Молитва: між Богом і ближнім

Авраам і три ангели, Джеймс Тіссо

Усі ми пам’ятаємо відомий біблійний епізод, в якому Авраам клопоче за жителів Содому і Гоморри. Після перебування в дому Авраамовому Господь разом з ним прямує до цих двох міст, і коли Авраам розуміє Божий намір знищити Содом і Гоморру, він стає перед обличчям Божим і починає просити про порятунок праведників, що залишилися в цих містах. Авраам у цій історії, як правило, з’являється милосердним заступником, а Господь – грізним суддею.

Проте якщо ми уважно учитаємося в цю історію, то побачимо дещо іншу картину. У критичному виданні Старого Завіту дослідник зауважить примітку, яка вказує, що переписувачі змінили первинний текст. Спочатку в ньому говорилося не про Авраама, що стоїть перед обличчям Господнім, а про Господа, що стоїть перед Авраамом.

Річ у тім, що в близькосхідній культурі «стояти» міг тільки менший перед великим, раб, що служить, перед паном[1]. Тому людям, що передавали цю історію з покоління в покоління, важко було уявити, як Бог міг упокорити Себе і постати перед Аврамом на місце того, хто просить[2]. Навіщо всемогутньому Богові треба було спонукати Авраама клопотати про порятунок сім’ї праведного Лота? Хіба не міг Він зробити це без посередників?

У подальших старозавітних оповіданнях ми не раз зустрінемо Бога, Який шукає хоч би однієї людини (див.: Єр. 5:1), яка б змогла почути Божий заклик до покаяння і «встати в проломі» (див.: Єз. 22:30) за свою землю і свій народ. Господь навіть дивується: «Чому, коли Я приходив, нікого не було, і коли Я кликав, ніхто не відповідав?», і далі додає: «Хіба рука Моя короткою стала для того, щоб визволяти, чи немає сили у Мені, щоб спасати?» (Іс. 50:2; Іс. 59:16).

З цих слів ми розуміємо, що Він – всесильний Бог, Який може позбавляти і рятувати, і за Своєю природою не потребує допомоги. Проте ж чомусь Він не хоче обходитися без посередника.

Очевидно, що Господь вміщує Сам Себе в рамки створеного Ним світу, щоб не нав’язувати Свою волю творінню і дати йому брати участь у власному спасінні. Адже Він, нагадує нам псалом, «учинив спасіння посеред землі» (Пс. 73:12). Тому з разу в раз пророки нагадують, що Господь може змінити будь-яку проблемну ситуацію, якщо знайдеться серед грішних людей хоч би один, «хто дотримується правди, хто шукає істину» (Єр. 5:1; див.: Єз. 22:30; Іс. 63:4-5). Господь шукає заступника (див.: Іс. 59:16), який би допоміг Йому, всемогутньому, зробити те, чого бажає Його серце, – врятувати народ.

Але ми можемо задатися питанням: у чому полягає суть клопотання, якого чекає Бог? У вищезгаданому уривку (див.: Іс. 59:16) єврейське слово «заступник» (maphgіa’)[3] походить від кореня paga‘, що означає «зустрічати, встрявати, стикатися». У даному випадку так звана в єврейській граматиці порода дієслова вказує на те, що заступник – це той, хто влаштовує зустріч. Таким чином, слово «посередник» вдало передає значення клопотання: заступник – це той, хто стає посередині, намагаючись полегшити розмову між двома сторонами.

Саме таким посередником Ісая зображує Отрока Господнього, що страждає, в описі якого ми дізнаємося пророцтво про Христа. Він віддав Своє життя на смерть, був приєднаний до лиходіїв, «поніс на Собі гріх багатьох і за злочинців зробився заступником» (Іс. 53:12). Він став нашим maphgіa‘, тобто тим, через кого Бог зустрічається з нашими гріхами. І саме про це і каже Ісая далі в цьому ж розділі. Те, що ми звикли читати, як «Господь поклав на Нього гріхи усіх нас» (Іс. 53:6), вірніше було б перекладати як «Господь зробив так, щоб у Ньому зустріти[4] гріхи усіх нас»[5]. Злість, підступність, зрада, цинізм, байдужість – от що перейняв на Себе Ісус, щоб позбавити нас від гріха. Коли люди перестають чути, Бог у Христі виходить назустріч злу і перемагає його Своєю любов’ю, упокорюванням і прощенням.

