Багато християн, на жаль, не знають чудодійної краси і сили молитви. Чому в наших церквах так мало молитви? Що сталося з традиційними молитовними спілкуваннями?
На ці питання є багато відповідей. Проте головна причина недостатності духовної сили церкви – це відсутність дієвої молитви. Молитва має розглядатися як необхідність, а не як те, що робиться за особистим бажанням.
До того як Дух Божий зійде на людей, їх серця повинні бути присвячені Богові. Перш ніж збереш урожай, має відродитися молитва. Два принципи ведуть нас до відродження. По-перше, ми повинні усвідомити відчайдушність нашого становища. Сьогодні більшість церков відходять від віри. Ми відійшли від норм у християнстві, створили християнство зручності і комфорту, замість християнства волі і відданої обов’язковості. По-друге, ми повинні зрозуміти, що наша єдина надія – у Богові. У нас має бути жадання спілкування з Ісусом, яке і приведе до дії. Потім ми почнемо коритися Богові, відкривши Йому свої серця. Тільки в молитві почнеться відродження в нашому народі.
Святий Дух чекає до тих пір, поки сам народ Божий не стане волати про допомогу. Богові відомий наш стан, і Він хоче полегшити нашу долю, позбавити нас від страждань. Коли Бог зустрів Мойсея в пустелі, Він сказав йому: «Я бачив страждання народу Мого в Єгипті і почув волання його… Я знаю скорботи його і йду визволити його від руки єгиптян» (Вих. 3:7-9). Але щоб Бог міг позбавити Свій народ, треба виконати дві умови. По-перше, чекати, коли настане Його час. Бог ніколи не спізнюється і ніколи не приходить завчасно, Він завжди приходить вчасно. По-друге, коли Бог готовий до дій серед людей, Він завжди спонукає звертатися до Нього в сльозах. Наш Бог – Володар, але Він все ж включає людину у Свій чудотворний план дій. Тому Бог чекає, щоб ми звернулися до Нього. І Він допускає, щоб різні обставини вторгалися в наше життя, примушуючи молитися і шукати Господа серцем.
Молитва в ранній церкві
Ісус дав Своїм учням знання і завзяття. Він також дав їм неймовірно важке завдання – знайти учнів серед усіх народів. Їм було наказано завоювати світ. Але Ісус попередив: «І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49). І учні залишилися в Єрусалимі, чекаючи і молячись. Чому ж Ісус хотів, щоб вони залишалися в Єрусалимі з таким важким завданням? За стінами їхньої домівки був світ, який відчайдушно потребував Євангелії, а учні повинні були залишатися удома і чекати в молитві. Я гадаю, що є три причини, чому Ісус заснував молитву як найпершу необхідність для ранньої церкви.
По-перше, знання і завзяття могла підтримувати лише молитва. Коли люди проводили час у молитві і спілкуванні з Господом, то бачили те, що Він бачив, і відчували те, що Він відчував.
По-друге, молитва не лише підтримує знання, вона готує серця до прийняття звістки про Христа. Блага Звістка вічна і духовна за своєю природою. Людина у своєму природному гріховному стані не може осягнути цю звістку, вона чужа її природному стану.
Тому ми повинні молитися про те, щоб наш моральний зір відкрився. Я бачив атеїстів у комуністичних країнах, які увірували у воскреслого Христа. Пелена невіри з їх очей була зірвана молитвами святих. Бог не завжди діє однаково, але ми повинні збагнути необхідність тріумфу молитви. Ймовірно, у наших церквах тому так мало новонавернених, що ми не замислюємося, як важко для людського розуму прийняти віру. І тільки тоді, коли Бог відкриває серця до сприйняття Євангелія, люди можуть збагнути його. Серця можуть стати сприйнятливими до Слова Божого тільки тоді, коли ми молимося.
По-третє, Бог не лише відкриває серця до сприйняття євангельської звістки, але Він і наділяє силою того, хто говорить про Христа. Істотно відрізняється життя учнів до П’ятидесятниці і після неї. Петро, який боязко відрікся від Ісуса, стає ревним проповідником Христовим. Ранні християни відрізнялися новою, незвичайною силою. Їх сміливість була результатом життя в молитвах.
Можливості молитви
Молитва – це дивовижна сила, дана Всемогутнім Богом у руки Його святих, щоб використовувати її для досягнення великих цілей або незвичайних результатів. Молитва може донести до Бога найпотаємніші думки і почуття людини. Завдяки молитві ми пізнаємо природу і наміри Божі. Молитва може визначити і змінити хід історії. Вона може заспокоїти серце серед бурхливої бурі і надати нові сили праведникові, втомленому в життєвій боротьбі. Та все ж подорож у світ молитви нелегко здійснити. Вступаючи у світ молитви, ми йдемо святою землею, де з нами живий Бог. Багато хто ніколи не зможе увійти до світу молитви, бо не розуміє її істинної природи. Ймовірно, тому учні спали, коли Христос молився. Саме тому церква спить тепер, коли світ все більше скачується в аморальність і повстає проти Бога.
