«Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов» (1Кор. 10:11), – при чому ця біблійна істина стосується не в меншій мірі і Христових притч. Зокрема притчі про багату вечерю (див. Лк. 14:16-24).
Якщо охарактеризувати цю притчу одним біблійним віршем, то для цього найкраще підійде вірш навіть не із самої притчі (хто міг про таке подумати!), а доволі відомий вірш (точніше, два вірша) із Євангелія від Івана: «Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину… До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його» (1:9,11).
Загалом ці щойно згадані вірші адресують у бік богообраного ізраїльського народу, який у значній кількості відцурався від свого Месії, Христа, Помазаника Божого. Натомість Христа прийняли язичники. Цей факт добре відомий навіть тим людям, які жодного разу не тримали в руках Біблії. Але Біблія не була б Вічною Книгою, якби втратила свою актуальність і сьогодні, хоча про подібне багато хто даремно мріє …
Нині ж, багато людей, які начебто вважають себе віруючими, приналежними до певної церковної деномінації, насправді ігнорують Ісуса Христа, Його вчення і через це не слідують за Ним: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24). Замість цього кожен з цих людей зайнятий власними нагальними справами… Як були свого часу зайняті запрошені на вечерю із вже згаданої Христової притчі.
«Поле, воли, подружні обов’язки», – ніхто не сперечається, усе це важливі речі, проте все ж таки, Бог має бути на першому місці. Місці, яке Він не готовий розділяти з будь-ким, і тим більше, з будь-чим. Навіть родинні зв’язки мають відходити в стосунках з Богом на другий план: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний» (Мт. 10:37).
Ясна річ, подібне ставлення до близьких серцю людей не дається просто і часто-густо має сумні, а то і трагічні наслідки, коли доводиться буквально відкидати рідних, їх бажання і потреби, заради служіння Богові. Подібне стається не з кожним, але воно мало і має місце в житті багатьох людей, які одного разу вирішили слідувати за Спасителем. Недаремно ж Він сам попереджав: «І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Мт. 10:38).
Лише пам’ятання цих біблійних істин, і, звичайно, виконання їх, не дасть нам забути про Христовий заклик слідування за Ним, не дасть «полям, волам, подружнім обов’язкам», тобто піклуванню про земні речі, затулити собою Творця і унеможливити наше потрапляння в Царство Боже, бо саме це мала на увазі Христова притча про багату вечерю.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Потрапити в Царство Боже
Ваш коментар: