4:2-9 – Новий заклик до гармонії
Після глави 3 тематика і тональність Послання знову змінюються та знову з’являється тематика глав 1 і 2.
У вв. 2 і 3 Павло звертається до двох жінок із спільноти, і ми знаємо тільки їхні імена – Еводія та Синтихія. Вони разом із Климентом та іншими прибічниками допомагали Павлу, коли він проповідував Євангеліє. Він уважає їх своїми соратницями, які боролися разом із ним за справу поширення Євангелія. Із якоїсь причини мир між ними опинився під загрозою. Павло закликає їх жити в гармонії між собою.
Потім він звертається до якогось неідентифікованого чоловіка (гр. syzygos може означати і звичайний іменник [= «компаньйон; соратник»], і власне ім’я [= Syzygos]) із проханням допомогти Еводії та Синтисії примиритися. Імена ж усіх прибічників містяться в Книзі Життя (пор. Дан. 12:1; Пс. 69:28[29]; Об. 3:5).
У вв. 4-7 ми знаходимо заклик, зосереджений на темах радости й миру. У Посланні до филип’ян тема радости повторюється періодично (1:4,18,25; 2:2,17,18,28,29; 3:1; 4:1,4,10). Мотивом та гарантією нашої радости є Господь. І цю радість треба показати всім через свою доброзичливість та виваженість. Павло не випускає з уваги тему парусії (пор. 3:20), але при цьому парусія не повинна стати причиною занепокоєння для віруючих. Незважаючи на весь їхній біль і тривоги, для християн справжнім даром Божим стане Божий мир.
Далі йде загальніша настанова (вв. 8-9), яка переходить у перелік цінностей, важливість яких завжди визнаватимуть усі християни. Тут ми маємо лише один із таких переліків, які часто можна зустріти в християнському Писанні (пор. Гал. 5:22-23; Кол. 3:12; 1Тим. 6:11; 2Тим. 2:22,24-25; 1Пет. 3:8-9; 2Пет. 1:5-7). У цьому місці Павло використовує терміни та концепції, що їх часто знаходять у стоїчній філософії. Йдеться про такі акти людської поведінки, що їх навіть грецькі філософи визнавали гідними похвали, – факт, що мав би зробити ті терміни й концепції прийнятними навіть для сторонніх (пор. в. 5). І насамкінець Павло закликає филип’ян відстоювати те вчення, яке він дав їм своїм словом та прикладом. Цю настанову він завершує запевненням филип’ян, що Бог миру буде з ними (пор. Рим. 15:33; 2Кор. 13:11).
4:10-20 – Подяка за пожертву
Зазначений фрагмент (4:10-20) має чітку тематичну цілісність, яка відрізняє його від попереднього фрагмента, але споріднює з 2:25. Дана тема є унікальною: подяка за матеріяльну допомогу, надіслану Павлові филип’янами, а також невеликий коментар, написаний, так би мовити, на берегах книги. І хоча Павло в усіх обставинах навчився вдовольнятися тим, що має, але він удячний за отриману допомогу. Тут він знову використовує концепцію, типову для стоїчної філософії: достатність [у І. Огієнка та І. Хоменка – «достаток»]. Він знає, як «мати достаток і бути в недостачі». Із точки зору філософів-стоїків та чеснота часто містила в собі наліт гордовитої самодостатности. А з погляду Павла, ця «достатність» ґрунтується на допомозі Господа, Який дає йому силу (пор. 2Кор. 12:9-10).
Павло чітко висловлює свою подяку у вв. 14-20. Об’єднаними зусиллями филип’яни поділилися із Павлом у його нужді, чим могли. Коли він вийшов із Македонії у свою місіонерську подорож (пор. Дії 17-18), то лише филип’яни допомагали йому задовільнити свої потреби. Пізніше, коли він був у Солуні, вони не один раз відправляли йому матеріяльну допомогу. Те, що йому надіслали филип’яни, принесло Павлові користь і в переносному значенні. Апостол відзначає, що їхній дар заслуговує на «духовні дари», які Павло їм і передає (пор. Рим. 15:27). Формула «я отримав» (= «я визнаю отримання мною…») надає його подяці офіційного характеру, але Павло завершує свою згадку про щедрість филип’ян терміном «жертва». Він описує дар филип’ян, як «пахощі запашні, жертву приємну, Богові вгодну» (пор. Лев. 1:9). Відтак іде християнська подяка, яка включає прохання до Бога щедро винагородити тих, хто надсилав Павлові дари, благословляючи їх участю в славі Божій через Ісуса Христа. Цей фрагмент закінчується славослов’ям (в. 20).
4:21-23 – Прощання
Прощальне слово є коротким, і ніхто з адресатів у ньому не згадується окремо. Воно стосується всіх. Так само в ньому не згадуються і ті, хто в цю мить перебуває поряд із Павлом; воно містить радше вітання для всіх віруючих членів Церкви, «а найбільше ті, хто з кесаревого дому», тобто, так би мовити, від тих, хто перебував на службі в імператора. Згадка про імператорський двір («кесарів дім») не вказує напевне, що Послання було написане в Римі, оскільки люди, які служили імператорові, були і поза Римом. Заключне формулювання є типово християнським і являє собою точну копію такого ж формулювання у Филимона 25.
