2:18-28 – Драматизм останньої години: антихрист, помазання та повернення Христа
Останні вірші першої сюжетної лінії продовжують розвивати теми «зло» та «світ», демонструючи їхню драматичну взаємодію теми «в останню годину» з попередньою темою про християнську спільність з Богом-Отцем та Сином.
Вірші 2:18-27: У цьому ретельно продуманому фрагменті Іван вказує, що антихрист і помазання – це дві ознаки останньої години. Присутність Христа, виконання всіх Божих обітниць, уже є знаками в НЗ про те, що «остання година настала» (1Кор. 10:11; див. 1Пет. 4:7; Євр. 1:2 і т. д.). Іван ділиться власними поглядами (1Ів. 2:8) і додає до знака антихриста термін, який він, очевидно, започаткував, щоби провести аналогію з поняттям, яке трапляється в пізніших юдейських писаннях (Дан. 8:9-25; 9:25-27; 12:9-11), що великий супротивник Бога повстане в останні дні. Ці есхатологічні очікування відображені в 2Сол. 2:3-4 та, можливо, у Мт. 24:15, Мр. 13:14, Об. 13:1-18. Лжевчителі, що полишили свої спільноти, це і є антихрист у кожній окремо взятій людині чи в групі людей, адже їхнє вчення руйнує одкровення Бога, втілене в Христі. Для Івана правда й омана не є домислами, щоб робити судження як про ближчі та дальші наближення до трансцендентальної природи Бога, ці два поняття є або світлом від Бога, або темрявою від зла, кожен із цих двох шляхів веде нас відповідно до свідомої спільности з Богом-Отцем і Сином, або в тінь смерти. Незважаючи на обман антихристів, які полишили християнські спільноти, вірні християни продовжують перебувати в Отці та Сині. Поняття спільности пов’язане з тим, «що ви чули з початку», а саме – з катехизою, що пов’язана із хрещенням (1Ів. 2:24).
Тепер розуміємо, що «помазання», котре отримує кожен християнин, – це одкровення Бога Отця в Ісусі Христі, що став живим джерелом знання і життя, завдяки дії живого Святого Духа.
Вірш 2:28: Наприкінці набуває звучання нова тема «довір’я». В її основі є обітниця про повернення Христа. Історична драма християн у світі завершиться, коли відбудеться друге пришестя Ісуса Христа. Знання і прощення, що є характерними ознаками останніх часів, досягнуть своєї кульмінаційної досконалости, коли «з’явиться Він». Про це говорив пророк Єремія,
Друга частина
2:29-3:10 – Тема праведности, її гармонія та антитема
Вірш 2:29: Друга сюжетна лінія розвиває тему світла разом із темою справедливости та праведности, бо Господь справедливий. Люди, які живуть за принципом справедливости, народжені від Бога. Це так, як аргументувати існування рослини умовою існування насіння, з котрого вона виросла. Подібне судження, побудоване на тій самій фразі («що всякий»), яку автор використовує в наступних віршах, пояснює поняття любов (1Ів. 4:7) і віра (1Ів. 5:1). Коли ми присвячуємо своє життя Господу, будучи народженими від Бога (найглибинніший рівень внутрішнього розвитку), наше рішення проявляється в актах справедливости, які здійснюємо згідно з Божою волею, в актах любови та віросповідання (рівень зовнішнього розвитку).
Вірші 3:1-3: Перед тим, як розпочати аналіз поняття справедливости в контрасті з антитемою (беззаконня: див. 1Ів. 3:4-10), Іван спершу пропонує гармонійну тему про наше народження від Бога. Він пише про вічне життя в неймовірно близьких стосунках із Богом-Отцем як альтернативу до життя в беззаконні.
Вірш 3:4-10: Протилежним до справедливости є гріх, який описаний тут як «беззаконня», повстання проти Бога в есхатологічну годину. Гріх розкриває сутність диявола, так само, як справедливість розкриває сутність Бога; проте ми можемо бути впевненими, що Син Божий «з’явився» (1Ів. 3:5,8) – ця теза описує весь процес відкуплення – щоби зруйнувати наміри диявола. Кожен християнин пережив особистий досвід, який підтверджує цей факт, адже «насіння Боже», слово Боже, яке вони отримали (див. 1Пет. 1:23-25), приводить свідомий внутрішній рівень людини в гармонійний зв’язок із Божою волею (1Ів. 3:9-10). Так важкий для розуміння в. 3:9 стає зрозумілішим; богослов Ікуменій, який жив у VI ст., писав: «Коли той, хто народився від Бога, віддає себе Христу, що перебуває в ньому завдяки благодаті усиновлення, то така людина залишається недосяжною для гріха» (PG 119, 684).
3:11-24 – Ми пізнали любов: Ісус протиставлений Каїнові
Вірші 3:11-15: Ця частина розглядає контрастні теми любови/світла та ненависти/темряви, які проголошені в 2:7-11. Звідомлення «від початку», яке дає кожному християнину правдиве свідоцтво про ідентичність Ісуса Христа (1Ів. 2:18-28), також дає нам змогу любити одне одного (1Ів. 3:11). Далі автор змальовує дві фігури, одна з них є уособленням дії ненависти (Каїн: 3:12-15), а друга-уособлює дію любови (Ісус: 3:16-22). Автор звертається до алюзії, щоб пояснити поняття, яке бачимо в арамейському тлумаченні Бут. 4, порівнюючи злі вчинки із ненавистю і темрявою в манері, подібній до фрагменту Ів. 3:19-21. Згодом він описує світ очима Каїна.
Вірші 3:16-17: Ми дізнаємося, що таке любов, споглядаючи на акт любови, в якому Ісус Христос помер на хресті. Так розкривається Бог Отець (Який буде названий Любов в останній частині) і Він стає джерелом учинків для кожного вірного послідовника Христа. Як справжня віра проявляється завдяки відкритому віросповіданню, так і справжня любов проявляється в практичних діях. Автор, повчаючи любити у «правді і діях», торкаючись проблеми автентичности, також твердить, що цілісна християнська діяльність розгортається завдяки особисто засвоєним знанням про любов Христа і так розкриває її (пор. Мт. 5:16).
Вірші 3:18-22: Ця зовнішня діяльність, яку здійснює в нас Дух Святий, свідчить про те, що ми довіряємо своє життя Богу (найглибинніший рівень внутрішнього розвитку), усе це є запевненням для наших сердець (свідомий рівень внутрішнього розвитку) і додає нам певности, що це досягнення ґрунтується не на нашій діяльности, а на дії, яку ми збагнули, і яку Господь проявив у наших життях.
Вірші 3:23-24: Вірш 23 об’єднує два аспекти послання – віру та любов, які в цьому фрагменті описані як подвійна заповідь. Ця теза підсумовує попередню частину про любов і готує читача до пояснення про віру в 1Ів. 4:1-6. Вірш 24 також є підсумковим. Він іще раз доводить, що дотримання Божих заповідей (пор. 1Ів. 2:3; 3:22) не є заслугою людських зусиль, які заслужили життя в Бозі (найбільш глибинний рівень внутрішнього розвитку), радше це плід прагнення кожного християнина до занурення у внутрішній світ (свідомий рівень внутрішнього розвитку), що приводить правду в дію. До сказаного ми додаємо свідоцтво Святого Духа.
