1:1-2 – Вступне вітання: благодать і мир обраним
Автор говорить про себе, називаючи себе іменем Петра та вживаючи титул «апостола», адресуючи своє послання багатьом, як відповідальний член спільноти, звертаючись до християн, які розсіяні та мешкають у регіонах Малої Азії, названих далі. Традиційне християнське вітання «благодать та мир» має тринітарний характер і підкреслює функцію Христа для вибраних через містерію Його смерти. Твердження про те, що ті люди, до яких звернене послання, названі посвяченими… «на покору й окроплення кров’ю Ісуса Христа» нагадує нам про це. Христос Своїм послухом, проливши навіть власну кров, виконує волю Бога Отця. Через любов до Своїх братів та сестер і через Його пролиту кров безневинно вбитої людини, Він виконує план Бога Отця.
Послух Ісуса Христа виражає передусім глибоке ставлення, з яким Христос прийняв і був приведений до Своїх мук і смерти: завдяки послуху Ісуса Христа, ми були вибрані й отримали спасення. Також Його послух демонструє динаміку морального виміру, в який увійшли християни: вибрані покликані жити в покорі, як Ісус Христос, твердо тримаючись таємниці Його мук і смерти, і приймаючи Його ставлення до світу.
Кров Христова складає образ жертовних мук і смерти Ісуса Христа. Однак, ідеться не про ритуальну цінність крови, а про силу пролитої крови, що є екзистенційною жертвою, коли життя віддане для блага всього людства. Зв’язок цього послання із Вих., де елементи крови, окроплення кров’ю та послух з’являються в контексті Заповіту, 1Пет. 1:2 демонструє таку ж направленість. Тут це стає справою крови Нового Заповіту, що пропонує людям прощення гріхів і проголошує, що люди мають остаточний і безповоротний доступ до Господа (пор. 1Пет. 3:18). Мудрість Христа та Його послух – це невід’ємні аспекти Його особистости. Послух Христа, запечатаний кров’ю, вибудовує фундамент Нового Заповіту, завдяки якому людство може ввійти в союз із Богом. З одного боку, кров Христа – це кров праведника (3:18), жорстоко вбитого, з іншого – Його кров очищає. Це справа спасення вибраних, і водночас це поклик до жертовної динаміки життя та прощення, що завдяки цьому посланню оформиться в конкретне ставлення до самого служіння та стане доступним для всіх людей у несприятливих обставинах, які спричиняють страждання християн.
1:3-12 – Богословський пролог, сфокусований на постаті Христа
У 1Пет. богословський пролог, який сфокусований на постаті Христа (1:3-12), пропонує основні теми послання, а також окреслює ключовий напрямок літературного жанру та дає уявлення про його різноманітні структурні елементи. Так у 1:3-5 відродження як основна оригінальна тема 1Пет. у колі текстів НЗ із його основними аспектами, такими як жива надія, нетлінна спадщина й універсальне спасення, є передвісниками тематики, що структурно утворюють другу частину (1:13-4:11) та секції (а) (1:13-2:10) та (а’) (3:8-12). У 1:6-9 радість від випробування віри є передумовою до теми, котру розвиває друга частина послання (4:12-5:9), а муки і прославлення Христа (1:10-12) дають нам богословський ключ до цього послання загалом. Також можемо побачити, що елементи, котрі об’єднують пролог – це ім’я Христа, термін «спасення» та багато інших посилань на тему одкровення.
