Точок зору – багато
Чим людина молодша, тим сильніше вона переконана в тому, що її погляд на речі – єдино вірний і залишиться таким завжди. Чому? Бо, проходячи через життєві випробування, людина постійно відкриває в собі і в житті щось нове. Вона коригує свій погляд на речі, але чергове випробування показує їй, що вона все ще не досягла повного, єдино вірного розуміння речей. І якщо людина мудра, уважна, вона каже услід за Сократом: «Єдине, що я знаю, це те, що нічого не знаю». У сенсі: я точно знаю тільки те, що моє сприйняття речей не цілком вірне.
При цьому, звичайно, сприйняття реальності такою людиною набагато об’єктивніше, ніж сприйняття молодика, переконаного в тому, що він усе пізнав. Осмислення пройдених випробувань пішло цій дорослій людині на користь.
Я зовсім не хочу сказати, що будь-який дорослий дивиться на речі тверезіше, ніж будь-який хлопчина. Ні, людина може, і, проходячи випробування, триматися за якір ілюзій. Головна думка сказаного полягає в тому, що існують менш об’єктивні точки зору на все, і об’єктивніші, які, проте, тільки наближаються до абсолютної істини.
Образно це можна уявити так. Живе п’яниця, усе бачить через призму свого алкоголізму. Йому здається, що життя полягає тільки в тому, щоб шукати випивку, напиватися, шуміти з товаришами по чарці, лаятися і битися, прокидатися, страждаючи від похмілля. Потім він вирішує кинути пити, щоб жити краще і бути хазяїном свого життя.
Кинувши пити і почавши працювати, він відкриває у своєму житті багато нового. Втому праці, радість добрих справ, красу природи, свої слабкості і таланти. Але протверезіння відбувається повільно. По-перше, тому, що отрута виводиться з організму поступово, і психіка сильно пошкоджена. По-друге, тому, що час від часу він зривається і знову починає випивати. Проте, він бореться, і з часом дивиться на життя все більш і більш тверезо.
Образ другий. Людина живе в яру і не бачить нічого, окрім смужки неба і стін цього яру. Одного дня вона вирішує дізнатися, який він насправді – цей світ. Вона вибирається з яру і опиняється в долині. Їй це подобається. Вона ходить по цій долині, вивчає її, але бачить тільки поля, ліси і озера, які поруч. Тоді вона вирішує підійнятися на високу гору, щоб бачити більше. Підійматися на гору не так легко. Проте в міру підйому людині відкриваються все нові горизонти, людина бачить долини і річки, пагорби і міста, уявлення про світ стає усе більш точним і цілісним. Але гора – безмежної висоти. Десь там, на вершині, відкривається повне бачення і розуміння світу. Шлях до вершини безмежний, а земне життя людини – коротке.
Поставте собі питання: де ви знаходитеся в цих прикладах? Це простий тест.
Якщо вам здається, що ви абсолютно тверезі і на самій вершині гори, цілком імовірно, що ви гіркий п’яниця і живете в яру або навіть у норі.
Якщо вам здається, що ви п’єте помірно і живете в долині, можливо, так воно і є.
Якщо ви допускаєте можливість того, що ви п’яниця і живете в яру, можливо, ви вже не п’єте і деретеся вгору.
Цінність реалізму
Може виникнути питання, а навіщо це треба – бути реалістом. Адже можна непогано прожити і в яру. Можна пиячити все життя і в окремі моменти почувати себе майже щасливим. Навіщо обмежувати себе у випивці? Навіщо дертися на гору?
Дійсно, можна було б спокійно прожити життя і в яру. Якби життя було статичним. Але життя – це не статичне перебування в тепличних умовах. Життя – це черга випробувань. Воно спеціально влаштоване так, щоб кожен з нас мав можливість зростати, творчо застосовувати закладені в нас здібності. Життя – це війна, від якої не вдасться «відкосити». І якщо уявити життя як війну, то людина, далека від реалізму, – це солдат, який грає накачаними м’язами, прекрасно екіпірований і озброєний, але очі якого щільно зав’язані.
