(Продовження від 3 лютого)
З країн Персидської затоки ми переїхали в столицю Єгипту, Каїр. Уздовж усіяних вибоїнами вулиць цього міста на багато кілометрів на всіх напрямках тягнуться одноколірні коричневі будівлі. Щодня сюди з усієї країни приїжджають близько чотирьох тисяч людей, приєднуючись до 22-мільйонного населення мегаполісу. На відміну від країн Персидської затоки, в Єгипті є корінне християнське населення (близько 10 відсотків від загального числа жителів), історія якого йде корінням до служіння апостола Марка.
У неділю ми відвідали «церкву сміттярів» у передмісті Мокатам. Великі нетрі з населенням у 30 000 людей виросли тут завдяки… сміттю. Оскільки в Каїрі немає комунальних підприємств зі збору сміття, люди ходять вулицями, збираючи сміття в пластикові кульки. Потім доставляють «здобич» у нетрі Мокатам, вивалюють її в загальну купу і відбирають пластик і метал, які потім продають за гроші.
Близько 30 років тому біля цих нетрів хтось виявив вхід у велику печеру, і з часом коптські християни винесли з неї (в основному ночами під час ісламських постів, коли не було патрулів) 140 000 тонн каміння, перетворивши її на аудиторію на 3000 людей. Незабаром «церква сміттярів» переросла цей зал і тепер вони збираються в амфітеатрі на 13000 людей, також висіченому в скелі. Один польський скульптор висік на кам’яних стінах сцени з Біблії, а територію амфітеатру засадили зеленню, перетворивши її на оазу краси посеред пустелі убогості.
Жителі Близького Сходу навертаються в християнство украй рідко, хоча нам і вдалося побувати на деяких таємних зборах вірних «з мусульман». Практично кожен з таких християн казав, що зробив сміливий крок покинути іслам під враженням якогось особливого сну чи видіння.
У кожної країни – власні відмінні риси. Так, у Кувейті абсолютно ненормальні водії; Бахрейн поставляє алкоголь і повій у Саудівську Аравію; у Катарі знаходиться телекомпанія «Аль-Джазіра», передачі якої дивляться майже в кожному арабському будинку. Безумовно, це – зовсім інша частина світу. Я спостерігав за чужою культурою, чув прохання до американців не судити про всіх жителів Близького Сходу по декількох терористах і повернувся додому вдячний Богові за те, що я живу в демократичному суспільстві, де гарантовані права людини і добре ставляться до жінок і меншин.
Неопубліковані дорожні нотатки, Близький Схід, 2009 рік
