6 лютого – Вперед у минуле

Одним дощовитим суботнім ранком я вирішив махнути рукою на список домашніх справ і сходити в кіно. Незабаром я вже сидів у кінотеатрі і дивився «Йдучи за Фюрером» – фільм про Третій Рейх. У цьому, вже другому своєму фільмі про гітлерівську Німеччину, режисер Ервін Ляйзер спробував відтворити повсякденне життя німців. Проміжки між знайомими кадрами кінохроніки він заповнив короткими інсценуваннями життя Німеччини.

Цей фільм досліджує широку, туманну межу між тим, що стане явним для історії згодом, і тим, що насправді відбувається в повсякденному житті. Зараз, озираючись назад, злочини нацизму очевидні і наочно підтверджуються хронікальними кадрами з бомбами, що падають, масовими нацистськими мітингами і концтаборами. Проте в той час звичайні громадяни Німеччини реагували на ці злочини незначними, буденними рішеннями, що приймаються в тумані нерозуміння.

Дорогою додому я роздумував про побачене. Ми не схильні ставитися до зла як до чогось банального. Для нас прийнятніше дивитися не на своє життя, а на такі втілення зла, як Адольф Гітлер. Образ Гітлера дає нам певний збочений спокій від усвідомлення того, що є хтось гірший, ніж ми. Проте іронія полягає в тому, що згодом його жахливий екстремізм може спокусити нас не звертати уваги на власні, менш волаючі форми нетерпимості та ідолопоклонства.

Мої думки перемістилися ближче до дому: на Сполучені Штати. Що буде явним для кінорежисерів, які через сорок років почнуть переглядати епізоди із сучасних випусків новин? Чи будемо ми виглядати виблискуючим маяком свободи? Або ж увійдемо до історії, головним чином, як цивілізація, зброя якої зробила можливим знищення усього людства? Як виглядатиме через декілька десятиліть наш мільйон абортів на рік? А наш матеріалізм і моральний занепад?

Потім, коли я заглянув всередину себе і поставив питання: «Як би Ервін Ляйзер XXI ст. перемішав сцени з мого життя з епізодами із сучасних, тривожних випусків новин?» – я відчув таку безпорадність і приреченість, які не відчував з 1960-х років.

Прийшовши додому, я дістав з холодильника залишки піци в картонній коробці і розігрів їх у мікрохвильовій пічці. Потім я все-таки вирішив зайнятися своїми суботніми домашніми справами, і провів решту дня, заштовхуючи ущільнювач у щілини навколо вікон свого будинку.

З книги «Я просто цікавлюся»

Попередній запис

5 лютого – Заклик Дахау

Ворота концтабору Дахау Я був знайомий з одним добрим і мудрим пастором, який під час служби ... Читати далі

Наступний запис

7 лютого – Він не викручує руки

Багатий юнак із сумом відійшов, Джеймс Тіссо Іноді я намагаюся уявити, як би Ісус діяв у ... Читати далі