Канонічний контекст
Канонічність Послання апостола Павла до галатів ніколи не викликала сумнівів. Одначе його інтерпретація, як і Послання до римлян, стала предметом розбіжностей іще з найдавніших часів. Те, що це послання було сприйняте прихильно, очевидно з того факту, що вже в кінці II ст. існували цілі списки цитованих послань, серед яких було й Послання апостола Павла до галатів. Уже з 175 р. посилаються на назву цієї епістоли або на окремі теми з неї. Про послання згадують і навіть цитують його Полікарп та Климент Олександрійський. Її часто згадує Іриней. У своїх коментарях цю епістолу обговорював Ориген, а також Маркіон, Єронім Стридонський та Пелагій. Урешті-решт, порівняно з іншими посланнями апостола Павла, найбільше відгуків отримало саме його Послання до галатів. Тертуліян, Маркіон, гностики, Ориген та ін., хто мав відмінні від загалу думки, – всі вони будували свою позицію на одному й тому ж джерелі з Павла.
Відомо, що для Лютера в XVI ст. Послання апостола Павла до галатів стало фундаментальним для інтерпретування тогочасної ситуації та для запуску процесу протестантської Реформації. Лютер називав цю епістолу «моя Катаріна» (Catherine). (Катаріна було ім’я його жінки). Зрештою, це послання стало іскрою в конфліктних ситуаціях як усередині Церкви, так і за її межами. Теми християнської свободи й віри, Святого Духа й моралі, Євангелія та Закону, порушені в посланні, – всі вони надаються для того, щоб у кожній окремій ситуації, коли християнська свобода й практика праведности опиняються під загрозою, їх було реорганізовано до рівня сучасних вимог.
Спорідненість із іншими біблійними текстами
Книга Буття та інші книги єврейського Писання. Павло звертається до священних писань для того, щоб надати своїм аргументам більшої ваги в плані довіри. У його розумінні, обітниці Бога, дані його предкам, як це записано в Писанні, сповнились у пришесті Ісуса Христа – Месії та Сина Божого. З того часу, як Павло прийняв на себе пастирське служіння серед неєвреїв, одним із його прагнень було змусити їх побачити, що вони не повинні мати страх перед Богом, а крім того, що вони так само мають повне право бути учасниками Божих обітниць, даних Авраамові. До того ж цитування Буття 15 спонукало його до заяви, що всі вони є дітьми і нащадками Авраамовими завдяки посередництву Христа (Гал. 3:6-18), незважаючи навіть на те, що їх не обрізано. У Гал. 4:22-31 він згадує історію про Аґар та Сару з Буття 16 і 21. Тут він вдається до алегорії, щоб підкреслити той факт, що від самого початку богообраний народ прикликано до свободи, оскільки той вів своє походження просто від обітниці Божої, а не від фізичного порядку, який був притаманний богословській системі юдаїзму. Інші біблійні тексти в рамках цього послання включають до свого переліку Сінайське передання (3:19-25), заповідь любити ближнього (5:14; Лев. 19:18) та безсторонність Божу.
Послання до римлян, написане апостолом Павлом близько 57 р. після Р. X., порушує ті самі теми, але, оскільки ситуація тоді була дещо іншою, то тепер ці теми, як нам здається, буде опрацьовано спокійніше, глибше та послідовніше. У Посланні до римлян Павло старанно розвиває свою думку про гріх та роль євреїв як Божих обранців (Рим. 9-11); він висловлюється дуже дипломатично. Центральною темою Послання до римлян є справедливість Божа, яка поширюється на всіх – євреїв та неєвреїв – однаково, тоді як у Посланні до галатів Павло більше говорить про свободу, акцентуючи знову ж таки на справедливості Божій.
Послання апостола Якова. Здається, що ближче до кінця І ст. тема оправдання вірою вже змінилася гаслом, і інтерпретували її помилково. Дехто думав, що вони оправдані вірою, а не ділами, і що, як це випливає з логіки, цим вони звільнялися від будь-яких зобов’язань щодо застосування справедливости на практиці. Послання апостола Якова прямо стосується цієї проблеми, аж до моменту цитування того самого джерела, яке використовував Павло, тобто тексту, де йдеться про оправдання Авраама. «Віра без діл мертва», – заявив Яків, для того щоб показати, що якщо із твого боку відсутня будь-яка підтримка сиріт, удовиць та бідняків, то твій статус «оправданого» опиняється під сумнівом (Як. 2:1-26). Таким чином, без жодних зусиль із нашого боку знайти узгодженість між Яковом та Павлом, ми із певністю можемо стверджувати, що для Павла також немає жодного оправдання, якщо немає віри, котра проявляється в любові (5:6). А що є дійсно важливим, то це те нове створіння, яке самостійно продукує плоди Святого Духа (Гал. 5-6).
