Пролог – 1:1-4
У своїй типовій манері Іван продовжує розвивати тему, розгортаючи другорядний сюжет і повертаючись до основного. Ця структура має таке схематичне зображення «АБА». Іван розпочинає своє свідчення про того, кого бачив і торкався в земному житті (1Ів. 1:1), і сягає до небес, щоби проголосити спільність Сина й Отця (1Ів. 1:2), а потім повертається до теми братерства в земному житті, що відбувається в результаті пізнання Сина (1Ів. 1:3-4). Разом ці теми утворюють «прелюдію», що проголошує всі основні тези, впорядковані в гармонійну структуру послання.
Слово «початок» (вісім разів трапляється в 1Ів.) має кілька конотативних значень. У цьому тексті, в ужитку подібному до 1Ів. 1:2; 2:13-14, воно вказує, що «життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам», належить до виміру що перебуває поза межами матеріяльного світу й часу. Парадокс полягає в тому, що Життя втілилося в об’єкт, який можна було побачити й відчути на дотик; воно стало історичною подією. Автор передає світу свідчення про цю подію, звертаючись до широкої авдиторії, а особливо – до своїх учнів так, щоб вони могли мати спільність із Отцем та Сином і перебувати в постійній радості. Це тема всього християнського свідчення.
Перша частина: 1:5-2:28
1:5-2:11 – Бог є світло: Проголошення і розвиток теми
Вірш 1:5: «Основна тема» розвивається впродовж усього тексту послання, Бог (Отець) – це світло і в ньому немає темряви. Варто зазначити, що це послання узгоджується із загальноприйнятою практикою НЗ (існує близько п’яти винятків), автор використовує термін «Бог» (theos), що належить образу Бога Отця. Оскільки Син і Дух Святий єдині з Отцем, вони також є Світлом, а отже, важливо поділяти погляди автора, який розуміє як розкривається план Бога Отця через Ісуса Христа, його Сина. Саме тому він наполягає на синівстві Ісуса: якщо Він не є сином у повному християнському розумінні цього терміна, тоді ми недосить знаємо Бога і свідоцтво Бога Отця про Сина було би неправдивим.
Слово «світло» разом зі словом «початок» є ще однією алюзією до найперших віршів Книги Буття. Оскільки слово Боже означає повноту краси, мудрости, сили, співчуття і святости, то повніше розуміння того, що в цьому тексті можемо збагнути на основі вчення, викладеного в тексті послання, серцевиною якого є подвійне твердження (1Ів. 4:8. 16), це те, що Бог (theos) є Любов.
Вірші 1:6-2:2: У цьому фрагменті автор розвиває тему світла за допомогою потрійної антитези, кожну з яких уводить фразою «Коли ж кажемо». Коли стверджуємо про нашу спільність із Богом, але наше життя не відображає Божу реальність, то ми неправдомовимо. В таких людях «правди немає», це біблійний вираз, який використано в текстах СЗ і НЗ (Неем. 9:33; Тов. 4:6; 1QS 8:1-2 і т. д.), який у цьому тексті набуває особливого звучання, притаманного стилю Івана («творити») одкровення Отця в Ісусі («у правді»), щоб зробити це життєвим принципом (див. Ів. 3:21). З іншого боку, якщо ми живемо життям, сповідуючи і підкоряючи себе theos, усе це демонструє та забезпечує нашу спільність одне з одним (1Ів. 1:7). Це вчетверте і востаннє, коли слово «спільність» з’являється в тексті послання: пізніше воно замінене поняттями «перебувати» і «мати життя». Іще один результат того, що ми ходимо у Світлі, що «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха», отже, Його пролита кров життя досі має силу, котра «очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому» (Євр. 9:14).
Дві інших антитези, що розгортають тему у двох напрямках, зосереджуються на нашій потребі прийняти одкровення Божого плану («правду»), щоб усвідомити наш істинний стан грішників (1Ів. 1:8-9) і силу очищувальної сили Бога Отця в Божому Сині Ісусі Христі, що названий «Paraclete» («Праведний») і «ублагання за наші гріхи» (1Ів. 1:10-2:2).
