Розділ 2

2:1-10 – Вибрані, разом із живим каменем, зростати в спасенні

Третя частина (2:1-10) цього повчального тексту та секція, що висвітлює положення доктрини, описують зміни в поживі, які християни мають відчувати в зростанні свого спасення (2:2). Це причина для заклику до вірних, щоб вони жадали «щирого духовного молока» (2:2), що в переносному значенні означає живе слово Боже. Спасення, описане в Пс. 33:9 як скуштувати на смак, який Господь добрий (пор. 2:3). Отже, ми наближаємося до найяскравішого образу цієї глави – каменя (2:4-8), що є особливим христологічним образом. Після 2:3 автор розвиває глибокий богословський дискурс, який охоплює теми, цитати й алюзії, запозичені з текстів СЗ, щоби створити глибокий у сенсі розвитку християнської доктрини текст із христологічним та еклезіологічним наповненням. Слово «відкинутий» (2:4,7) ключове, бо символізує муки Ісуса Христа. Образ відкинутого каменя має месіянське значення, що резонує і виростає із текстів СЗ, цитати з яких тут рясно наводить автор (Іс. 28:16; 8:14; Пс. 117:22).

Однак, застосування цього месіянського образу Господа нашого Ісуса Христа як дорогоцінного відкинутого каменя, підкреслює певні аспекти образу Месії, яким у більш ранній традиції НЗ не надавалося відповідного значення. Відкинутий камінь у 1Пет. 2:7 ототожнюється з образом Ісуса як Месії, особливо через Його страждання та смерть, найконкретніші історичні події, що є кульмінаційними й отримали метафоричне вираження в образі каменя, відкинутого будівничими. Будівничими названо релігійних лідерів народу Ізраїля в часи земного життя Ісуса. Про узагальненіше відкидання людьми, але під новим кутом зору, говорить 1Пет. 2:4: вони відкинули Христа, живого каменя. Таємниця Христових мук продовжує бути головним чинником, наявним у цьому дискурсі. Християни тримають таємницю Христових мук постійно наявною в обставинах їхнього світу, продовжуючи зростати на спасення, і вибудовувати, завдяки священичій трансформації через Духа Святого, автентичну месіянську спільноту, покликану ототожнити себе із пасхальним Христом. Відкидання живого Христа безумовно має аналогію із християнською та духовною ідентичністю. Лише коли спільнота спостерігає та приймає правдиву християнську ідентичність Христа в Його муках, можливо пережити народження до нового життя і зростання на спасення.

2:11-17 – Відкритість і повага до всіх людей во ім’я Господа

Центральна секція послання позначена трьома темами, що перекликаються із дієсловом «бути відкритим, доступним» або «коритися» (2:13,18; 3:1,5), «добро творити» чи «робити те, що правильно» (2:14-15,20; 3:6) та «страждати» (2:19-21,23). Ці три дієслова передають надзвичайно важливі заклики 1Пет. Перше – визначає структуру цієї секції, поділеної на три частини: 2:11-17; 2:18-25; 3:1-7. Тема мук Христових (2:21-25) утворює богословську основу для всієї цієї секції, оскільки насправді страсті Христові – це найглибинніша реальність, що легітимізує і надає значення всякій поведінці, узгодженої зі ставленням до самого себе як до слуги для всіх людей.

Загальний заклик підтримувати добру поведінку в язичницькому середовищі виникає на основі спостереження за поведінкою християнина, що прагне бути світлом у світі. Але добра поведінка в 1Пет. не залишається невизначеною чи обумовленою якимось абстрактними цінностями. Натомість вона визначена чимось настільки конкретним, як унікальність поведінки і ставлення Ісуса в критичних обставинах Його життя: Його смертні муки на хресті.

Отже, низка наказів у Петровому посланні не вимагає чиєїсь покори чи смирення в певних обставинах, а радше потребує служіння і поваги до усіх людей во ім’я Господа, що є особливою відмінною рисою християнської особистости. Водночас завжди захищаючи людські свободи та гідність християнина, котрий насамперед є слугою Господнім (1Пет. 2:16). Перше послання апостола Петра повчає передусім як зробити себе слугою всіх людей, що має виражатися в конкретних проявах доброї християнської поведінки та любови у світі язичників, уважаючи всіх інших вищими за себе і поставивши себе нижче, щоби продемонструвати глибоку покору.