А реаліст – це такий же солдат, тільки зрячий, з хорошим біноклем і точною картою місцевості, на якій позначено розташування своїх військ і військ супротивника.
Думаю, не треба пояснювати, скільки шансів уціліти на війні в першого солдата. А в другого – усі шанси вижити і перемогти.
Але, можливо, ви вже втомилися від алегорій. Що ж, наведемо приклади з реального життя. Приклади того, які рани на війні отримують солдати із зав’язаними очима. Таких прикладів – тисячі. Це приклади банальні, вони повторяться в мільйонах сучасних життів.
Приклад перший. Юна дівчина, як їй здається, закохалася в хлопця, і певний час вони були близькі (фізично, не духовно). Але незабаром він її кинув, і вона поринула в депресію, втратила інтерес до життя.
Численні ілюзії дівчини були причиною її страждань. Дівчина не знала, що таке справжня любов, не знала, навіщо берегти себе, не знала, що їй потрібне, і що потрібне насправді йому. Біль розлучення був тисячократно посилений хибними думками: «Він найкращий», «Я більше нікого так не полюблю», «Життя більше не має сенсу» і т. д.
Якщо їй тепер вдасться подивитися на речі тверезо, вона швидко і з користю переживе розлучення. Якби їй вдалося подивитися тверезо на речі раніше, вона і не потрапила б у таку ситуацію.
Приклад другий. У молодої жінки помер батько. Її страждання тривають вже більше року, вона ніяк не може примиритися з втратою.
Смерть близької людини – важке випробування в будь-якому випадку. Але міра страждань багаторазово посилюється ілюзіями:
- людина забуває, що всі смертні;
- людина в чомусь винить себе, не розуміючи того, що кожен йде вчасно, і випадковостей не буває;
- людина не знає про те, що залишилися можливості спілкування і допомоги тому, хто пішов.
Приклад третій. Молодий чоловік виріс у небагатій і не дуже щасливій сім’ї. Він думав, що вони нещасні тому, що бідні. І він вирішив стати багатим за всяку ціну. Не так важливо, став він підприємцем, чиновником або бандитом. І не так важливо, як саме він кінчив – убили його або він розбився в автокатастрофі. Важливе те, що він так і не став щасливим. Думати йому доводилося лише про гроші. «Дружити» лише заради грошей. І жінок він цікавив тільки через них. Йому не вдалося створити міцну сім’ю. Він пив і зраджував своїм дружинам. І його син був так само нещасним, як і він.
А все через те, що йому не відкрилося справжнє розуміння щастя і сенсу людського життя. Він надто пізно усвідомив: його дитинство було нещасним не через бідність, а через те, що його батьки не вміли любити, і тому батько кинув їх. І йому, щоб стати щасливим і дати щастя своїм дітям, треба було не стільки заробляти гроші, скільки займатися собою, і передусім – вчитися любити.
Висновки із сказаного такі. Хто згоден мучитися все життя, постійно натикатися на стіни у своїх шляхах – той може продовжувати вважати себе реалістом.
Хто хоче бути успішним, йти по життю з розплющеними очима, управляти собою і ситуацією – повинен свідомо прагнути боротися з ілюзіями і піклуватися про тверезість, реалізм свого світосприйняття.
Як навчитися реалізму
Реалізм – це не щось штучне. Реалізм – це нормальний стан людини. Але це нормальний стан втрачений нами в тій або іншій мірі. Тому вчитися реалізму – це не те ж саме, що накачувати гігантські, неприродні м’язи. Вчитися реалізму – це те саме, що промивати собі очі або знімати фіолетові окуляри. Загалом, позбуватися від чогось, що заважає нам бачити речі такими, які вони є.
Що ж це за речі, що за фіолетові окуляри, які заважають нам бачити всі фарби світу?
Чинників, що спотворюють нам бачення світу, два:
- Помилкова думка.
- Звичка, що виросла з помилкової думки.
Причому ці чинники тісно пов’язані між собою. От як працює ця зв’язка.
Ми приймаємо помилкову думку. Від батьків, знайомих або із ЗМІ. Наприклад, думка про те, що чим більше статевих партнерів, тим краще. Прийнявши цю думку, людина починає жити по ній, міняючи одного партнера на другого. Безладне статеве життя стає її звичкою.
А звичка, у свою чергу, захищає початкову думку від посягання на неї тверезих думок. Наприклад, приходять тверезі думки:
- про шкоду такої звички для здоров’я;
- про шкоду для тих людей, кого ти розбещуєш і кидаєш;
- про згаяний даремно час.
Але людина відкидає ці думки як помилкові. Чому? Бо якщо вона прийме ці тверезі думки, їй доведеться порвати з цією звичкою. А порвати із звичкою, навіть якщо вона не в радість, важко. Адже будь-яка звичка – це свого роду рабство.
Щоб захистити свою звичку від вказаних трьох вірних думок, людина придумує три самовиправдання, які теж є помилковими думками:
- безладне статеве життя корисне для здоров’я;
- усі люди – безсердечні розпусники, тому мої розваги з ними не завдають їм шкоди;
- безладне статеве життя – це найцікавіше проведення часу, набагато щасливіше, ніж сімейне життя.
Якщо людина письменник або журналіст, вона, щоб виправдати себе не лише перед собою, але і перед всім світом, пише відповідні книги, робить передачі на захист ілюзій, в яких вона заплуталася.
Виходить порочне коло: помилкові думки підживлюють погані звички, а погані звички множать помилкові думки. І чим далі – тим далі від реалізму і тим більше поганих звичок.
Саме тому стати реалістом так важко. Якби становлення реалістом полягало тільки в заміні помилкової інформації на правильну, то стати реалістом було б легко і просто. Але насправді, щоб стати реалістом, треба не лише уникати джерел помилкової інформації, але і перемогти свої погані звички. Ці звички – як важкі каміння, що лежать в яру, до яких ми приковані ланцюгами. Поки не звільнимося від них – навіть з яру не виліземо. У міру звільнення, просуватимемося все далі, підніматимемося на гору все вище і вище.
Шкідливі звички – це не лише пияцтво і паління. Насправді, усе наше життя складається із звичок. Дуже рідко ми діємо за вільним і розумним вибором. Майже завжди ми діємо за шаблоном.
Як визначити, які з наших шаблонів-звичок добрі, а які – погані? На основі порад з журналів і ТБ не визначиш ніколи, бо не знаєш, в яких поганих звичках заплуталася людина, яка там каже або пише. Вірне мірило лише одне – наше сумління. Саме для цього воно нам і дане.
Якщо сумління мовчить, – це тому, що ми досі не слухаємо його. Почнемо слухати – воно буде для нас все більш і більш точним компасом у нашому русі.
Боротьба з поганими звичками – це ціле мистецтво, не менш складне і красиве, ніж, скажімо, фехтування. Є багато ґрунтовних матеріалів на тему боротьби із звичками.
Підведемо підсумки нашої розмови. Щоб стати реалістом, треба перемогти свої погані звички, не лише великі, але і малі. Мала звичка – це насінина, що швидко виростає у велике дерево.
І друге – треба берегти свою свідомість від потрапляння помилкових думок. Бажано по можливості відмовитися від телебачення і жовтої преси, зважаючи на украй низький зміст об’єктивної інформації в них, вибірково користуватися Інтернетом і читати хороші книги. Коло спілкування теж необхідно оздоровлювати, більше спілкуючись з реалістами і менше – з нещасними рабами поганих звичок.
Важко?
Але ж мова про компас вашого життя, про вашу можливість бути переможцем, щасливою людиною. Справжні перемоги і справжнє щастя не дістаються ледачим.
Автор: Дмитро Семеник