Природа молитви
Ми живемо у світі техніки і можемо миттєво задовольнити свої потреби. Але миттєвого спілкування з Богом не існує. Ми не можемо вбігти і вибігти з Божої присутності. У присутності Божій не має бути ні поспіху, ні метушні. Молитва вимагає часу. Ми повинні навчитися чекати і знати, що Він є Бог. У спілкуванні з Богом є дві важливі сторони. По-перше, ми повинні зрозуміти, що доступ до спілкування з Отцем можливий тільки через Ісуса Христа. По-друге, ми повинні навчитися чекати відповіді від Господа і роздумувати над Його Словом.
Слабкій і грішній людині неможливо виявитися в присутності святого, всемогутнього і всезнаючого Бога без посередника. Апостол Павло писав Тимофієві: «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом i людьми, чоловік Христос Ісус» (1Тим. 2:5). Ісус і є нашим Посередником. Ніхто, окрім Ісуса, не сприйматиметься і не діятиме як посередник між Богом і людиною. Ісус – наш шлях до спілкування з Отцем. Якщо ми хочемо знати про потаємне в серці Отчому, ми повинні навчитися звертатися до Ісуса.
Ми створені, щоб пізнати і любити Бога. Але неможливо повноцінно служити Йому без щоденного спілкування з Ним. Багато християн вірять, що вони можуть працювати для Бога, не будучи з Богом. А християнство починається з Бога. Бог зглянувся до людини, і людина набуває в Ньому своєї єдиної надії. Людина не знаходить мети, сили і керівництва для свого життя в собі самій, але знаходить усе це в Богові через Ісуса Христа. Людина має жити в повній залежності від Бога. Коли людина спілкується з Богом, вона пізнає характер і природу Бога. Така людина зустрічається з Богом, Який любить людей. І людина, яка проводить час у молитві, теж буде наповнена цією любов’ю. Божа любов спонукатиме віруючу людину до дії.
Ті вірні, що пізнали мистецтво служіння Богові, понад усе вплинули на історію християнства. Апостоли чекали, що скаже їм Небесний Отець, і в результаті вони змогли перетворити Римську імперію на славу Господню. Д. Муді сказав: «Лютер і його соратники були людьми такого могутнього спілкування з Богом, що повернули назад час і повергнули нації до підніжжя Хреста». Джон Нокс тримав усю Шотландію в сильних руках віри. Його молитви повергали в жах тиранів. Служіння Богові запалює вогонь у душах людських. Воно рухає їх на боротьбу за людські душі, що гинуть. Але вірні не згорають. Християни, які навчилися сподіватися на Бога, ніколи не знеможуть у боротьбі: «А ті, що надіються на Господа, оновляться у силі: піднімуть крила, як орли, потечуть – і не втомляться, підуть – і не зморяться» (Іс. 40:31). Сподівання на Бога відкриває новий вимір християнського життя. Воно відкриває вірному небеса. Християнин починає жити і ходити за волею Святого Духа більше, ніж за власною силою і волею. Тому дуже важливо зрозуміти значення сподівання на Бога.
Що ж таке сподівання на Бога? У Писанні дано три основні види надії на Господа. По-перше, ми чекаємо другого пришестя Христового (1Сол. 1:10). По-друге, ми сподіваємося на виконання волі Божої, що включає очікування Божих велінь (Пс. 24:4-5), відповідей на молитви (Лк. 18:1-8) і отримання сили (Пс. 26:14). Багато благословень і відповіді на молитви приходять після тривалого сподівання на Бога, іноді на це йдуть місяці і роки. По-третє, наше сподівання виражається в тому, що ми упокорено чекаємо, що Бог скаже нам. Це час, коли ми упокорюємося перед Ним і роздумуємо про Його велич і праведність, про Його характер і діяння. Можливо, нинішнє покоління найбільше потребує думаючих чоловіків і жінок. У багатьох християнських сім’ях більше часу проводиться за комп’ютерами і смартфонами, ніж за читанням Слова Божого.
Слово Боже – єдиний засіб, що допомагає нам сподіватися на Бога. Коли ми думаємо і міркуємо про характер Бога і Його справи, то маємо ясне уявлення про те, Хто Він і що Він робить. Якщо наше уявлення про Бога невірне, то наше молитовне життя буде слабким і перекрученим. Ретельне вивчення історії показує, що церква стає безпорадною, коли відмовляється від Писання. Писання – це звістка про Ісуса, тому треба щодня присвячувати час Слову Божому. А. Мюрей стверджував: «Трохи Слова, трохи молитви – це смерть духовного життя. Більше Слова і трохи молитви – слабке духовне життя. Більше молитви і трохи Слова дають більше життя, але без утвердження у вірі. Слово і молитва щодня і повною мірою – це здорове і повне сил духовне життя». Нам необхідно приходити в присутність Божу з Біблією в руках і вдячністю в серці, і Небеса відкриються нам.
Автор: Семі Тіппіт, пастор-євангеліст
