Розділ 5

5:1-6 – Заключні попередження землевласникам, що нечесно збагатилися

Використовуючи таке саме імперативне формулювання, як і в попередній перикопі, «А ну тепер», у наступному пророчому риторичному повчанні автор звертає нашу увагу на багатіїв, які нажили своє майно нечесним шляхом. У зв’язку з цим він знову торкається теми есхатологічних змін, яку почав розвивати в 1:9-11. Варто завжди висловлюватися з обережністю щодо відсутності категоричного засудження багатих як таких в Якова. Навпаки, він знає, що існують люди, досить заможні, які відвідують «зібрання» (2:2-4). Гнів Якова зосереджений на тих заможних християнах, яким бракує універсальної віри. Вони по-шахрайськи затримують платню своїм робітникам, порушуючи встановлене Біблією соціяльне законодавство (особливо Втор. 24:14-15). Їхнє «слово» не було варте нічого, адже вони злегковажили Слово Боже, применшуючи значення біблійного, не базованого на насиллі, права бідних і нужденних, «закликати Господа» проти кривдників (пор. Втор. 24:15). У цьому сенсі 5:1-6 робить більше, ніж лише презентує нову перикопу; зазначений фрагмент є прелюдією до особливої теми «клятви», з якою ми знайомимося у в. 12.

Цей короткий, але особливий фрагмент заслуговує на докладніший коментар. По-перше, риторичне повчання Якова є цілком есхатологічним. Насправді автор говорить із такою інтонацією, ніби правосудця проти несправедливих багатіїв уже розпочалося. Висловлювання «Золото ваше та срібло поіржавіло» (5:3) є символічним, тому що золото не може поіржавіти, а срібло має властивість лише темніти. Попри те, думка автора драматизує хід подій, прискорюючи його, показуючи марноту накопичення багатств за рахунок зменшення витрат на нужденних, які мають право отримати свою заробітну платню, як було обіцяно. Автор змальовує картину, як обмануті працівники та женці апелюють до Бога з молитвою про помсту (5:4), і це важливе нагадуванням для тих, хто чинить несправедливо: Яків вважає їх «демонами», які повинні тремтіти (див 2:19).

Ще один аспект 5:1-6, який ми повинні прокоментувати, привертає нашу увагу у в. 5:6: «Ви Праведного засудили й убили, Він вам не противився!». Великою спокусою було б пояснити його як приховане порівняння з розп’яттям. Це досить малоймовірне припущення, оскільки Послання апостола Якова є теоцентричним, а не христоцентричним. Не намагаючись спростувати зазначену точку зору, ми пропонуємо тау інтерпретацію: 5:6 – це згадка про смерть Якова, який сам був названий Праведним. Якщо говорити про розп’яття Ісуса, каменування Степана та каменування на смерть Якова, то документальні свідчення демонструють значну подібність цих подій: вони були несправедливо звинуваченими, всі висловили пророцтво, всі отримали повагу від своїх численних послідовників та близького оточення, усі вони були вбиті озвірілим натовпом і не чинили жодного спротиву. Така алюзія, доповнена редактором, який поширював чи повторно розповсюджував автентичний матеріял проповіді, могла б справити глибокий вплив на авдиторію.

5:7-12 – Слова втішення вірним

Незважаючи на факт, що слово, яке дали несправедливі землевласники, нічого не значило, Яків тут нагадує своїм читачам, що їхнє слово повинне бути чесним. Усе в цій новій перикопі наближає нас до кульмінації у в. 5:12. Структурною основою для цієї частини є пастирське слово втішення; на цьому етапі автор наближається до завершення свого послання у формі проповіді. Він знову називає вірних християн своєї спільноти «братами», він закликає їх бути довготерпеливими і ще раз нагадує про неминучий «Господній прихід» (тут, можливо, це алюзія на parousia, чи другий прихід Христа) і ще раз торкається кількох підтем у вв. 7-8. Лексичні та стилістичні засоби належать, без сумніву, до християнського дискурсу, але у вв. 9-11 з’являється ідіоматичний вираз, що набуває трохи іншого юдейського забарвлення. Зверніть увагу на посилання на Книгу Йова та опис природи Бога. Ми не потребуємо подальшого підтвердження того, що Послання апостола Якова – це видатний документ, який описує ті тенденції, які переважали в первісних християнських громадах.

