Розділ 4

4:1-6 – Дух правди й дух омани

Оскільки у фрагменті 3:11-22 автор продовжив тему любови/ненависти і переніс її на новий план за допомогою персоналізації (Ісус/Каїн), отже, у фрагменті 4:1-6 він розвиває тему правди/омани і пов’язує її з духом правди й духом омани. Характеристика духа правди – це визнання того, що Ісус Христос втілився: а отже, здатність визнати план Бога, Який виявив Свою волю, щоб Божий Син повністю ввійшов у фізичний світ, а отже, в історичний вимір людства і здійснив діло спасення. Упродовж століть «феномен Божого втілення» завжди був каменем спотикання для тих, хто шукає зближення з Богом, покладаючись на власні зусилля, при допомозі певних інтелектуальних і моральних технік, які ігнорують обмеження людського існування і шукають спасення в «пізнанні». За допомогою апостольського та пророчого авторитету Іван знаходить відмінності між духом правди й духом омани, стверджуючи, що «хто знає Бога, той слухає нас» (1Ів. 4:6).

Третя частина

4:7-5:21 – Віра в Бога, хто є Любов

У третьому розвитку сюжетної лінії теми віри та любови досить близькі й спільні в історичному акті, який здійснив Ісус Христос за посередництва Святого Духа. Дійсне свідоцтво Святого Духа приводить Церкву в живі стосунки із правдою, проявленою в акті любови Ісуса на хресті, що розкриває Отця (див. Ів. 18:37; 14:31). У його останньому та вирішальному розвитку сюжетної лінії похмурі тони темряви, ненависти й антихриста практично відсутні, лише чисте світло віри та любови заповнює нашу увагу (1Ів. 4:7-5:12). Останні дев’ять віршів є своєрідним «підсумком», що об’єднує деякі теми послання в ще одну структуру.

4:7-12 – Любити і пізнати Бога

Автор повторює послання любити один одного (1Ів. 3:11) і підіймає його на новий рівень. По-перше, автор стверджує, що любов є «від» Бога, прийменник, який у цьому посланні вказує на походження і приналежність. Далі автор подає три описи народжених від Бога (1Ів. 4:7; пор. 2:29; 5,1), і до цього додається, що це народження на найбільш глибинному рівні людського буття є справою свідомого розуміння: той, хто народжений від Бога знає Бога, а саме – Бога Отця (1Ів. 4:7). Той, хто не любить, ніколи не знав Бога (1Ів. 4:8), тому що Бог Отець – любов. У цьому твердженні, яке автор повторює в 1Ів. 4:16, для нас розкривається сутність Триєдиного Бога Отця. Він є джерелом Сина і Духа, що мають вічні стосунки без початку і кінця, адже Бог – це любов. Ми прийшли в цей світ, щоб любити одне одного: «Люби свого ближнього, потім заглянь у свій внутрішній світ і побачиш, як приходить ця любов; і там настільки, наскільки можливо осягнути, ти побачиш Бога» (св. Августин, Tract in Joan 17, 8 [PL 35, 1532]). Стверджуючи, що любов Бога Отця «з’явилась» через життя, яке Ісус віддав на викуп, страждання та смерть (1Ів. 4:9), Іван вибудовує весь дискурс на історії Сина Божого. Ми можемо відчути Божу любов, лише увірувавши в Сина, і виявляючи цю любов одне до одного.

4:13-16 – Три виміри постійної Божої присутности

Цей чудовий фрагмент присвячений Тройці й описує постійну Божу присутність у трьох вимірах, його реальність на найглибиннішому рівні людської сутности.

Перший вимір – це критерій виявлення присутности через свідоцтво Святого Духа (свідомий рівень внутрішнього розвитку). Другий – ґрунтується на свідомому розумінні того, що Господь зробив в Ісусі Христі, й означає перехід до відкритого визнання Ісуса як Сина Божого (зовнішній рівень розвитку). Третій – полягає у свідомому розумінні та вірі в любов Бога Отця, про яку Іван говорить, що вона перебуває «в» нас (найбільш глибинний рівень внутрішнього розвитку), та «перебування» в любові, що, очевидно, описує акт внутрішнього зобов’язання, вираженого в зовнішніх діях.

4:17-21 – Любов і довір’я

Повертаючись до теми проявів любови як джерела довір’я (див. 1Ів. 3:19-22), Іван розглядає цю тему в тісному зв’язку з есхатологічною темою суду. Остання частина 1Ів. 4:17 говорить про нашу подібність до Ісуса (1Ів. 2:6; 3:3,7,16). Далі автор стверджує, що Господь перший виявив Свою безмежну любов через смерть Свого Сина, тому наша любов має досягти такої ж мети в історичному контексті (1Ів. 4:19-21). В іншому разі, коли стверджуємо, що любимо Бога, то говоримо неправду (1Ів. 1:10; 2:4,21-22,27), а отже, у нас не перебуває правда, котра є одкровенням Бога Отця.

Попередній запис

Розділи 2:18-3:24

2:18-28 – Драматизм останньої години: антихрист, помазання та повернення Христа Останні вірші першої сюжетної лінії продовжують розвивати теми «зло» та ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 5

5:1-5 – Віра і боговгодне життя У цьому фрагменті автор подає кульмінаційний опис учинків, які характеризують людину, народжену від Бога: ... Читати далі