Вірші 2:3-11: Фрагмент має ще одну триєдину антитезу, котра розвиває тему, проголошену в 2:3, про те, що ми спізнали Бога і бережемо Його заповіді, які Він нам дає. У цій частині автор пропонує алюзію до пророцтва в Єр. 31:31-34 про те, що новий заповіт буде написаний Божою дією на серцях вірних. Господь забезпечить внутрішній принцип покірного відгуку на діло спасення, яке Він проводить серед нас, спонукаючи так людей до прагнення пізнати Бога, що полягає в тому, що людина пізнає божественну реальність і з удячністю визнає авторитет Єдиного Сина Божого, Який дав нам спасення: «І на їхньому серці його напишу… Бо всі будуть знати Мене,… бо їхню провину прощу» (Єр. 31:33-34). У 1Ів. ми не бачимо прямого посилання на цей текст (фактично на жоден текст СЗ немає прямого посилання), але дана обітниця є в основі важливого виміру вчення про критерії, що визначають присутність нового життя. Вони застосовані безпосередньо в трьох антитезах. З одного боку, знання про Бога без дотримання Божих заповідей неможливе, бо це суперечить самій природі про знання, як про це сказано в Єр. 31:31-34. З іншого, дотримання Божого слова означає дозволити йому впливати на нас і це, своєю чергою, доводить Божу любов до її мети, а саме – до впливу, який вона здійснює в нас: наша покора є знаком, що ми віддаємо себе владі Божого одкровення.
Заповідь наслідувати Христа, а саме – любити (1Ів. 2:6,10), не нова, адже вона подана як частина катехизи хрещення («початок»), і все ж має новизну, бо життя Ісуса і наша здатність любити здійснили «правду» (1Ів. 2:8), а саме – виконали пророцтво Єремії. Отже, останній день настав: «темрява» розсіюється і правдиве світло вже світить (Боже життя, 1Ів. 1:5). Фінальна антитеза (1Ів. 2:9-11) об’єднує теми «світла» та «любови» і готує читача до гармонійного розвитку теми agape (любови) в першій частині другої сюжетної лінії (1Ів. 3:11-22) і заключної сюжетної лінії (1Ів. 4:7-21).
2:12-17 – Звертання до дітей, батьків та юнаків та перестороги про світ
Вірші 2:12-14: Триєдине звертання, очевидно, належить до всієї громади («дітоньки»), а також до більш зрілих членів спільноти й очільників («батьки») і пристрасних молодших послідовників («юнаки»). Автор використовує шість декларативних тверджень («пишу вам» тричі та «писав вам» тричі), що звучать наполегливо.
Звертаючись до всієї спільноти, Іван уперше проголошує прощення гріхів «ради Ймення Його», алюзія, що належить до хрещення і є основою для пояснення теми прощення в абсолютній реальності Ісуса розіп’ятого і воскреслого (1Ів. 2:12). Коли Іван знову звертається до всієї спільноти (1Ів. 2:14), він проголошує, що вони знають Бога Отця. Пізнання Бога та прощення гріхів – це обітниці в пророцтві Єремії. Звертаючись до більш зрілих членів спільноти («батьки»), Іван двічі проголошує, що вони мають спізнати «Того, Хто від початку». Знання про споконвічне походження Христа – це саме той фундамент, на якому вибудовується християнська зрілість та авторитет. Юнаки перемогли лукавого своєю вірою (див. 1Ів. 5:4-5). Автор розвиває цей дискурс, щоби пояснити поняття «бути сильним», завдяки Божому акту одкровення («слово Боже»), що є активним («пробуває») у них (свідомий рівень їхнього внутрішнього розвитку).
Вірші 2:15-17: Автор змінює фокус із теми про перемогу над «лукавим» на тему про світ. На думку автора, ці дві реалії тісно пов’язані (1Ів. 4:4-6; 5:19; 2Ів. 7). Він вважає, що поняття «світ» у негативному сенсі слугує, щоб розкрити демонічний вимір всесвіту, що демонструє відторгнення та заперечення. Припис «не любіть світу» про невідповідність такої любови та любови, котру започаткував у нас Бог Отець (1Ів. 4:10), є спорідненим із аналізом, уміщеним в Євангелії від Івана, де йдеться про те, що люди більше злюбили темряву (Ів. 3:19), себе (Ів. 12:25) і славу від людей (Ів. 5:44; 12:43), щоб утримувати людей від пізнання правди Божого одкровення. Автор робить підсумок про світ, говорячи про пожадливість тіла й очей, і гординю, що приходить разом із матеріяльними надбаннями. Цей опис дуже подібний до опису, викладеного в Книзі Буття про спокусу, перед якою не змогла встояти Єва: «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання» (Бут. 3:6). Протиставлення ефемерної природи світу та довготривалість того, хто виконує Божу волю, є ще одним вираженням поширеного біблійного вчення про те, що зло і неправда не можуть тривати довго, водночас як той, хто дотримується Божих законів, перебуватиме в Божій милості повік (див. Пс. 1).
