В описі розп’яття Христа в Матфея ми зустрічаємо дивний епізод, якого немає в інших євангелістів. У момент смерті Спасителя “гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом” (27:52,53). Здавалося б, це було великим дивом, чому ж про це говорить тільки Матфей, та й то мимохідь? Хто взагалі були ці люди, чому вони воскресли?
Передусім, відмітимо, що це була не єдина яскрава подія, що супроводжувала смерть Христову і була згадана Матфеєм. Одночасно стався землетрус і роздерлася в Храмі завіса, що відділяла Святе Святих від іншої частини Храму. Вона була свого роду символом перешкоди між Богом і людьми – входити за неї мав право тільки первосвященик, і тільки один раз на рік, під час особливого ритуалу. Про цю завісу згадує також Марк, і він разом з Лукою розповідає про римського сотника, який відразу після смерті Христа назвав його Сином Божим. Що важливіше, слова одного сотника, до того ж язичника (він міг і не вкладати в слова “син Божий” того ж сенсу, що і ми), або воскресіння “багатьох померлих святих”? Звичайно, воскресіння, але цю деталь наводить лише Матфей.
Варто визнати, що ми нічого не знаємо про цих людей – хто вони були, чому воскресли саме вони, а не хтось ще. Усі чотири Євангелія розповідають лише про невелику частину тих подій, які відбувалися з Христом і навколо Нього, вибираючи те, що особливо значиме, і в кожного з євангелістів були при цьому своєрідні цілі і завдання. Цей епізод ще раз показує нам, як мало нам насправді відомо.
Матфей звертався, передусім, до юдеїв і вибирав саме ті епізоди євангельської історії, які були значимі для них, що могло бути для них зрозумілим без зайвих міркувань і пояснень – а от сповідання римського сотника, першого язичника, мало значення для всіх. По-перше, багато юдеїв пам’ятали пророцтво Єзекиїля: “Так говорить Господь Бог: ось, Я відкрию гроби ваші і виведу вас, народ Мій, з гробів ваших і введу вас у землю Ізраїлеву. І пізнаєте, що Я Господь“. (37:12,13). Адже святі в Біблії – це не якісь особливі люди, які добилися виняткових результатів в аскетиці та добрих справах, а весь народ Божий, обраний для служіння Йому.
Але справа не лише в пророцтвах. “Господь відвідав народ Свій” – так казали ізраїльтяни про втручання Бога у своє життя. Не випадково так багато розповідається в Євангеліях про зцілення, вигнання бісів і навіть воскресіння мертвих. Так, хворіло і помирало набагато більше людей, ніж тих, кому допоміг Христос, і навіть для зцілених подальше земне життя не обіцяло бути вічним і безжурним. Але якщо Господь відвідує Свій народ, немає місця скорботі, хворобі і смерті, як на яскравому сонячному світлі не може бути ніякої пітьми. Але Господь – Бог Авраама, Ісаака і Якова, тобто не мертвих, а живих (див. Мф. 22:32), і за межею земного життя цей зв’язок між Господом і Його народом не розривається.
Повернення до життя цих людей, ще раніше Воскресіння самого Христа, ясно показувало юдейським читачам, що смерть на хресті зовсім не була поразкою Того, Хто здавався Месією, але так і не зміг перемогти римлян. Навпаки, вона стала головною подією того самого відвідування згори, якого так довго чекав увесь ізраїльський народ. І це означало, що настає “День Господній”, коли все міняється, і немає більше непрохідних перешкод, навіть між мертвими і живими, але всі єдині перед Богом.
Те ж саме означали роздерта завіса в Храмі – усунення нездоланної раніше перешкоди між Богом і людьми, а також і сповідання сотника – падіння стіни між юдеями, які вірили в Єдиного Бога, і язичниками, які шанували безліч божеств. Адже про це теж попереджали пророки, кажучи про те, що ізраїльський народ, покликаний являти в цьому світі віру в Бога, стане в останні часи центром тяжіння для всіх язичників: “Буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог” (Захарії 8:23). Ці часи настали, ясно каже юдеям євангеліст Матфей, і тепер пора діяти, пора відповідати своєму покликанню.
Чому ж було не розповісти про це римлянам і еллінам? Іншими словами, чому про це умовчали Марк і Лука? Можна пояснити їх мовчання тим, що вони просто нічого не знали достовірно про цих воскреслих: Марк взагалі написав лише про найголовніше, Лука сам не був свідком цих подій і спирався на ретельно відібрані свідчення інших людей. Але можна запропонувати інше пояснення: язичницьких читачів ця розповідь про воскресіння багатьох тільки відволікала би від головного. Мета Євангелій не в тому, щоб приголомшити читача численними чудесами, а в тому, щоб розповісти все найголовніше про Христа, і бути при цьому правильно зрозумілими читацькою аудиторією. От чому сповідання сотника виявилося доречнішим за воскресіння мертвих.
Про що ж нагадує ця розповідь нам сьогодні? Зрозуміло, про перемогу Христа над смертю, і про Його зішесття в пекло, яке вимушене було тепер відпустити багатьох своїх полонених (хоча зазвичай це зішесття пов’язується все ж не з воскресінням мертвих). Але не лише про це, якщо ми згадаємо про перших читачів Матфея. Сьогодні про Ісуса з Назарету говорять по-різному. Одні бачать у Ньому великого проповідника і навіть пророка, який, на жаль, не був зрозумілий своїми сучасниками і тому трагічно загинув.
Другі, навпаки, підкреслюють значення Його смерті і воскресіння, але при цьому “відривають” Його від Старого Завіту, від історії ізраїльського народу.
Розповідь Матфея про роздерту завісу, воскреслих мерців і сповідання сотника ясно свідчить нам: служіння Христа було продовженням Старого Завіту і виконанням пророцтв, а Його смерть на хресті, за якою відбулося Воскресіння, була не помилкою і не випадковістю, а перемогою над смертю і головною подією в цьому служінні, в історії Ізраїлю і всього людства. Так із самого початку вірили християни.