Помилкове вихваляння дарами або славослів’я Господа (продовження)

Продовження, початок

  1. Наступні рядки з Книги пророка Єремії, які ми розглядаємо, звучать так:

«Хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю» (Єр. 9:22).

Під словами, які ми прочитали про «хоробрість», можемо також мати на увазі і про «владу». Не тому, що хоробрість, сила і влада – однакові поняття, а тому що в людини, яка має владу або якийсь вплив, є певна сила, так само як і людина, яка має певну силу, має і певний рівень влади або авторитету. Тому дуже важливо зрозуміти, ким хвалиться така людина і хто стоїть у центрі її уваги і захвату: її власні здібності, становище, досягнення або Бог, Який усім цим може як наділяти, так і позбавляти.

Розглядаючи цю частину, можна подивитися, як люди у світі люблять хвалитися своєю силою в різних сферах життя. І не важливо, про яку силу йде мова: будь то фізична, релігійна, політична або кримінальна – завжди знайдуться ті, хто безрозсудно почне хвалитися і лестити цьому прояву. Часто вони так чинять через людський страх, користолюбство і своє самозбереження.

Звичайно, є і позитивні сторони, пов’язані з владою і силою, як, наприклад, хтось, маючи владу, правильно скориставшись нею, зміг комусь допомогти, або зумів зробити щось важливе: за когось заступитися, або справедливо вирішити якесь питання. «Можновладці» можуть також присікати беззаконня, не даючи хитрим і лукавим людям домагатися свого. У цій сфері треба мати немало розсудливості і мужності. Керівництво і відповідальність – дуже не прості сфери життя. Тут також важливо зрозуміти, що якщо хтось комусь допоміг і почув у відповідь «дякую», це нормально. Нормально – подякувати комусь за надану допомогу. Так і має бути. Так зводяться здорові нормальні стосунки людей у суспільстві.

Якщо розмова йде про вірних і про тих, хто служить Богові, – це люди, які гідні схвалення і похвали, і той, хто є прикладом, викликає повагу, бо виконує Божу волю і є богоугодною людиною. Ті, хто чинить за правдою і зберігає честь – це люди, які завжди потрібні суспільству. Благочестиві і віддані Господові люди завжди були дефіцитом. Хороші керівники, які мають страх Господній, завжди цінувалися в Господа і в людей. Дай Бог, щоб завжди було більше таких трудівників на ниві Божій і в суспільстві, як написано: «Коли множаться праведні, радіє народ» (Пр. 29:2а).

Але навіть у такій ситуації дуже важливо і правильно будь-яку вдячність адресувати Господові. Люди, які належать світу гріха і гордості, чинять інакше.

Самовихваляння і марнославство

Наприклад, багато фільмів і телепередач присвячено звеличенню вад, жорстокості, зради і гріхів людини. Люди віддають перевагу і хвалу, бачачи при цьому ще і прояв сили, влади тієї чи іншої особи, партії або якоїсь організації, угрупування, під вплив якої вони потрапляють. Часто через таку помилкову оцінку народжуються так звані герої, кумири, ідоли. І замість того щоб побачити Бога і зрозуміти, що без Нього ніхто не зможе допомогти, захистити і врятувати, люди більше довіряють видимим силам і владі, ніж невидимим, духовним, божественним.

У такому самому становищі перебував Ізраїль приблизно дві з половиною тисячі років тому за часів пророка Ісаї. У той час, коли народ Божий повинен був звертатися до свого Бога, він, на жаль, шукав розради в Єгипту, який все ще мав величезну силу і владу. Але от що каже Господь, бачачи такий жалюгідний стан Свого народу: «Горе тим, що в Єгипет по поміч ідуть, що на коней спираються, і на колесниці надію свою покладають, вони бо численні! та на верхівців, бо вони дуже сильні! але на Святого Ізраїлевого не дивляться, і до Господа не звертаються!» (Іс. 31:1).

Чи не так же було і за часів пророка Осії, коли Ізраїль перебував у сильному відступництві і не звертався до Того, Хто гідний слави і хвали, бо саме в Богу є розрада і благодать, сила і підтримка: «Погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасіння свого» (Ос. 13:9).

