Багато людей тримаються помилкової думки, що все, що стосується Біблії і Церкви пов’язане лише із смертю і потойбічним життям, і не має жодного стосунку до повсякденного життя. Але наскільки ця думка помилкова! Можна сказати, смертельно небезпечна, якщо вже почалася мова про смерть. Взагалі звідки взялася подібна асоціація Біблії, Церкви і смерті? Певно, через те, що зазвичай люди задумуються над вічним на порозі смерті (це взагалі добре, якщо про це задумуються) або ж коли перехід до вічності здійснює хтось із близьких. Тоді люди і згадують заразом Біблію і Церкву. В інших ситуаціях, особливо коли все гаразд, люди зазвичай про це навіть не задумуються. Навіть того більше, намагаються гнати подібні думки чим далі від себе, адже, не забуваймо, з чим у більшості людей асоціюється Біблія і Церква.
А в Біблії, якщо хто в курсі справи, мова йде передусім про життя, а смерть – це стан людей, які відпали від Бога. Загалом смерть прийшла в цей світ через гріхопадіння наших прабатьків, Адама і Єви. «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:17), – так звучало Господнє попередження Адамові, яке він згодом з Євою і порушив. Їхню справу відпадання від Бога продовжує особисто кожен з нас, коли грішить переступаючи Божі заповіді. Але «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), – такою була Божа відповідь на це відпадання людства.
Отже, Бог покликав з небуття, дав життя людям; люди, у свою чергу, згрішивши, почали вмирати; Господь Ісус Христос помер за нас, щоб ми мали доступ до життя вічного: так що смерть і життя знову переплелися, тільки тепер у зворотному порядку. Ця істина, слід зауважити, життєдайна істина, відкривається всякому, хто уважно вивчає Біблію, а не живе у світі поширених серед людей помилкових стереотипів. Але вічне життя, про яке йде мова в Біблії, розпочинається ще тут, у видимому світі. «Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали» (Ін. 10:10), – запевняє Спаситель кожного, хто рішиться довіритися Йому, захоче стати своїм Богові. Як що це так (а це дійсно так), то як же досягти цього стану?
«Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам» (Ін. 15:14), – отже, виконання заповідей Божих, зі слів Христових, робить нас своїми Богові, дає нам ще в цьому світі «життя з надлишком, подостатком», як передають це Боже запевнення інші Біблійні переклади, а також відкриває можливість до потрапляння небесних обителей, дає життя вічне. Зауважте, у Христовому запевненні жодного разу не згадується смерть, і це не має дивувати, адже ті, що перебувають з Богом, не зазнають смерті, для них смерть – це лише перехід від одного, земного, життя до життя набагато кращого, до життя вічного.
Але більшість людей не «влаштовує» такий стан речей, для них куди краще перебувати в полоні стереотипів пов’язаних з Біблію і Церквою. У чому ж річ, що заважає людям прийняти з рук Христових життя з подостатком? Відповідь напрочуд проста: виконання Божих заповідей. Люди готові поступитися цим життям з лишком, готові відмовитися від небесних осель, приректи себе на вічні муки, лише через те, що не готові жити згідно того високого призначення, до якого Бог покликав особисто кожного. І додати до цього, у принципі, більше нічого…
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Помилкові асоціації
Ваш коментар: