5 лютого – Заклик Дахау

Ворота концтабору Дахау

Я був знайомий з одним добрим і мудрим пастором, який під час служби в армії за часів Другої світової війни брав участь у звільненні концтабору Дахау. Я попросив його розповісти про це детальніше.

«Мені і одному з моїх товаришів доручили супроводжувати товарний вагон. Усередині нього виявилися людські трупи, складені акуратними штабелями так само як дрова. Виникало таке враження, що ми перевозимо якісь меблі. Я провів у тому вагоні дві години, і на мене хвилями накочували негативні емоції. Я гнівався, і цей гнів зберігався і пізніше, підживлюючи нашу роботу.

Потім наша увага перемкнулася на офіцерів СС, які управляли концтабором. Їх тримали під вартою в одному з тимчасових бараків. Капітан викликав добровольця для супроводу групи з дванадцяти полонених есесівців у розташований неподалік центр для допитів. Через декілька хвилин після того, як вони сховалися за деревами, ми почули переривчастий тріск автомата. Незабаром з лісу неквапом вийшов Чак, що викликався добровольцем. Із ствола його автомата все ще струмував дим. «Вони всі намагалися втекти», – сказав він, зловісно посміхаючись.

Саме того дня я відчув Божий заклик стати пастором. Спочатку був пережитий жах з тими трупами у вагоні. Я більше анітрохи не сумнівався, що маю провести своє життя, служачи усьому, що протистоїть цьому злу – служачи Богові.

Потім стався цей інцидент з Чаком. Мене тоді охопив нудотний страх від думки, що капітан може доручити мені супроводжувати наступну групу охоронців СС. І ще більше я боявся, що в такому разі я вчиню так само, як Чак. Звір, який був у тих есесівцях, був також і в мені».

Трохи помовчавши, пастор продовжив: «Зараз я бачу взаємозв’язок з усім цим у своїй роботі. Хоча я і не схильний до фантазування, іноді я роздумую, що б було, якби юного, сприйнятливого Адольфа Гітлера, що бродить у замішанні вулицями Відня, зустріла якась навчена досвідом, чуйна людина. Світ міг би бути позбавлений від цього моря крові… і від Дахау. Я ніколи не знаю, хто може сидіти переді мною в цьому кріслі, яке зараз займаєш ти.

І навіть якщо я усе своє життя проведу з тими, хто так і залишиться «ніким», у тому вагоні я усвідомив, що таких просто не буває. Того дня в Дахау я зрозумів, що таке «Божий образ» у людях».

З книги «Я просто цікавлюся»

Попередній запис

4 лютого – Церква сміттярів

Церква-амфітеатр у Каїрі (Продовження від 3 лютого) З країн Персидської затоки ми переїхали в столицю Єгипту, ... Читати далі

Наступний запис

6 лютого – Вперед у минуле

Одним дощовитим суботнім ранком я вирішив махнути рукою на список домашніх справ і сходити в кіно. Незабаром я вже сидів ... Читати далі