«І було слово Господнє до Іони, сина Амафиїного: встань, іди у Ниневію, місто велике, і проповідуй у ньому, бо злодіяння його дійшли до Мене. І встав Іона, щоб утікати у Фарсис від лиця Господа» (Іони 1:1-3), – як би сказали сьогодні, така поведінка зовсім не личить постаті Божого пророка. Але саме такого пророка обрав для проповіді Господь.
А скільки б людей радо зголосилися опинитися на місці Іони! Звісно, не в місці триденного перебування в утробі морського чудовиська, а стосовно місії – бути посланим задля спасіння більш ніж стотисячного міста! Це яка шана від Господа – бути Його посланцем! Але Іона вирішує діяти зовсім інакше – він тікає від Бога, від свого покликання, тікає, щоб у підсумку здійснити Божий замисел. Але це буде згодом, а в момент Божого покликання Іона ховається від Нього.
От тут часто промовці, автори численних статей з біблійної тематики звертаються до своїх слухачів-читачів, нагадуючи їм про сумний факт ігнорування людьми Божого покликання і ненав’язливо проводячи паралелі між поведінкою Іони і більшості людей. Так, саме так, більшість з нас тікає від свого покликання, принаймні, так вважає багато, якщо не більшість промовців і авторів мотиваційних статей з біблійним нахилом.
Але рідко серед подібних статей і промов можна почути-прочитати роздуми стосовно того, чому Господь часто-густо доручає завдання надзвичайної складності і важливості, як наприклад, проповідь про скорий кінець величезного і ворожого міста, як це відбулося у випадку Іони, людям, які, здавалося, мало до цього пристосовані, і до того ж зовсім не палають бажанням виконувати покладене Богом доручення. Це, так би мовити, перша невідповідність. Стосовно другої: чомусь Господь часто «ігнорує» бажання інших людей, які б воліли виконати подібне завдання. Людей, які буквально благають про подібне, але тривалий час не отримують від Нього відповіді. Якщо взагалі отримують. Чому відбувається подібне? Щоб знайти відповіді на ці дві невідповідності, нам стануть у нагоді три біблійні вірші:
- «Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”» (2Кор. 12:9).
- «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10).
- «Всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21).
Виходячи з першого наведеного вірша, можна вивести таку формулу: людина, яка покладається на Бога, здатна на незрівнянно більше речей, ніж людина, яка покладається на власні сили. Це зрозуміло багатьом, але мало хто визнає, що практично будь-яка людина за будь-якої можливості і обставин покладається передусім на власні сили, і лише за їх браком починає покладатися на Бога. Хочемо це визнавати чи ні, але в більшості, не побоїмося заявити, у переважної більшості людей справи відбуваються саме так. Це наслідок людського гріхопадіння помножений на безліч людських поколінь – нам не втекти від власної гріховної природи. Лише тілесні чи інші «немочі», а також важкий житейський досвід заставляють людину передусім покладатися на Бога. Але таких людей насправді не так вже багато, тому Господь часто доручає завдання людям, які б здавалося мало підходять для їх вирішення. Втім, люди і самі про це здогадуються-знають, тому і покладаються у вирішенні цих завдань на Бога, а зовсім не на власні сили.
Стосовно другого вірша. Пригадується притча про людину, яка шукала ідеальну християнську общину і тривалий час не могла її знайти попри всі свої старанні пошуки. Нарешті, здавалося, вона знайшла общину, яка відповідала її ідеалу. Отримавши там тілесну поживу, простіше кажучи, обід, вона після прийому їжі, спиталася, як їй досягти такого рівня досконалості, на що отримала не зовсім «духовну» відповідь: для початку варто помити за собою посуд. Можна здогадатися, вона про це навіть не подумувала… Щось подібне відбувається з шукачами-ідеалістами Божої волі. Вони не задовольняються «малим», вони завжди гоняться за великим, не звертаючи належної уваги на те «мале», що пропонує для них Господь. Як результат: вони не виконують «малого» і через те не отримують «великого». Одним словом, суцільне розчарування…
А стосовно третього вірша… Взагалі б не хотілося піднімати відносно нього розмову, адже Біблія радить нам: «Не будьте нерозсудливі, а пізнавайте, що є воля Божа» (Еф. 5:17). Так воно так, але все одно більшість людей узгоджує саме волю Божу зі своєю, а не навпаки, через те і виникає у всі часи ситуація, яку Христос підсумував наступним чином: «Бо багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 20:16). Так у підсумку і виникають згадані невідповідності: Бог доручає виконувати завдання тим людям, які начебто на них мало, або зовсім не підходять, а тим, хто начебто палає бажанням саме це робити, зазвичай доручає дещо або зовсім не те, що вони воліли б виконувати.
Але причина усього цього полягає не в Богові, а в нашому бунтівливому серці, і доки ми не упокоримо його перед Богом, подібні невідповідності будуть постійно переслідувати нас. Як це свого часу було з пророком Іоною.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Переслідування невідповідностей
Ваш коментар:
