3:12-16 – Антагоністичні ідеї духовної досконалости
Із тексту можна припустити, що супротивники Павла у Филипах мали певні власні ідеї щодо духовної досконалости, і Павло протистоїть їм у цьому. Він стверджує, що все ще не досяг духовної досконалости, і висловлює цю думку через порівняння зі змаганнями з бігу на стадіоні. Він і досі не досяг своєї мети. Метою, якої Павло прагне досягти і щосили бореться за це, є повне та цілковитий «поклик Божий в Христі Ісусі». І незважаючи на те, що він уже по-справжньому став із Ісусом як єдине ціле – через хрещення та віру (пор. Рим. 6:2-11; Гал. 3:27), – та «поклику Божого в Христі Ісусі» Павло й досі не осягнув до кінця (Фил. 1:23). І хоч уподібнення зі змаганнями з бігу символізує людські зусилля, Павло знову наполягає на факті, що ця ініціятива йде від Бога через посередництво Христа – він посилається на «високий поклик Божий в Христі Ісусі (Фил. 3:14).
У в. 15 Павло, здається, спростовує те, що він сказав був у попередньому вірші. Він зараховує сам себе до «зрілих [у І. Огієнка та І. Хоменка це «досконалі»]» (пор. також 1Кор. 2:6), у прямому розумінні цього слова (на противагу до «початківців») (як у 1Кор. 14:20). Крім того, Павло дає зрозуміти читачам, що дехто з цієї християнської громади прийняв уже ту точку зору, яку він критикує, але, попри це, він висловлює впевненість у тому, що Господь змусить їх побачити речі такими, якими вони є насправді. І насамкінець, у в. 16 Павло повертається до порівняння зі змаганнями з бігу: що є найбільш важливим, так це продовжувати «простувати», не відхиляючись від стежки.
Филип’ян 3:12-14, а особливо фраза «забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду», мав виключну вагу в християнській традиції, як опис моделі духовного прогресу. Клемент Олександрійський цитує Фил. 3:12-13, для того щоб представити в цьому сенсі Павла як зразок для наслідування («Педагог» [Paedagogus] 6). Ориген теж доволі часто використовує згадану цитату в текстах на тему духовного прогресу. Кілька разів ту цитату було виявлено у творах Василія Кесарійського, а ще вона стала однією з провідних тем у творах Григорія Ниського з богослов’я духовності, де той наполягає на постійному збільшенні нами «участи в Бозі» (для цього Жан Даніелу (Jean Danielou) від грецького epekteinomenos, що у Фил. 3:13, створив французький термін epectase). Іван Золотоустий у своєму творі «Друге пастирське повчання достославного Святого Павла» [Нот. 2. de laudibus S. Pauli] (PG 50, 477-480), уживає цей текст, щоб схарактеризувати самого Павла: «Цими словами він узагальнив свою життєву позицію: «Я забуваю, що позаду, і поспішаю до того, що попереду». Серед патристичної літератури латинською мовою згадана цитата посідає особливе місце в працях Августина; її також можна знайти у творах Григорія Великого, а пізніше вона стає одним із найчастіше уживаних павлівських текстів у богослов’ї духовності Бернара із Клерво. Повніша історія вживання та інтерпретації цієї цитати в християнській літературі могла б стати захопливим чтивом.
3:17-4:1 – Заклик наслідувати приклад Павла
Заключною частиною цього контроверсійного фрагмента є заклик. Перш за все Павло запрошує своїх читачів брати приклад із нього та з усіх інших, хто за ним іде. Християнська віра являє собою в тому числі і єднання з Христом – і це єднання з Ним є також примірянням на себе Христової смерти, тобто участю в Його стражданнях. Супротивники Павла, очевидно, захищають своє плотсько-споживацьке розуміння християнської віри і показують це своєю поведінкою.
І от у вигляді чотирьох сентенцій з’являється друга інвектива Павла проти супротивників. Перша сентенція висловлює переконання, що «їхній кінець – то загибіль», вічні муки (Рим. 9:22; Фил. 1:28). Фраза «шлунок – їхній бог» була витлумачена багатьма способами: а) вони не думають ні про що, крім їжі; б) вони думають тільки про сенсуалістичні задоволення; в) їх у першу чергу цікавлять тільки закони, які стосуються їжі (пор. Рим. 14:17); г) вони турбуються тільки про себе (вони егоїсти); ґ) насправді їх цікавить лише матеріяльно-фізичне існування (що співвідноситься з ознаками, згаданими раніше у вв. 2-5). Подібна сентенція з’являється в Рим. 16:18: «такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву». Однак значення цього вислову в Посланні до римлян не є нітрохи яснішим, ніж у Посланні до филип’ян. У всякому разі даний текст характеризує надмірне захоплення опонентів Павла фізичними проблемами або питаннями, які, ймовірно, стосуються змісту наступних двох інвектив. «А слава – в їхньому соромі» є явним натяком на обрізання. «Вони думають тільки про земне», тобто про титули чи ознаки, які ґрунтуються на фізичних реаліях, як наприклад, обрізання, що є фізичною ознакою приналежности до народу Ізраїля.
Після такої характеристики своїх супротивників Павло викладає своє вчення в позитивній формі. Отже, християни є громадянами Небес. На противагу плотсько-споживацьким ідеям своїх супротивників, Павло наполягає на тому факті, що ми в цьому світі, як і раніше, лише мандрівники (пор. 2Кор. 5:6; див. також Євр. 13:14 та 1Пет. 2:11) і що істинна для нас цінність перебуває не у сфері матеріяльного та людського, а в духовному й Божому порядку речей. Так само, як і в багатьох інших посланнях Павла (Фил. 1:6:10; 1Кор. 1:8; 2Кор. 5:10; 1Сол. 1:10), тут з’являється згадка про очікування парусії (в. 20). І Христос доведе до завершення акт нашого спасення.
Павло зображає цей акт спасення в площині трансформації бідного смертного тіла (тобто людської особистости в цілому), в яке Христос передає істотам людським Свою славу, роблячи їх подібними до Себе у власному Тілі. Це питання повного та досконалого єднання з прославленим Христом, яке розпочалося ще з хрещення (пор. Рим. 8:29; Фил. 3:10). Христос учинить ту трансформацію силою Своєї влади, якою Він має підпорядкувати все суще Своєму суверенному пануванню (алюзія на Пс. 8:7[6] Септуагінти, який також цитується в 1Кор. 15:25-27; Еф. 1:22; Євр. 2:8). Зазначена полеміка закінчується повторним підтвердженням сердечних взаємин між Павлом та членами спільноти – вони є його «радістю і вінцем» (пор. також 2Кор. 1:14; Фил. 2:16) – і закликом залишатися стійкими в Господі, кажучи інакше, бути в єднанні з Господом Ісусом Христом, сповненими вірности Йому і водночас удячними за підтримку в цьому.
Супротивники Павла із Фил. 3
Про яких саме супротивників згадує Павло у Фил. 3? Найбільше, що ми можемо зробити в цій ситуації, це зібрати очевидні дані щодо цього в самому Посланні до филип’ян. Ці супротивники наполягають на важливості обрізання для того, щоб мати можливість користуватися привілеями, даними Богом народу Ізраїля; вони розуміють цю належність до народу Ізраїля як таку, що ґрунтується на фізичних ознаках – імовірно, в аспектах, які відповідають поклонінню Богові ізраїльтянами та дотриманню ними Закону (але ми не можемо бути точними щодо того, в яких саме аспектах чи якою мірою вони повинні бути виконані). І, нарешті, вони не надають жодного значення смерті Христа на хресті; вони вважають себе досконалими, мабуть, через те, що сповняють Закон. Через такі ідеї ми повинні класифікувати згаданих супротивників як юдаїзуючих християн (можливо, через їхнє єврейське походження), що наполягає на єврейському корінні християнської спільноти та на незмінній і вселенській чинности юдейського Закону
