В євангельському епізоді зцілення Христом скорченої жінки в синагозі в суботу, більшості читачів впадає у вічі обурення старшого синагоги самим фактом зцілення в суботу: «Є шість день, коли працювати належить, приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього» (Лк. 13:14). Ну, звісно, і полеміка, що відбулася після цього. Але за всім цим ми забуваємо про саме зцілення, про Боже диво, про черговий прояв Його любові.
«Бог є любов!» (1Ів. 4:8) – до цього біблійного твердження всі настільки звикли, що сприймають як само собою зрозумілу річ, на кшталт, сходів і заходів Сонця. І недаремно тут згадане це небесне світило, якому Господь наказує сходити «над злими й над добрими» (Мт. 5:45), і яке згідно біблійного тексту є Господньою власністю. Адже зміни чергування дня і ночі, опади, зміни пір року, теж є проявами Божої турботи про нас, які ми починаємо помічати лише в тому випадку, коли їх починає бракувати, як у випадку посухи, або ж при їх надлишку, як у випадку повені.
А коли все перебуває в закладеній Богом рівновазі, то ми це сприймаємо як буденну річ і забуваємо за ці «буденності» дякувати Творцеві. І тут мимоволі закрадається думка, що Господь допускає посухи чи повені, щоб трохи нагадати про Себе, Подавця всіх життєвих благ, ну і заодно нагадати про бережливе ставлення до природи… Можливо, у випадку зцілення скорченої жінки спрацював той самий механізм «Божого нагадування», адже нам нічого не відомо, що стало причиною такого тривалого поневолення жінки сатаною. Цілих вісімнадцять років ця нещасна була поневолена невідомою недугою і лише по завершенню цього часу отримала від Бога зцілення.
Цей факт, між іншим, може стати добрим нагадуванням для всіх нас: варто краще не зловживати Божим довготерпінням і любов’ю. І щоб нас особисто не спіткала недуга не бачення, ігнорування Божих дарів, і щоб у свою чергу Господу не довелося про Себе «нагадувати», варто славити Творця і бути щиро вдячним Йому, коли ми стаємо свідками справжнього дива. Точніше, коли стаємо свідками чергового Божого дива, і нарешті, помічаємо його.
Якщо ж ми не робитимемо цього, то з часом цілком уподібнимося старшому синагоги, який не тільки не помітив чергового Божого дива, але навіть не відчув Хто саме перебуває поруч з ним. Цікаво, що мало статися в житті цього духовного сліпця, щоб він нарешті прозрів і зумів побачити навколо себе міріади Божих див? І більш цікаве інше питання: чи ми самі бачимо ці Божі дива? Хоча б бодай якісь з них?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Боже нагадування
Ваш коментар: