10:1-18 – Справжнє жертвоприношення
Повертаючись до полеміки, спрямованої проти Мойсеєвого Закону (пор. 7:12,19,28), автор проголошує недієвість жертвоприношень, які цей Закон приписував (10:1). У повторюваних ритуальних діях він вбачає ознаки їхньої недосконалости (10:2). Єдиний наслідок, який ми констатуємо, навіть коли говоримо про найбільш урочисте жертвоприношення, що відбувається «щороку» в День Покути, – це нагадування нам про наші гріхи, а не звільнення від гріха. Це сміливе твердження суперечить Божій обітниці, висловленій у Лев. 16:30, але автор аргументує його за допомогою богословської думки (Євр. 10:4) та звертаючись до тексту Писань, в якому йдеться про те, що Господь відкидає всі старі способи жертвоприношення (10:5-7 = Пс. 40:6-8). Указаний фрагмент із Пс. 40 – далеко не єдиний біблійний текст, що висловлює таку думку (пор. Іс 1:11-13; Єр. 6:20; 7:22; Ам. 5:21-25; Мих. 6:6-8); це демонструє додаткову зацікавленість привести того, хто, згідно з грецьким перекладом, звернеться до Господа зі словами: «Тіло Мені приготував», і хто принесе в жертву особистий послух, щоб замінити ритуальні жертвоприношення. Якщо прочитати вказані рядки з псалма у світлі дії Христа, вони набувають пророчого значення. Вони свідчать про втілення Сина Божого (пор. Євр. 2:14; Гал. 4:4) та Його послух, щоб відкупити нас (пор. Євр. 5:8-9; Фил. 2:8). Ось чому автор вкладає ці слова в уста Ісуса, Який прийшов у світ (Євр. 10:5). Він досить вдумливо підкреслює, що, згідно з цим текстом, Христос скасовує богослуження, встановлене Законом, замінюючи його на новий тип стосунків із Богом (10:9). Старий тип богослужень був недієвим. «Жертвоприношення тіла Ісуса Христа», досконале виконання Божої волі було абсолютно дієвим, і силою тієї волі ми отримали освячення (10:10).
Наступні вірші (10:11-14) підсилюють цей аргумент, звертаючи нашу увагу на контраст між поставою священиків СЗ та Ісуса: священик стоїть щодня, служачи і приносячи ті самі жертви, а прославлений Христос возсів назавжди по правиці Бога. (пор. Пс. 110:1). Пози, які тут описані, автор пояснює, протиставляючи богослуження, що, з одного боку, є безсилими жестами (10:11), та успішність Христової жертви, з іншого боку (10:14).
Отримавши натхнення від Святого Духа, пророк Єремія дуже ясно підтверджує дієвість Нового Заповіту, щоб змінити серця і підготувати їх до прощення гріхів (10:16-17). У результаті цього старозавітні приношення жертви за гріх втратили свою актуальність (10:18).
10:19-39 – Священство Христа і християнське життя
Автор переходить від презентації положень доктрини до повчань і з ентузіазмом описує обставини, які склалися в результаті успішної жертви Христа як священика (10:19-21). Він має більше привілеїв, ніж Первосвященик Ізраїля (пор. 9:7), з тих пір і надалі без будь-яких часових обмежень християни отримали право ввійти до справжньої святині (пор. 9:24) «кров’ю Ісусовою», саме – завдяки Його жорстокій смерті, яка була змінена на великодушне жертвоприношення (пор. 9:12,14). Для того щоб отримати доступ до святині, ми маємо тепер «нову й живу дорогу», що проявилася в прославленій людській подобі Христа (10:20; пор. 9:8,11; Ів. 14:6). Мало того, християни відтепер отримали Христа як особистого священика та поводиря (Євр. 10:21; пор. 3:1,6; 5:10). Вони отримують запрошення продовжувати перебувати (дієслова вжиті в теперішньому часі, вказують на цей аспект) у цьому настрої, що відповідає динаміці такого привілейованого становища: щира віра, пов’язана з хрещенням (10:22), непохитна надія, яка ґрунтується на обітницях вірного Бога (10:23), та дійсна любов, виявлена у великодушних вчинках і постійній участі в церковних зібраннях (10:24-25). Як ми можемо побачити, це повчання не зорієнтоване на те, щоб проповідувати моральні якості, але воно зосереджене на трьох богословських чеснотах (пор. 1Сол. 1:3; 5:8; 1Кор. 13:13; Кол. 1:4-5), що приводять нас в особисті стосунки з Господом через Ісуса Христа. Згадка про «День Господній», який наближається (Євр. 10:25), поглиблює драматизм повчання. Автор, можливо, прагне нагадати нам про події, що передували юдейській війні.
Перспектива Страшного Суду пов’язана з Днем Господнім (пор. 1Кор. 4:5; 2Кор. 5:10). У фрагменті 10:26-31 повчання набуває суворої безжальної тональности, так само як і в паралельному фрагменті 6:4-8. Його тлумачення створило ті самі протиріччя й нагадує нам про ті самі зауваження. Фактично ми маємо побачити, що автор звертається до гіпотези (нереалістичної, бо займенник «ми» передбачає участь автора) від повторюваних обставин (10:26, дієслово вжите в теперішньому часі) до переломної ситуації з Сином Божим (10:29), яка відбулася добровільно, абсолютно усвідомлено (10:26). У такому випадку єдиний передбачуваний результат очевидний – це «страшливе якесь сподівання суду» (10:27). Так свідчить фрагмент 6:4-8, але нічого не сказано про те, що станеться, якщо грішники перестануть упиратися у своїх гріхах. Варто ще раз наголосити, що це мовчання дуже красномовне; іншими словами, цей ораторський прийом автор застосовує щоб не ослабити ефекту своїх промов.
Тут, так само як після 6:4-8, за словами стримування слідують слова заохочення (10:32-35). Автор нагадує слухачам про їхню колишню великодушність. Увійшовши у світло Христа, вони повинні були перетерпіти всі можливі страждання, які, зрештою, мужньо витримали. Книга Дій апостолів свідчить про подібні події, що відбувалися в багатьох спільнотах (Дії 8:1; 12:1; 14:22; 17:5-6; пор. 1Сол. 2:14).
Останні вірші (10:36-39) виражають насамперед потребу у «витривалості» у вірі, для того щоб «Божу волю вчинити». Приклад Христа в Його страстях (10:9-10; пор. Мт. 26:42) є підтекстом даного фрагмента. Завдяки тісному взаємозв’язку з надією (пор. Рим. 8:25; 15:4) витривалість християн проявляється в прагненні реалізувати, «обітницю». Далі автор наводить цитату з Книги пророка Авакума, який проголошує неминучий прихід «Того, хто має прийти» (Євр. 10:37; Ав. 2:3 Септуагінта; пор. Мт. 11:3 // Лк. 7:19). Наступний вірш того самого пророцтва особливо підкреслює важливість «віри» в житті праведників (Євр. 10:38; Ав. 2:4; Рим. 1:17; Гал. 3:11). Ця цитата дозволяє нам говорити про тісний зв’язок двох тем – віри й витривалости, про що йтиметься в наступній секції (11:1-12:13).
