Друге послання апостола Івана

Обидва короткі послання Старця під назвою 2 та 3Ів. були додані до канону не одразу, а після тривалого періоду часу. Вони стали частиною корпусу послань, автора 1Ів. Оскільки тексти 2 та 3Ів. дуже короткі (розмір поштової листівки), вони не отримали вартої уваги. Автор цього коментаря, зробивши таке спостереження, має намір спонукати читача зануритись у глибину духовної краси 2Ів., яку можемо оцінити, прочитавши цей текст уважно і вдумливо.

Лексичні засоби, які використовує автор 2Ів., його погляди та проблеми, якими він переймається, настільки тісно пов’язані з текстом 1Ів., що ми справді впевнені, що вони належать перу одного автора. У цьому тексті та в 3Ів. автор називає себе Старцем. Це статус, який не потребує додаткового пояснення для його авдиторії, бо його читачі, як це передбачає автор, впізнають у ньому автентичного носія апостольської традиції і людину, котра завдяки своєму статусу, отримала особливі повноваження. Обставини, за яких автор використовує термін «старець», вказують, що його роль набагато важливіша, ніж причетність до групи старійшин, очільників місцевої церкви. Автор послання називає адресата «вибрана пані». Це, очевидно, місцева християнська громада, чиї очільники поза всяким сумнівом сприймають голос Старця як беззаперечний авторитет.

Автор цього короткого послання, що складається лише із тринадцяти віршів, логічно переходить від слів вітання (вв. 1-3) до основної частини, котра містить перестороги, підсумовані в тезах: (1) Про важливість зв’язку між заповіддю про любов, що бере початок від Бога Отця, її історичним проявом в Ісусі Христі та «Правдою», що є одкровенням, яке ми також отримали через Ісуса Христа, хто є одним із Отцем (вв. 4-6). (2) Про серйозну загрозу, що виходить від лжевчителів та їхнього лжевчення, яке заперечує визнання людської природи Ісуса Христа (вв. 7-11). Наприкінці послання автор робить короткий підсумок (вв. 12-13).

У нашому короткому коментарі ми рухатимемося за думкою автора, відповідно до того, як він переходить від теми про «правду», описуючи віддане виконання заповіді про любов «жити в правді», до пересторог щодо тих людей, які заперечують історичну реальність Ісуса Христа, а отже, не визнають Христове вчення про правду.

2Ів. 1-3 – Вітання

Іван звертається зі словами вітання до місцевої християнської громади, висловлюючи свою любов до цих людей «у правді» (див. 3Ів. 1). Далі автор говорить, що всі, хто «пізнали правду», поділяють цю любов із ним, «за правду, що в нас пробуває й повік буде з нами» (вв. 1-2). Він проголошує «благодать, милість, мир (див. 1Тим. 1:2; 2Тим. 1:2) від Бога Отця та Ісуса Христа, Сина Отцевого», Який буде також «з нами» «у правді та в любові». Автор повторює слово «правда» чотири рази, і цей прийом надає тексту послання особливої тональности. Нам уже відомо з тексту 1Ів., що Іван використовує слово «правда», щоб описати одкровення Бога Отця, що проявилося в Його історичному втіленні в Ісусі Христі, особливо через акт любови, під час якого Ісус помер, й у трансформуючій енергії, завдяки якій Ісус воскрес.

Любов «у правді» для Івана це частка любови Бога Отця, котра діє і проявилася в Ісусі Христі як «вблагання за наші гріхи» (1Ів. 4:9-10). Усі, хто пізнали істину, демонструють це у своїх життях, вони підпорядковані силі одкровення Ісуса Христа. Agape – це головна характеристика їхнього життя. Життя Бога Отця, яке Він відкрив нам у плоті Христа «повік буде з нами».

2Ів. 4-6 – Центральна секція, частина 1

Три вірші обрамлюють поняття «жити в правді». Життя Ісуса в тілі все ще існує у воскреслому тілі, що є маніфестацією Бога Отця, agape (1Ів. 4:8,16). Коли християнин усвідомлює це одкровення, воно стає джерелом енергії та життя. Отже, жити в правді означає поводитися в життєвій сфері відповідно до цього одкровення. Заповідь любити, що перегукується із подібними висловлюваннями, котрі трапляються в інших творах Івана (Ів. 13:34; 15:12,17; 1Ів. 3:11,23; 4:7), бере свій початок і виростає зі слів Ісуса, які Він сказав про Себе. Перше послання апостола Івана описує заповідь як водночас «нову», що тісно пов’язана із новою і вирішальною ерою, котру започаткував Ісус, та «стару», про що свідчили пророки раніше. «Початок» для кожного християнина – це момент, коли він уперше приймає Євангеліє і формує свою особистість за допомогою катехизи хрещення. Як свідчив один із перших проповідників: «Знання про те, що Христос – це Пасхальний агнець, заколотий за нас, повинне спонукати нас шанувати момент Його принесення в жертву як початок нашого життя. Як можемо зрозуміти, принесення в жертву Христа за нас відбувається, коли усвідомлюємо Його благодать і розуміємо, що життя, покладене за нас, є жертвою» (Псевдо-Хризостом, Пасхальна проповідь [SC 36, 59-61]).

