Сара – мати викраденої дитини

Авраам і Сара, Ларс Юстинен

До жінок, що пізно народжували, належить у Біблії Сара, яка постаріла і вже не може сподіватися на народження дитини. Вона – дружина Авраама, батька багатьох народів Ізраїлю.

У житті жінки настає період, коли вирішується питання дитини? і стає зрозуміло, що вагітність – це вже минуле в її житті. Деякі жінки бояться цього моменту, бо відчувають себе безпорадними, непотрібними і впадають у відчай, якщо вони не народили дітей. Для інших настає полегшення, вони раді, що зараз на це підсвідоме запитання про дитину є відповідь.

Коли в цій ситуації Сару та Авраама відвідують троє чоловіків, Господь сказав їм про народження сина. Авраам здивований, а Сара засміялася: «І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!» (Бут. 18:12).

Мені подобається цей сміх і самоіронія. Сара – не відчайдушна, озлоблена жінка. Скільки жінок впадають у відчай, коли вони хочуть дітей, але немає чоловіка або коли немає вагітності, і вони знають, що скоро буде вже пізно народжувати. Це часто їх виснажує, і весь сенс життя ставиться під сумнів. Цей період є дуже важливим етапом для жінок. На цьому біологічному етапі більше неможливо дати нове життя.

Сара, якій було важко сприйняти повідомлення про вагітність серйозно, нарешті, народила сина Ісака. Вона вже зневірилася, щоб завагітніти, і тому, цей син – це велика радість, велике щастя. Він тепер законний нащадок Авраама, Сара виганяє свою служницю Аґар, яка народила сина чоловікові. Але це вже інша історія.

Ісак, безумовно, був святом для матері, радістю її пізніх років. Це легко уявити. Особливо жінка, яка довго чекала, щоб завагітніти, вже зневірилася, щоб стати матір’ю, все ж таки народила дитину. Це стає для неї сенсом життя. Вона буде особливо піклуватися про малюка і з особливою ретельністю подбає про хлопчика. Пізнє сповнення бажання сприймається ще з більшою вдячністю, і чим глибше почуття, що ти можеш дати нове життя, тим свідоміше це відчуваєш.

Одного разу Авраам прийняв від Бога кричущий виклик: він повинен був відвезти свого сина Ісака до краю Морія, щоб принести його там в жертву. Яка вимога! Авраам – пізній батько. Для нього цей син – особливий дар від Бога. Але він не вагається і згоджується виконати це завдання.

Авраам не скаже Сарі про це. І він точно знає, що Сара ніколи б не довірила йому сина, якби вона мала найменше уявлення про те, що мав на думці Авраам. Тож він мовчить і це є незвичним і досі. Він просто бере із собою хлопчика. Мама хвилюється перед довгою поїздкою, як всі матері при першій великій подорожі дитини. Але вона покладається на батька, який буде піклуватися про сина. Матері повинні вірити, що батьки беруть на себе таку відповідальність.

Ми знову і знову читаємо, чуємо і дізнаємося, що батьки викрадають, навіть вбивають дітей, яких довірили їм їхні матері. «Викрадення дитини» так звучить юридично. Який це шок для матері! Який шок, якщо дитини більше немає, якщо її не повернуть так, як домовились! Який страх, якщо її перевезли в країну, де вона знаходиться поза досяжністю матері, захована в чужій сім’ї, яка не дає доступу, втягнена в чужу культуру, де наші права не визнаються, права матері не підлягають виконанню.

Ще гірше, коли батько вбиває дітей. Це теж зустрічається знову і знову. Батьки, які борються за опікунство; батьки, які хочуть покарати колишню дружину; батьки, які в розпачі, вони швидше вб’ють своїх дітей, ніж повернуть. Усе життя мати буде звинувачувати себе за те, що довірила сина чи доньку батькові.

Авраам, як говорить Біблія, іде до жертовника разом із сином та в’язкою дров на всепалення. Коли Ісак запитує про ягня на всепалення, Авраам відповідає: Бог подбає про ягня. Авраам спорудив жертовник, розклав дрова, зв’язав свого сина і підняв руку з ножем. Тільки тоді Бог втрутився. Ангел спинив Авраама перед вбивством сина. У жертву приносять ягня, яке з’явилося коло жертовника.

Біблія не повідомляє про те, що сказав Ісак. Не розповідається, як відреагувала Сара. Сказано, що Авраам повернувся. Чи довіра сина до батька не похитнулася? Мабуть, були травматичні спогади: батько з ножем, піднятим над тобою, ти прив’язаний до купи дров? Хіба мати не була в розпачі? Чи довірила б вона коли-небудь батькові в подорож самого сина?

Матерям надзвичайно важко віддати дитину батькові, якщо вони не довіряють йому. Звичайно, є й інша сторона: батьки, які гірко скаржаться на те, що їм не дають дітей, тому що окремі матері не дозволяють дітям іти до батьків, або взагалі виділяють години для відвідування. Не слід заперечувати, що часто матері одразу після розлучення не залишають дитину батькові. Таке ставлення, безумовно, не в інтересах дитини. У вихованні дитини має брати участь і батько, і мати.

Однак не можна заперечувати, що деякі матері виправдано хвилюються щодо того, щоб дати дитину батькові. Страх брати дітей, звичайно, завжди коріниться у внутрішніх сімейних конфліктах.

Сьогодні в Німеччині народжується дванадцять відсотків дітей на тлі міжнаціональних шлюбів, майже кожна четверта дитина (23 відсотки мають батьків-іноземців, тобто 155 009 у 2006 році).

Сюди належить набагато більше дітей, оскільки немає інформації про батька в 27 відсотків дітей, народжених у Німеччині. Глобалізацію та інтернаціоналізацію можна побачити в подальших стосунках, а для багатьох матерів та батьків це також означає, що їхній контакт та доступ до дитини після розлучення перебувають під загрозою. Викрадення відбуваються насамперед у міжнаціональних шлюбах. Незважаючи на Гаазьку угоду 1980 року про репатріацію дітей, примусове виконання не завжди гарантується.

Що ми можемо зробити? Безумовно, правове становище матерів у таких випадках потребує підсилення. Але перш за все важливим є виховання в сім’ї. Викрадення дітей – це злочин. І це катастрофа для відносин, коли батьки позбавляють один одного дітей. Довіри там вже не може бути, перш за все, тому, що це загрожує самопочуттю дитини, що сьогодні має бути першочерговим, як і за часів Авраама, Сари та Ісака.

Попередній запис

Саломія – амбітна мати

Мати Якова та Івана просить за своїх дітей Сини Яків та Іван Заведеєві – одні з ... Читати далі

Наступний запис

Тамара – підпільне материнство

Юда і Тамара, Орас Верне Історія Тамари, як і більшість біблійних розповідей, містить усі елементи великої ... Читати далі