Муки та прославлення Христа (1:11) становлять синтаксичне, літературне і тематичне ядро останньої частини пролога (1:10-12). Свідчення про муки та прославлення Христа і проголошення доброї новини про спасення завжди вважалися першочерговими завданнями діяльности пророків у минулому і проповідників Євангелія в сучасному світі. Муки Христа у вимірі спасення – надзвичайно важливий аспект пролога, бо він пов’язаний із темою спасення (1:5,9-10). Муки/ прославлення Христа – це визначна і кульмінаційна подія в історії спасення. У 1Пет. 1:10 спасення – це узагальнена тема діяльности пророків, водночас як у 1:11 муки Христа – це особлива мета їхнього свідчення, завдяки дії Святого Духа в них. Отже, можемо сказати, що христологія утворює ядро сотеріології, що ключовим поняттям у 1Пет. є пасхальна містерія, виражена в термінології страстей Христових і Його прославлення.
Муки Христа мають особливе значення для тих людей, до кого звертається автор 1Пет., чия віра випробовується стражданнями. Основа пролога (1:6-9) розкриває такий екзистенційний парадокс як радість у стражданнях. Завдяки відновленню, що відбувається в християнському житті через воскресення Христа із мертвих, можна жити із надією та обітницею про есхатологічне спасення. Так співвідношення між стражданнями християн, про які йдеться в центральній частині пролога (1:6), й описом мук Христа у фінальній частині (1:11) дає стимул для християнського життя, для тих, хто розуміє наслідки свого уподібнення із тим, кого вони люблять, навіть не бачивши Його, порівнюючи своє життя до процесу пасхальної містерії.
1:13-21 – Заклик до надії та освячення
Повчальний дискурс, закладений у структуру першої секції 1:13-2:10, сформований за допомогою п’яти синтаксично пов’язаних між собою імперативів (1:13,15,17,22; 2:2). Тема надії – головна тема дискурсу першої літературної частини (1:13-21) та відповідної частини доктрини (1:18-21) – є основою наступної парадигми дієслів у наказовому способі (заклик до святости в 1:15 і достойної поведінки в сенсі релігійної практики в 1:17); усе це тематично підпорядковане і пов’язане з надією. Вдячні спогади про подію, що проголосила звільнення через кров Ісуса Христа, є важливою причиною, щоби християни змінили свою поведінку: вони змінюють життя, яке не було наповнене смислом, на життя, сповнене надією, від невігластва вони переходять до святости. Визволитель – це Христос, а шлях до визволення – це Його муки, запечатані Його пролитою кров’ю (1:18-19). Використовуючи пасхальну типологію Вих. 12:5, це послання розкриває подію спасення через посередництво дорогоцінної крови Христа, котра започатковує новий порядок цінностей, абсолютних цінностей, які передбачають новий підхід до спасення. У цьому порятунку не відбувається обміну тлінними предметами, та завдяки дару дорогоцінної крови, пам’ять про непохитну віру виростає зі спогадів про муки Христа та про велич події про звільнення в богословській перспективі. Це Божий план, який існував ще до початку створення світу: Ісус Христос, об’явлений у пізніші часи, Якого воскресив і прославив Господь. Страсті Христові та Його слава знову об’єднані, бо вони є складовими частинами унікального плану спасення, що його Бог Отець приготував для вибраних. Віра в Господа та пасхальна містерія Ісуса Христа дають живу надію, що має бути зодягнена в нову поведінку, адже це означає відродження через Бога Отця.
1:22-25 – Відроджені із нетлінного насіння, живого слова
У 1:23 з’являється особлива тема 1Пет. – відродження. Посередницька функція, котру виконує воскресення Христа для відродження вірних (1:3), асоціюється в цьому тексті з живим і вічним словом Божим (1:23), що, подібно до нетлінного насіння, показує початок нового життя, очищене послухом для братньої любови (1:22). Слово Боже ототожнюється з головним посланням Євангелія (1:25), що, згідно з 1Пет. 1:11-12, є проголошенням страстей і прославлення Христа. Отже, можемо визначити, що в основі відродження є містерія Христових страстей, яка охоплює Його страждання, смерть і воскресення. Цитата із Іс. 40:6-9 у 1Пет. 1:24-25 виконує функцію вербального аргументу, котрий показує життєдайну силу Божого слова, що має потенціял відродження.
