як «молись та працюй». «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного». (Мф. 7:21). У молитві найважливіше є почути, яка є воля Божа та сказати «амінь», і бути готовим її виконувати.
Багато може посилена молитва праведного (Як. 5:16). Отже, користуймось цією можливістю, особливо в час кризи. Коли уже станемо перед Обличчям Божим, зрозуміємо, якою потужною владою ми користувались, заступаючись за народи.
Автор: Ярослав Лукасік
