Контексти для інтерпретації

Історичний контекст

Послання до галатів було написане приблизно в середині І ст. (50-57 роки після Р. X.). На той момент абсолютна влада перебувала в руках римського імператора Тиберія Клавдія (41-54 роки) чи Нерона Клавдія (під наставництвом Сенеки та Бурра, поки Нерон не прийняв повністю на себе владу за кілька років потому, коли досяг повноліття; роки правління 54-68). Римська імперія була добре відома своєю рабовласницькою системою, армією та законодавчою системою. Галатія тоді дуже потерпала, несучи тягар покірности тій імперії. Наприклад, безперестанне проходження через її територію римських військових загонів було для неї спустошливим. За правління Траяна ця провінція була зобов’язана виконувати всі вимоги щодо проходження його війська тими землями; галатам доводилося фінансово допомагати провінційній владі з правлячою утримувати військо. З іншого боку, работоргівля в Галатії була доволі поширеним явищем і протягом усієї історії приносила їй чималий торговий прибуток.

У Галатії економіка більше залежала від скотарства, ніж від рільництва, оскільки її земля не була достатньо родючою для зернових культур. Великі ділянки землі належали мешканцям міст, тоді як селяни жили в жахливих умовах. У містах були поширені торгівля й ремісництво. Середній клас економічно процвітав та добивався доступу до культурних надбань еллінської цивілізації. Попри те, значна частина народу залишалася «на узбіччі» життя: раби, бідні ремісники та некваліфіковані робітники. Події тодішнього повсякденного життя з пануючими в ньому дискримінацією й гнобленням для тих людей, які читали повідомлення Павла стосовно рабства й свободи, – ось про що йшлося в його посланні. Таким чином, послання не може бути зведене лише до теми конфлікту християнства з Мойсеєвим Законом та обрізанням. Це лише відправна точка, яка провадить до аналізу окремих нових аспектів людського існування, таких як раса, соціяльний клас та етнічні групи.

Павло дуже добре знав як римське, так і єврейське суспільство. Згідно з книгою Дій апостолів він був римським громадянином, а також фарисеєм. За Євангеліє він витерпів був і шмагання від римлян, і покарання від євреїв – «по сорок ударів без одного» (2Кор. 11:24). Він на собі пізнав, що означало бути суб’єктом Мойсеєвого Закону. Його ревність у сповненні цього Закону змусила його навіть чинити несправедливість, коли він уважав, що, роблячи так, виконує Божу волю. До того ж він усвідомлював той факт, що цей Закон обходив неєвреїв і був дискримінаційним щодо недужих і зневажених. Також він знав римське право, яке встановлювало соціяльні відмінности між громадянами Риму, вільними, багатими та бідними, звільненими, рабами й тимчасовими поселенцями; він знав, що воно не терпіло порушень, які загрожували стабільності імперії. Він бачив перед собою суспільство, яке базувалося на таких цінностях, де над усе важили влада, гроші й шляхетне походження. Люди, які цього не мали, не вважалися достойними. Звістка про те, що благодать Божа приймає у свої обійми всіх, незалежно від того, чи мають вони такі «заслуги», за які вважатимуться достойними людьми, набуває більшої сили на тлі такого підкресленого розшарування суспільства.

Від початку й до кінця послання ми спостерігаємо перебіг як історії, так і щоденного життя Церкви. У цей період зародження християнства формувалися певні богословські й церковні норми. Різноманітні релігійні громади (послідовників апостолів Івана, Павла, Петра та ін.) мали цілу низку власних підходів до богословських питань; одні групи залишались прив’язаними до традицій юдаїзму (стосовно Закону та обрізання), інші ж були від тих традицій більш-менш вільні. Очевидно, на той час не існувало жодної ясности стосовно того, чи було християнство частиною юдаїзму, чи являло собою сповідування окремої віри. У будь-якому випадку позиція апостола Павла більше схилялася до заснування цілком нової релігійної спільноти.

Павло витривало проголошує Благу Звістку про Ісуса Христа, і хоча він постраждав за це, дуже ймовірним видається той факт, що богослов’я хреста і воскресення зміцнили його віру. Мітки Ісусові [у І. Огієнка «рани Ісусові»] на тілі в Павла (Гал. 6:17) є, можливо, наслідком тілесних покарань, завданих апостолові, про що згадується в 2Кор. 11:23-27, – це знаки, які доводять його віру в Христа. Водночас вони маніфестують собою нетерпимість режиму, для якого становить загрозу звістка про одного безневинно розіп’ятого, який закликає людей до нового життя та свободи без поділу на касти й без поневолення (Гал. 3:28), що було таким звичним у тогочасному міському суспільстві. Павло, не перестаючи бути євреєм, вірить, що його культура не повинна бути нав’язливою та шкодити ідентичності інших культур, тими своїми елементами, які мовбито самі провокують підпорядкування собі інших. Водночас він критикує ті аспекти галатської культури, які ведуть до поневолення (Гал. 4:9). І саме тоді від цієї зневаженої, переслідуваної, катованої та підданої осуду людини, надходить несподівано потужний заклик жити в «християнській свободі» згідно зі справедливістю Божою.

Мета Послання

Найперший задум автора полягає в тому, щоб переконати читачів не повертатися назад у своїй вірі, а підкоритися новим вимогам заради того, щоб отримати право належати до богообраного народу. Адже вони вже з радістю прийняті до себе Богом завдяки Його милості; тобто вони вже отримали оправдання через свою віру, а не завдяки Закону. Змиритись із обрізанням та дотриманням обрядів певних днів стало б рівносильним поверненню до рабства в різноманітних його проявах і до життя, сповненого страху. Прийнявши ж дар Святого Духа, вони б могли жити християнською свободою, водночас утілюючи в життя праведність, як вільні сини та доньки Бога.

Щоб надати твердости своїй позиції, Павло використовує чотири аргументи та одне повчання: 1) Павло має повноваження апостола, якого обрав Бог. Євангеліє, яке він їм проголошує, має походження від Бога. Крім того, народ Єрусалима вже з прихильністю прийняв був раніше його пастирське служіння серед неєвреїв; 2) справедливість Божа походить не від Закону, а від віри в Ісуса Христа. Бог обирає за вірою; немає жодної потреби звертатися по допомогу до будь-яких інших засобів; 3) справедливість Божа існує для всіх – євреїв і неєвреїв. Іще з часів Авраама, який чинив відповідно до своєї віри, неєвреї отримали благословення від Бога згідно з обітницею Божою, сповненою в Ісусі Христі; 4) завдяки Святому Духові їх названо синами та доньками Божими, які тепер мають можливість назвати Бога Отцем своїм. Вони є дітьми вільної жінки, відповідно до алегорії про Сару й Аґар. У своєму повчанні Павло змушує людей побачити, що саме Святий Дух являє собою те, що скеровує їх до практики праведности (і вони для цього не потребують жодного закону ззовні). Отже, якщо вони знову відродилися в Христі, то їм не потрібно більше жити за своїми інстинктами або покликом плоті.

Попередній запис

Загальний характер книги

Для належного розуміння історії Церкви, що зароджувалася та християнської думки в цілому Послання апостола Павла до галатів є одним із ... Читати далі

Наступний запис

Контексти для інтерпретації (закінчення)

Канонічний контекст Канонічність Послання апостола Павла до галатів ніколи не викликала сумнівів. Одначе його інтерпретація, як і Послання до римлян, ... Читати далі