У Посланні Павла до колосян автор торкається трьох тем, характерних для усіх послань, які без сумніву написав Павло: наприклад, Христос – це Син, в Якому вірні мають відкуплення (1:13-14; пор. Рим. 3:24 та 1Кор. 1:30), та спадщина (пор. 3:24 та 1:12); Христос звільняє нас від закону Мойсея (2:14; пор. Гал. 4:4); вірні поховані з Христом у хрещенні (2:12; пор. Рим. 6:4); Христос сидить по праву руку від Отця (3:1; пор. Рим. 8:34); є два царства, одне царство світла і друге царство темряви та перехід від одного до другого (пор. 1Сол. 5:4-5; Рим. 13:12 та в інших місцях). Тема Церкви як тіла Христового є досить поширеною в автентичних літературних творах Павла, навіть якщо Христос тут не згаданий як глава Церкви, з огляду на мету написання цих текстів (пор. 1Кор. 12:12-27; Рим. 12:4-5). Ми навіть натрапляємо на терміни та вирази, які можемо класифікувати як такі, що притаманні стилю Павла. Деякі автори вважають, що ці терміни можна пояснити завдяки тому, що автор був добре обізнаний із творами першої збірки послань Павла. Однак Послання до колосян не містить опису структур чи представництва Церкви, як це відбувається в Пастирських посланнях, які можна віднести до більш пізнього періоду написання. Павло називає себе апостолом (1:1); Епафр та Тихик названі «служителями» (1,7,23; 4:7). Отже, тут ми спостерігаємо певне наближення до опису обставин, в яких перебувала Церква в часи земного життя Павла.
Послання до колосян та Послання до Филимона
Декілька елементів у Посланні до колосян паралельні до тих, які ми бачимо в Посланні до Филимона: Павло з’являється як співавтор разом із Тимофієм (пор. 2Кор. 1:1; Филим. 1:1; 1Сол. 1:1); у 4:18 Павло стверджує, що пише власноруч, так само, як він це робить у Посланні до Филимона 19, (пор. 1Кор. 16:21; Гал. 6:11). Перелік співпрацівників Павла також ідентичний в обох посланнях (пор. також 2Тим. 4:10-12). Ім’я Тихик, можливо, не фігурує в Посланні до Филимона тому, що він є тим, кому доручено передати Послання до колосян (пор. 4:7) та супутником Онисима. Отже, серед співпрацівників, які перебували із Павлом, про яких йдеться в Посланні до колосян, лише Ісус, названий Юстом, не фігурує в Посланні до Филимона. можна вважати, що його згадано у Фил., бо якщо пунктуацію розставити по-іншому, то можна прочитати: «Епафрас, мій співв’язень у Христі, Ісусі…» (Филим. 23). Коли мова про адресатів, то в Посланні до колосян не згадано Апфії та Филимона, а Німфан не з’являється в Посланні до Филимона. Отже, усі ці факти можуть свідчити про те, що Послання до колосян та Послання до Филимона були написані в один і той самий період. Однак ми можемо припустити, що Филимон, Апфія та Онисим могли походити із Лаодикії, так само, як Архіп (4:17). У цьому випадку «брати й сестри», можливо, вжито в ширшому сенсі через близькість Лаодикії, і «послання до Лаодикії» могло бути Посланням до Филимона, написаним незадовго до Послання до колосян (пор. 4:16). Також ймовірно, що зразком для Послання до колосян могло бути Послання до Филимона, підкреслюючи так само, як і пастирські послання, деякі аспекти життя Павла, як «мученика».