Апостол Павло постійно нагадує, що життя Христове сплетене з життям вірних. При цьому він додає, що «Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого» (2Кор. 5:15). Це означає, що ми не повинні жити безтурботно – або, як кажуть у народі, «як у Христа за пазухою», – але ми покликані допомагати Христу нести тягар, приєднатися до Його клопотання за цей мир. Гріх, що «оточує нас, повинен стати нашою особистою проблемою»[6], – каже богослов Денніс Кінлоу. І найперший шлях до співпраці з Богом лежить через молитву. Недаремно в образній єврейській мові дієслово «молитися» (hіthpallel) і слово «молитва» (tephіllah) походять від одного кореня, що означає «уклинюватися, ставати між». Молитва стає місцем зустрічі Бога з тією ситуацією, зміни якої ми так бажаємо.

Історія свідчить про безліч випадків, коли одна людина могла змінити долю усього народу. Так, відомо, що шотландський реформатор Джон Нокс молився: «Боже, дай мені мою Шотландію, або я помру!» І в найкоротший час через його проповідь основні міста цієї країни підкорилися Богові. Молитва може творити дива і крушити твердині, якщо в ній Божа воля зустрічається з людською.

Слова апостола закликають нас молитися невпинно (див.: 1Сол. 5:17). Але, на жаль, часто ми перетворюємо молитву на довгий список своїх потреб: щоб вистачало грошей, щоб нічого і ніде не боліло, щоб справи йшли нормально. Христос каже, що так моляться язичники, а Бог і так знає, що ми маємо потребу в усьому цьому. Нам же слід раніше шукати Царства Божого і правди Його (див.: Мф. 6:33), щоб Царство поширювалося тут і воля Божа виконувалася на землі, як на небі (див.: Мф. 6:10). Але це нелегко. Для цього треба залишити свою волю, забути про своє благополуччя і розділити долю тих, хто страждає.

З часів Авраамових минуло багато століть, але в кожному поколінні Господь продовжує шукати людей, з якими Він зміг би розділити покладений на Нього тягар цього світу. Якщо ми бачимо навколо людей, нещасних у своїх гріхах, хворобах і хибах, але, як мовиться, не приймаємо це близько до серця, то наша молитва, навіть якщо ми і вимовимо її з почуття обов’язку, нічого не змінить. Навпаки, якщо страждання ближнього стає нашим стражданням, а наше серце відчуває його біль, то можемо бути упевненими, що маємо «ті самі почування, як і в Христі Ісусі» (Флп. 2:5). Тоді наша молитва стане істинним клопотанням, тобто місцем зустрічі Бога і людини, яка потребує допомоги.

Автор: Віктор Кротов


[1] Так, наприклад, розуміє свою роль Божого слуги пророк Ілля (див.: 1 Царів 17:1).

[2] Див.: Rendtorff, Rolf. The Canonіcal Hebrew Bіble: A Theology of the Old Testament. Vol. 7. Deo Pub, 2005. P. 28.

[3] Вимовляється як «мафгийя».

[4] Похідне від кореня paga’ (зустрічати, стикатися)

[5] Kіnlaw, Dennіs. Prayer: Bearіng the World as Jesus Dіd. Francіs Asbury Press, 2013, P. 69.

[6] Іbіd., P. 74.

Попередній запис

Необхідність молитви

Багато християн, на жаль, не знають чудодійної краси і сили молитви. Чому в наших церквах так мало молитви? Що сталося ... Читати далі

Наступний запис

Моліться за свою країну

Бог хоче, щоб ми, церква, вплинули на населену решту світу і його жителів через молитву. «Ви – сіль землі. Якщо ... Читати далі