Отже, любити одне одного означає «жити в правді». Автор розкриває цю тезу в переломленому світлі (як через призму), що проявляється в усіх заповідях, які ми отримали. Поняття любови, що є в основі одкровення Бога Отця, розкривається водночас в «однині», як це записано в одній заповіді (в. 5) та в «множині», що проявляється у виконанні всіх заповідей (в. 6).

2Ів. 7-11 – Центральна секція, частина 2

Іван переходить до другої частини центральної секції, що перегукується із його пересторогами, викладеними в першій частині, щодо ставлення до тих людей, яких він називає «неправдомовцями» (див. 1Ів. 2:26; 3:7) й «антихристами» (див. 1Ів. 2:18,22; 4:3). Суть їхніх помилкових суджень полягає в тому, що вони не визнають «Ісуса Христа, що прийшов був у тілі». Іван використовує слово «прийшов» у ширшому контексті, ніж у тому розумінні, яке автор розкриває у фразі «прийшов був у тілі» в 1Ів. 4:2. Можливо, цим автор дає нам зрозуміти, що Христос має людську природу і повернеться в людській подобі, щоби здійснити історичний Божий план. Найважливіше, чого дотримувалися неправдомовці, це заперечення «тілесного» існування Ісуса Христа. Так вони відкидали думку про те, що Ісус існував серед нас як історична особистість. Як наслідок виникають дві хибні думки: (1) життя і смерть Христа не були дійсним проявом у рамках історичного процесу, щоби свідчити про любов Бога Отця (див. Ів. 3:16), тому (2) християни не мусять наслідувати Христа, щоб розглядати своє життя віри і любови в історичній перспективі. Така позиція врешті-решт заперечує саму природу Бога, Який розкрив Свою суть в Ісусі Христі.

Іван застерігає своїх читачів, використовуючи слова, що відрізняються від тих, які каже Павло (1Кор. 15:2,14,58; Гал. 2:2; 3:4 і т. д.), про те, що, якщо вони втратять чистоту своєї віри в історичну реальність Ісуса Христа, Сина Божого, то втратять те, «що вони заробили». Далі апостол додає, що будь-хто, хто не тримається Ісусового вчення, яке Він передав у притчах, довів Своїм життям через смерть і воскресення, «той Бога не має». Щоби зрозуміти значення цієї фрази, варто звернутися до коментаря 1Ів.

Використовуючи термінологію, на яку натрапляємо в багатьох місцях НЗ (Мт. 18:17; 1Тим. 6:3-4; Тит. 3:10; Об. 2:2 тощо.), Іван офіційно забороняє будь-яке спілкування членів спільноти з тими, що «приходять» як мандрівні вчителі чи проповідники, та не дотримуються «науки Христової». Ця заборона, котру висловлює Іван, може здатися нам суворою в епоху плюралізму, проте вона ґрунтується на його любові до правди й усвідомленому розумінні, що здатність людського мозку безперервно пам’ятати розкриту правду досить слабка, адже людина постійно зазнає небезпечних впливів, як зсередини, так і ззовні.

2Ів. 12-13 – Підсумок

Автор послуговується термінологію, що сильно нагадує підсумок 3Ів., в якому він висловлює бажання відвідати спільноту особисто й поспілкуватися з тими, кого він із нетерпінням прагне відвідати, щоби радість була повна разом з усіма членами спільноти. Можемо припустити, судячи з його слів, що він живе недалеко від людей, до яких звертається, і що його візити були частою подією в їхніх життях. Він завершує своє послання, описуючи спільноту в якій живе, як «вибрану сестру», розвиваючи так жіночу метафору, яку використав на початку послання.

Попередній запис

Розділ 5

5:1-5 – Віра і боговгодне життя У цьому фрагменті автор подає кульмінаційний опис учинків, які характеризують людину, народжену від Бога: ... Читати далі

Наступний запис

Третє послання апостола Івана

Третє послання апостола Івана – це привіт і похвала Гаєві. Як і в будь-якій ситуації особистої комунікації між друзями є ... Читати далі