Послання до ефесян та послання до колосян
З літературного погляду Послання до ефесян пов’язане з Посланням до колосян, але не створене за зразком останнього. У цьому посланні автор торкається багатьох тем і вживає широкий спектр лексичних одиниць, але мало довгих дискурсів. Деякі дослідники вважали, що Послання до ефесян могло не мати безпосереднього стосунку до Послання до колосян, але опиратися на літургійні, катехитичні традиції, та традиції складання гимнів, які можна використовувати окремо в кожному листі. Однак це припущення утруднює пояснення стилістичних спільних ознак та особливого наголосу на цих ознаках у Посланні до ефесян стосовно Послання до колосян. Автор Послання до ефесян досить вільно поводиться із текстом, якщо порівнювати його з Посланням до колосян: він підсумовує, узагальнює, розглядає підтекст, часто розвиваючи богословський та стилістичний аспекти. Цим автор розкриває глибоке знання Павлового богослов’я. Дослідники дотримуються поглядів про те, що Послання до ефесян є девтеро-Павловим твором, що є домінантною, однак не загальноприйнятою теорією.
Послання до колосян у житті Церкви
Це послання від самого початку привертало увагу найкращих авторів коментарів. Серед авторів, які коментували це послання ми, – Іван Хризостом, Іван Дамаскин, Теодорит, Кассіодор, Петро Ломбардський, Тома Аквінський, Гуго Ероцій та Жан Кальвін. Христологічний гимн у 1:15-20 вважали особливо контроверсійним ще з часів Юстина та Іринея. Христос є prōtotokos – «первородним Сином». (Первородний у контексті гідності? порядку народження? до часів творення?) Якщо це «первородний Син», чи стосується цей термін Слова втіленого, чи Слова, що існувало до часів творення? Також широко обговорювали те, чи 1:16 має справу із «першим творінням» (згідно з Книгою Мудрости), чи із «новим творінням» (Теодорит) стосовно відкуплення. Упродовж історії Церкви існувала гіпотеза щодо тлумачення вірша 1:2: примирення «усіх речей» у Христі. Були спроби розширити дію Христа на усе творіння (якщо це так, в якому сенсі?), в іншому ж разі особливий наголос був на вірі та покорі, обмежуючи концепт «всесвіту». З часів Реформації аж до сучасности пристрасні дискусії намагалися прояснити запитання, що стосувалися універсальности Христового діла? Останнім часом такі дискусії пов’язані з екологічними та політичними темами.
Також варто зробити наголос на моральному та етичному аспекті послання. «Приписи християнського життя», чи «правила співжиття» в Кол. 3:18-4:1 перебували у фокусі роздумів з часів Олександра аж до нової ери. Існували тлумачення, що наголошували на тому, щоб підтримати статус кво цього послання і також у більш об’єктивному аспекті, вказуючи на вплив Христа на життя вірних у межах «повсякденного життя». Ми намагаємося запропонувати читачам нашого коментаря певні елементи, які б допомогли їм розмежувати ці поняття.
Літературна структура послання
Незважаючи на те, що інші автори (окрім Поля Ламарше та Мішеля Вольтера) уже досить серйозно сприймали вплив риторики, яку автор використовує в Посланні до колосян, найточнішим останнім коментарем вважають коментар Алетті. Так само, як і Алетті, ми вважаємо, що partitio в 1:21-23 є вирішальною частиною структури. Отже, твір складається з таких структурних елементів:
- Опис місця написання послання: 1:1-2 (вступне привітання)
- Риторична композиція: Exordium (1:3-23), де автор розвиває тему прославлення, до якої додано partitio, про що йтиметься пізніше
- Проголошення подяки (1:3-8)
- Молитва (1:9-14)
- Розвиток теми прославлення (1:15-20)
- Partitio (1:21-23)
- а) Що Христос робить для святости вірних (вв. 21-22)
- б) Вірність слову Євангелія, яке отримали вірні (в. 23)
- в) Євангеліє, яке проголошує Павло (в. 23)
- Probatio (1:24-4:1) розвиває такі ж самі теми у зворотному порядку:
- в) Павло прикладає зусилля для того, щоб проголосити Євангеліє (1:24-2:5)
- б) Вірність Євангелію, яке було отримане (2:6-23).
Вірші 20-23 можна вважати superprobatio.
- а) Святість вірних (3:1-4:1)
- Peroratio (фінальні тези проповіді з функцією настанов: 4:2-6)
- Повернення до місця написання послання: 4:7-18