Далі автор наводить очевидну головну думку цієї секції, яка підкреслює його звертання «Отож, браття». Яків, словами та інтонацією нагадуючи Ісуса у Євангелії від Матвія (Мт. 5:33-37), знову підкреслює важливість «етики особистої комунікації», особливо як справи моральної підтримки біблійного авторитету (СЗ), посиленої Нагірною проповіддю. Підкреслюючи головну тему, він апелює тут до поняття довготерпеливого спасительного страждання з подальшими запевненнями про всемогутнього Бога, Який уже розпочинає Свої дії від імені вбогих та пригноблених.

У цілому, Яків наводить перелік Божих імперативів, сапієнціяльних та риторичних повчань і наближається до завершення з простою директивою у в. 12: «Слово ж ваше хай буде: Так, так та Ні, ні». Серцевина проповіді-послання була визначена, і це саме те, від чого серце починає щеміти, оскільки в цьому короткому посланні автор наводить сміливі аргументи щодо захисту релігії, яка проявляється в особистому та соціяльному вимірах, достойної, щоб асоціюватися із «Божою справедливістю».

5:13-20 – Пастирське слово підбадьорювання: сила молитви та сповіді

Остання перикопа Послання апостола Якова складається з восьми віршів, і всі вони репрезентують дещо іронічний та різкий перехід змісту й стилістики. Заключні вірші не містять особливих слів вітання і в кінці автор не вживає традиційного «амінь». Інтонація нагадує закінчення проповіді єпископа; тут автор проявляє характер пастиря, але в читача складається враження, що цей документ є незавершеним з якоїсь причини. Залишається враження, що оригінальне завершення послання було втрачене або ця проповідь-послання раптом обірвалася, коли автор закінчував працювати над текстом. Ми можемо лише здогадуватися про обставини такого завершення, але нам зрозуміло, що документ наближається до кінця.

Вірші 13-20 розглядають кілька основоположних пастирських тем, а саме: молитва, співання псалмів, уздоровлення, прощення, сповідь та відновлення і повернення відступників до спільноти вірних. Фрагмент Як. 5:16 став улюбленим євангельським віршем для багатьох афро-американців ще з часів американського рабства: «Дуже могутня ревна молитва праведного». Це слова підбадьорювання, втішення й надії, однак, якщо брати до уваги, що основна частина документа в яскраво виражених фарбах змальовує картину соціяльного хаосу, буде досить важко зрозуміти, як автор може тепер поставити такі запитання: «Чи страждає хто з вас?», або «Чи тішиться хтось?», або «Чи хворіє хто з вас?» Справжнє запитання могло бути таким: як вони могли не страждати чи хворіти? Як можна бути радісним? Ні, найімовірніше, що цей документ є комбінованим текстом із редагованого матеріялу, який був поспішно опрацьований і перебував в обігу в спільноті до часу, коли відбулися важкі драматичні події кризи І ст. юдейського християнства.

Якими б не були реальні обставини, ми вдячні цим «останнім відголоскам» Ісуса, що їх запропонував не хто інший, а достойний «брат Господній» Яків Праведний, якого навіть сьогодні багато хто вважає «єпископом єпископів», захисником соціяльної справедливости в Новому Заповіті.

Попередній запис

Розділ 4:7-17

4:7-10 – Коригуюча формула – заклик до покаяння Детально описавши обставини, що спричинили особисту та соціяльну кризову ситуацію серед його ... Читати далі

Наступний запис

Перше послання апостола Павла

Перше послання апостола Павла вважається прекрасним зразком тексту Нового Заповіту, який дає читачам змогу збагнути розміри богословських роздумів, духовну глибину ... Читати далі