Розділи 12-13

е. Видіння та об’явлення (12:1-10)

Перед тим, як узятися до теми, послання подає дуже короткі роздуми про хвальбу апостола: хвалитися треба (12:1а; пор. 11:30; 12:2-3,17), навіть якщо й не личить (12:16; ми розуміємо «личить», як у 2Кор. 8:10; 1Кор. 6:12; 10:23; 12:7).

Далі він розповідає лише одну історію: християнин (вв. 2а,3а), чотирнадцять років тому (в. 2б), можливо, в якийсь духовний спосіб (вв. 2в-г,3б-в), був узятий аж до третього неба (в. 2д), тобто, до раю (в. 4а), і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити (в. 4б-в). Можливо, апостола Павла звинувачували в тому, що він зовсім не є «духовним» (див. 1Кор. 2:13,15; Гал. 6:1); можливо, його опоненти заявляли про вищі об’явлення і відкрито виставляли їх напоказ. Але ми не мусимо сприймати це як щось безсумнівне. Його обґрунтування може бути таким: якщо людині не дозволено говорити про те, що їй об’явилося, краще, щоб така людина взагалі не говорила, що вона отримала об’явлення.

Він хвалиться «таким» (в. 5а), наче це й не він, бо це було чисто діло Боже. Але «собою» (в. 5б; пор. 3:4; 5:12а; 11:12а,18а), додає він, хвалитися буде хіба своїми немочами (в. 5в; див. 11:30), оскільки бажає, щоби про нього казали тільки те, що в ньому бачать (в. 6в; див. 10:7) або від нього чують (в. 6г; див. в. 11 і 5:12). Це не чітке визначення, бо кожен бачить у ньому чи чує від нього багато речей, які не є неміччю (наприклад, його апостольські успіхи). Значення може бути таким, що його немічний вигляд, як знак Божої сили та присутности Христа (див. 4:7-12), по суті, належить до його апостольського служіння: він не може «компенсувати» цей образ, додавши якусь чудесну легенду. Але у в. 6а-б, у чомусь на кшталт вставного речення, він висловлюється так, наче хоче заперечити все, що сказав до цього: його хвальба ніколи не буде безумною, бо він казатиме правду (за прикладом 2Кор. 10:8, але всупереч 11:1,17,21). Інакше кажучи: «безумний» заради Бога (5:13) зовсім не безумний.

Апостол Павло відразу ж звертається до теми немочи (тут фізичної: у 2Кор. 11:32-33 вона була «соціяльною») і також розпочинає з анекдоту: «колючка в тілі» принижувала його (12:7), і він просив, щоб Господь звільнив його від неї (12:8), але Господь сказав йому вдовольнятися Божою благодаттю (12:9а; див. 1:12; 4:15; 6:1), оскільки Божа сила виявляється в немочі (12:9б; див. 4:7; 6:7). Тут «сатана» має таку ж функцію, як і «спокуса» в Гал. 4:14. Отже, у більшості тлумачів ми можемо побачити, що в обох текстах ідеться про однакову слабкість.

Висновок є загальним і наголошує на тому ж принципі: апостол Павло не любить неміч не за те, чим вона є, а за те, що вона приносить: Христову силу, що перебуває в ньому (12:9вг,10). Готуючи кінець промови, він додає до немочі погорду, нестатки, переслідування та скорботи, яких зазнає заради Христа (в. 10а, за прикладом вв. 11,22б-30 тощо).

є. Заключні роздуми, 12:11-13

Тему безумства тепер підсумовано в одному вірші: люди змусили апостола Павла бути безумним, бо не хвалили його (в. 11 в; див. 6г; 5:12). Тоді він пригадує інші теми промови. Порівняння з найпершими апостолами (в. 11в; див. 11:5-6) набуває щиро скромного забарвлення: «хоч я й ніщо» (в. 11г; див. 1Кор. 15:9-10).

Боже поручення тут набуває форми «ознак апостола» (в. 12а; див. 11:22а). Їх підсумовано як терпіння (в. 12б; див. 11:22б-29, і таке ж слово в 1:6; 6:4) і «знамення, чуда та сили» (в. 12в), які досі він не включав (див. лише 12:1-4,6б). Проблема його фінансової незалежности засмутила людей більше, ніж він міг подумати (в. 13а; див. 11:11). Він повторює свій загальний принцип, що не хоче бути для них тягарем (в. 13б; див. 11:9) і просить прощення за те, що надав перевагу іншим (в. 13в; див. 11:7).

  1. Перший епістолярний фінал (12:14-21)

Повідомлення про наступний візит (12:14) сигналізує про кінець послання. Темою цього першого фіналу знову є фінансова незалежність апостола (в. 14-18), кваліфікація послання (в. 19) і підготовка до візиту (вв. 20-21).