Згадаємо царя Єзекію, який свого часу усім серцем навернувся до Господа. І коли прийшла загроза від Ассірійської імперії, незважаючи на велику і сильну армію цього царства і владу цього війська, що змітає усе на своєму шляху подібно до ненаситної сарани, він звернувся до Бога. І по молитві цього благословенного чоловіка віри прийшла допомога і позбавлення. Навіть якщо і була сила або влада, що проявляється в тому чи іншому випадку, як було за часів Йосипа, Мойсея, Ісуса Навина, Гедеона та інших мужів віри, в усьому цьому істинні діти Божі віддавали хвалу Богові, на відміну від Ірода Агріппи Першого, який, не віддавши слави Господові, був роз’їдений черв’яками. Згадаємо, за яких обставин це відбувалося:

«Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив. А натовп кричав: Голос Божий, а не людський! І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з’їла, і він умер…» (Дії 12:21-23).

Тому істинні вірні, на якому б рівні не перебували і яке б становище не займали, розуміють, що усе виходить від Бога, Який завжди дарував перемогу тим, хто сподівається на Нього і хваляться Ним, як це робив Давид, кажучи: «Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будемо хвалитись ім’ям Господа, нашого Бога: вони похилились і впали, а ми стоїмо та ростемо на силах!» (Пс. 20:8-9). Алілуя!

Уся суть полягає не в тому, щоб відкидати або зневажати силу і владу в різних проявах цього слова, а правильно підходити до цього явища, бачачи на першому місці Бога і Його руку, яка завжди визволяє. Адже Він є Той, Який над усе і усіх, і Який мешкає в недосяжному світлі і бачить увесь всесвіт як на долоні, підтримуючи тих, хто повністю віддав Йому своє серце.

Дуже важливо визнавати владу, встановлену Богом, у сім’ї, церкві, державі. Важливо відкинути непокірний бунтарський характер нашої гордовитої природи, коли питання стосується порядку, дисципліни і послуху; навчитися бути законослухняним громадянином (якщо закони суспільства не суперечать законам Біблії). Важливо навчитися простій покірності, не задираючи ніс, не вдаючи із себе когось великого. Сам Господь Ісус це визнавав, коли говорив з Понтієм Пілатом: «І каже до Нього Пилат: Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити? Ісус відповів: Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав…» (Ів. 19:10-11).

Навіть Ісус визнав, що Пилат мав владу зверху, від Бога, і при усьому цьому на Кого Ісус вказував Пилатові, щоб він замислився і розміркував? Він вказував йому на Бога і на те, що Пилат має владу тільки тому, що Бог дав йому це право на короткий період часу. Тому Він з нього за цю владу і запитає. Так повинні чинити і ми, бачачи в центрі нашого фокусу великого Бога. Тут є чому повчитися.

Хто хвалить Бога розуміє, що усе – від Творця

Говорячи про іншу сторону сили як про прояв надприродних явищ, знамень і чудес, з декількох місць Нового Заповіту ми також можемо побачити висловлювання тих дітей Божих, хто йшов за Богом, бачив Його і служив Йому. Таким яскравим свідченням є самі апостоли, що отримали велику владу зціляти і силу проголошувати Євангеліє, в усьому хвалячи Бога, як це видно з третього розділу книги Дій. Після зцілення кривого від утроби чоловіка Петро усім переконливо сказав, що це від Бога, а не від нього самого або інших апостолів, даючи можливість усім зрозуміти, що гідний слави, захоплення, хвали і дяки тільки Бог: «А тому, що тримався він Петра та Івана, увесь народ зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься. І, побачивши це, промовив Петро до народу: Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям?» (Дії 3:11-12).

І трохи нижче він небоязливо додає до вище сказаного слова істини і правди про те, що тільки завдяки Ісусу Христу цей чоловік зцілився і став здоровим: «І через віру в Ім’я Його (ім’я Ісуса) вздоровило Ім’я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма» (Дії 3:16).

