У подіях, які розвиваються в Україні і навколо неї за останні вісім років, дехто вбачає покарання Господнє, дехто прямо запитує у віруючих людей: «За що Бог покарав Україну?». І будучи свідком всіх цих подій, деколи мимоволі сам задаєшся питанням: чи може дійсно Господь покарав Україну? І що ж на це відповісти, собі і людям?
Відповідь залежить від ракурсу, з якого ми дивимося на події, що відбуваються навколо нас. З одного боку Україна пожинає власні гріховні плоди. Які саме? – Найкращу відповідь на це дасть власне сумління, адже Україна – це не певна особа, це країна, чиє населення складає близько 40 мільйонів людей, і от за гріхи цих людей і розплачується вся країна. І ті самі люди теж – це стосовно того, що треба робити, щоб люди в Україні стали краще жити: нехай каються в скоєному і менше грішать.
З іншого боку відбувається зцілення країни від гріховного радянського минулого, в якому загрузли її північні сусіди, що докладають значних зусиль для того, щоб залишити Україну в радянському багні. Адже якщо вона вирветься з нього (а це обов’язково станеться, про що піде мова далі), то неодмінно стане успішною країною і буде прикладом для поневоленого злочинною владою населення північних сусідів України: народ сам може обирати власну долю і майбутнє. Це те, з чим боровся всі роки свого існування СРСР, а його справу продовжують сучасні диктатори.
І як будь-яке зцілення не може відбуватися без болю, так вже закладено у світі, то і зцілення України проходить у тяжких муках. Сам біль свідчить про те, що в країні не все гаразд, він сигналізує про наболілі місця, які потребують лікування, і якби не біль, України, можливо, вже не стало. Вона б увійшла у сферу російського впливу і стала б з часом занедбаною провінцією із заляканим, деградованим населенням, яким є більшість населення Московії.
Але це, на щастя, не сталося з більшою частиною території країни, а сама Україна бореться, щоб відстояти власну незалежність і гідне майбутнє. А таке хіба можна вважати покаранням Господнім? – Звісно, що ні, «бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого» (Притчі 3:12). Але не треба вважати, що Богові до вподоби все те, що відбувається в Україні, і що Він отримує якесь задоволення від страждань українців. Так може мислити лише якійсь садист, але не милостивий і люблячий Господь. Просто по-іншому в людей не виходить досягати дивовижних речей як ціною величезних зусиль і страждань. І українці в цьому, на жаль, не є виключенням з правил: знадобилася цинічна і підступна російська агресія, щоб питома частина населення усвідомила, що Україна – це велика коштовність, за яку варто боротися, страждати, а деколи і помирати.
Але не слід вважати, що всі ті жертви є марними в Божих очах: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). А таких прикладів жертовності було за останні роки чимало… Це те, що підносить гідність української нації, нації передусім не за походженням, а за духом. Становлення цієї нації розпочалося на барикадах Майдану, а далі продовжилося у відбитті агресії Москви і триває далі, формуючи славне майбутнє країни. І за усім цим проглядається Божий план з преображення всього світу, в якому Україна може посісти гідне місце, недаремно ж їй випала доля знищити залишки радянського минулого.
А якщо за якимись перетвореннями стоїть Господь, Він неодмінно завершить розпочате: «Чи доведу Я до пологів, і не дам народити? – говорить Господь. Або, даючи силу народити, чи закрию утробу? – говорить Бог твій» (Ісаї 66:9). А з нашого боку залишається: головне – вірити в це, сподіватися на Господа, молитися за Україну і її народ, а також не забувати, що завжди треба намагатися ставати відповіддю на власну молитву. І нехай у цьому нам допоможе Господь.
Автор: Михайло Лукін