2:18-25 – Покірність рабів: страждання та добрі вчинки подібно до страждань Христа

Цей фрагмент є центральним у всьому тексті й у ньому знаходимо справжню шляхетність ставлення християнського покликання, що отримало тут чітке пояснення. Оскільки заклик бути доступними і служити всім людям не має обмежень, кожен мусить жити в усіх обставинах і з усіма людьми (пор. 2:13), і навіть із тими, що займають панівне становище, включно з тими, які погано поводяться і є підступними. Це кульмінація парадоксального християнського покликання. Завжди дотримуватися такого ставлення до навколишніх, щоби бути доступним і служити навіть тим, які спричиняють незаслужені страждання. Це і є християнське покликання par excellence, – наслідувати приклад Христа.

Настійливий заклик до рабів (2:18) за допомогою непрямого звертання, дає нам змогу тлумачити цей дискурс так: вони мають бути покірними в широкому сенсі цього слова, що поширюється на всю спільноту. Ця спільнота вважає прикладом поведінки мук Христових, поведінки, коли людина спроможна надати значення важливішим темам, які автор розвиває в цій секції, а саме – загальний і конкретний заклик до служіння всім людям во ім’я Господа (2:13), заклик до рабів самовіддано служити своїм панам (2:18), звертання до жінок приймати все від своїх чоловіків (3:1,5), як і заклик чинити добро в усіх обставинах (2:14-15,20; 3:6), особливо, коли відбувається випробування через страждання (2:19-21,23).

Стиль поведінки, щоб бути доступним навіть у ситуації несправедливого страждання, оцінюється як благодать, дар від Бога, якщо він приймається в чеснотах того досвіду, що ми сприймаємо від Бога, щоби чинити добро. Власне не біль є виявом благодаті, а радше страждання, спричинені діями доброчинства, щоби протиставити добро проти зла, як це робив Ісус.

У 2:21 знаходимо керигматичну афірмацію, що має величезне значення і визначає конкретну дію і важливість хресних мук нашого Господа, «бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (2:21). Розвиваючи тему та використовуючи вирази з Іс. із пісні Страждаючого Отрока Іс. 53:4-6,9,12, автор у 1Пет. 2:22-25 показує страждаючого Христа з певними елементами богословського вчення про отрока. На передньому плані розвитку доктрини є фігура Христа і Його хресні муки. Слово «страждати» стосується особистости Христа в цьому контексті й належить не лише до факту Його смерти, а й до хресних мук, які призвели до Його смерти, та все це не зводиться лише до факту смерти. Паралелі з керигматичною формулою із дієсловом «померти» (1Кор. 15:3 та Рим. 5:8) не дають нам змоги применшити особливий зміст страждань, який охоплює Петрове формулювання.

Ідеться про два основні аспекти страждань Христа, що по суті об’єднані й залишаються на першому плані цього фундаментального розвитку: унікальність спасення (пор. 2:21б,24) і приклад страждань (пор. 2:21вг,22-23). Ці аргументи підкріплені посиланнями на опис Страждаючого Отрока з Іс. 53 і пов’язані з темою пастиря, котру розвиває Єз. 34:16; обидва дискурси змальовують виняткові приклади страждань Христа заради блага людей, оскільки Христос терпів муки (2:21) не вчинивши жодного гріха (2:22), не відповідаючи злом на зло (2:23), винісши нас від гріха до праведности (2:24), бо Він є (добрим) пастирем (2:25).

Христологічна експозиція 1Пет. 2:21-25 започаткувала фундаментальне ядро доктрини цього послання. Спасення та звільнення, котрі приносить Месія, отримують кульмінаційне вирішення в хресних муках Ісуса Христа. Одночасно, приклад страждань Христа є підґрунтям для створення нової ідентичности християн, які, наслідуючи приклад Христа, покликані бути витривалими в несправедливих стражданнях, виконуючи добрі справи й відповідаючи добром на зло, здійснюючи так волю Господа і водночас відчуваючи справжню Божу благодать.

Попередній запис

Розділ 1

1:1-2 – Вступне вітання: благодать і мир обраним Автор говорить про себе, називаючи себе іменем Петра та вживаючи титул «апостола», ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 3

3:1-7 – Доступність і взаємоповага в шлюбі Далекі від того, щоби намагатися легітимізувати вищість чоловіка над жінкою та підпорядкування жінки ... Читати далі