Недооцінювання, яке відчувають коринтяни в порівнянні з македонянами, змушує апостола Павла драматично висловлювати свою любов (вв. 14-15; знову 11:11), але він не збирається змінювати свою політику, бо знає, що вона має позитивний ефект (дехто назве це «хитрістю»: в. 16; див. 4:2; 11:3). У цей же захист він поміщає Тита й іншого брата, яких послав до них (вв. 17-18а; див. 8:16-19,22-23; 9:5). Апостол Павло заперечує, що його послання є (чистою) апологетикою (в. 19а), оскільки воно написане перед Богом (в. 19б, повторюючи 2:17) і їм на збудування (в. 19в; див. 10:8; 13:10). Щодо візиту, то він висловлює страх, що все ще застане суперечки (в. 20б) і моральний безлад (в. 21). Це засмутило б його (в. 21а; див. 2:5-6; 7:12), а в такому разі, він був би змушений знову засмутити багатьох (в. 21бв; 2:1-4; 7:8е-9).

  1. Другий епістолярний фінал (13:1-13)

Другий фінал розпочинається зі ще одного повідомлення про наступний візит (в. 1а) і містить іще два фрагменти про нього (вв. 1б-2,10), останній захист позиції апостола (вв. 3-4 як твердження; вв. 5-9 як особисте звертання). Послання закінчується загальним закликом (в. 11), загальними привітами (в. 12) і благословенням (в. 13).

Цей висновок підхоплює те, що ми назвали exordium цього послання: під час свого наступного візиту до них апостол не осоромиться (вв. 1б,2; див. 10:1-2,6). Граючи на контрасті між своєю слабкістю (за відсутности) і своєю силою (за присутности), він подає нам теологічну перлину (вв. 3-4): вони ставлять під питання надійність (тобто, шукають «доказ»; див. 10:18) того, що в ньому говорить Христос (в. 3а), бо вони почуваються сильними та бачать його слабкість (в. 3б; див. 1Кор. 4:10). Причиною є те, що Павло, як апостол, має набагато більше брати участь у Христовій слабкості (в. 4в; див. 11:30; 12:5. 9-10), інакше кажучи, у його розп’ятті, з якого сам Христос отримує силу (в. 4а-б; див. 4:10-12). Отож апостол Павло, зміцнений Христом, завжди буде сильним супроти них (в. 4г).

Вірші 5-9 застосовують цей принцип у формі особистого звертання, граючи на «надійності» чи «доказові»: можливо, ви не будете виправдані (в. 5), а я буду (в. 6), навіть якщо буду готовий бути невипробуваним заради того, аби не чинити вам зла. Постійне прохання апостола Павла про щирість і прозорість отримує тут своє фінальне вираження: він не може робити нічого проти правди (в. 8; див. 4:2; 6:7; 7:14). Те ж справджується і щодо контрасту між їхньою силою та Павловою слабкістю (в. 9; див. в. 11; 2Кор. 12:9-10; 1Кор. 1:10; 1Сол. 3:10). У в. 10 знову йдеться про візит і про те, що під час нього він діятиме так сміливо, як і в посланні (в. 10а-б), згідно з владою, яку Бог дав йому, щоби будувати, а не руйнувати (в. 10вг; див. в. 9в; 10:8).

Останній заклик (в. 11) стосується життя спільноти, і тут застосовані терміни, що є новими в цьому посланні: підбадьорюйтеся (див. 1Сол. 4:18; 5:11), будьте однієї думки (див. Рим. 12:16; 15:5), живіть мирно (див. 1Сол. 5:13; Рим. 12:18). Вітання одне одного (в. 12), включаючи цілунок (див. Рим. 16:16; 1Кор. 16:20; 1Сол. 5:26) надзвичайно загальні.

Фінальне благословення (в. 13) є останньою перлиною: благодать, любов і причастя можуть формувати лише одну вищу реальність, як і Господь Ісус Христос (див. 8:9; Рим. 16:20,25; 1Кор. 16:23; Гал. 1:6; 6:18), Бог Отець (див. в. 11; Рим. 5:5,8; 8:39) і Святий дух. «Причастя» Святого Духа є новим формулюванням, яке синтезує багато речей (див. 1:22; 3:3,6,8,17-18; 4:13; 5:5; 6:6; 11:4; 12:18).

Попередній запис

Розділ 11

Argumentatio: «Промова безумця» (11:1-12:13) Цю частину зі сорока шести віршів можна поділити так: а. Причини Павлового безумства (11:1-6) б. Апостолова ... Читати далі

Наступний запис

Загальний характер книги

Для належного розуміння історії Церкви, що зароджувалася та християнської думки в цілому Послання апостола Павла до галатів є одним із ... Читати далі