Таким чином, апостоли несли цю істину про Божу велич, завжди кажучи те, що і в нашому сучасному світі повинне мати місце, коли відбувається щось надприродне – будь то зцілення, диво, відповідь на молитву або ще щось подібне. Ми повинні розуміти, що в усьому цьому хвали і слави гідний лише Бог. Саме це робили перші учні Ісуса Христа.

Звичайно, дуже радісно, коли Сам Господь залучає нас до того чи іншого служіння. Але давайте будемо так само вірно і покірливо себе поводити, за усе дякуючи Богові, вказуючи на те, що це зробила Його рука, схиляючись перед Ним і поклоняючись тільки Йому.

Саме так вчинив апостол Павло після зцілення однієї людини, що слухала його проповідь у місті Лістра, де, роздерши свій одяг, Павло разом з Варнавою переконували людей не приносити їм жертвопринесень. Ці люди гадали, що до них зійшли боги в людському образі. Звертаючись до цього натовпу, апостоли сказали: «Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є» (Дії 14:15).

Дуже важливо було підкреслити, покірливо вказуючи на те, що, зроблене диво було здійснене Богом. І Павло це намагався показати в усіх своїх проповідях і настановах, вказуючи на Божу велич. Правильне бажання Павла, наміри серця, методи і цілі апостола були настільки вигострені, що сердечне присвячення його життя виражалося в прославленні Бога. Особливо він хвалився Господом за його спасіння по благодаті. Тут людині дійсно нічим вихвалятися, але, навпаки, усвідомивши Божу любов, милість і прощення, послідувати саме такому сповіданню віри, кажучи словами апостола не лише іншим, але, у першу чергу, собі самому: «Тож де похвальба? Виключена. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри» (Рим. 3:27).

От як цей вірш перекладений в одному із сучасних перекладів Нового Заповіту: «Де ж тоді привід для гордості собою? Його немає! Чи можемо ми гордитися собою на підставі того, що вимагає закон? Ні! Швидше, на підставі віри» (Римлян 3:27 – сучасний переклад ЕРУ).

А жива, справжня, прогресуюча віра завжди вказуватиме на Бога і Ним хвалитиметься.

Сьогодні питання «Ким ми хвалимося?» є дуже важливим для церкви, бо нам (як віруючим людям) дана від Бога велика влада не лише наступати на змій і скорпіонів, але, більше того, через народження згори і віру в Ісуса – бути і називатися дітьми Божими. І в усьому цьому є не лише влада, але і сила, положення, статус, тверда основа, привілей, приналежність до Божої сім’ї і нескінченні дари Бога, Якому напевно приємно буде чути подібні роздуми: «Я благословлятиму Господа кожного часу, хвала Йому завсіди в устах моїх! Душа моя буде хвалитися Господом, хай це почують слухняні, і нехай звеселяться! Зо мною звеличуйте Господа, і підносьте ім’я Його разом!» (Пс. 33:2-4).

Тому в будь-якому прояві влади або сили в житті вірних хвали і слави гідний тільки Бог, Який наділяє цим Свій народ. Якщо Він прибере Свою руку, то будь-яка людина залишиться загиблою і нещасною. Влада і сила для вірних у Христі Ісусі дається Богом зрештою для виконання Його волі і нашого призначення на землі. Сенс нашого буття полягає в тому, щоб пізнати Його благі задуми і слідувати їм.

Усе це ми говоримо для того, щоб у нашому житті, сім’ях і служінні здійснилася Божа воля за допомогою Святого Духа, щоб в усьому прославлявся Бог, як казав апостол Павло: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом».

У цьому – благословенне призначення і покликання людини.

Попередній запис

Помилкове вихваляння дарами або славослів’я Господа

Продовження, початок Звертаючись до Божого одкровення, продовжимо розмову з Біблією, пізнаючи з її джерел, що означають слова «Хто хвалиться, нехай хвалиться ... Читати далі

Наступний запис

Помилкове вихваляння дарами або славослів’я Господа (закінчення)

Продовження, початок І третя річ, про яку казав, або краще сказати, пророкував пророк Єремія, полягає в наступних словах: «Багатий багатством своїм ... Читати далі