Помилкове вихваляння дарами або славослів’я Господа

Продовження, початок

Звертаючись до Божого одкровення, продовжимо розмову з Біблією, пізнаючи з її джерел, що означають слова «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом».

Прочитаємо слова Господні до ізраїльського народу через пророка Єремію: «Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, – каже Господь!» (Єр. 9:22-23).

Отже, давайте побачимо, як по-різному хвалиться світ і віруюча людина, або іншими словами, чим хвалиться світ і чим повинна хвалитися церква. Розглянемо цей уривок Священного Писання в трьох аспектах, і нехай благословить нас у цьому наш люблячий Господь Ісус Христос.

  1. Спочатку поговоримо про наступні пророчі слова:

«Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю…» (Єр. 9:23).

Разом із словом «премудрість» можна розглянути і слово «знання». Не тому, що це – одне й те саме, а тому, що це підходить за сенсом, відкриваючи нам, що знання, мудрість або якийсь вчений ступінь, можливо, навіть освіта, інтелектуальність, розумові здібності самі по собі ще нічого не означають. У центрі нашої уваги має бути не просто якийсь предмет, навіть якщо він духовний, а Бог, як Він Сам про це каже трохи нижче через того ж пророка Єремію:

«Хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, – каже Господь!» (Єр. 9:24).

Мудрість, знання, здатність ясно мислити або розуміння – це великі дари, духовне багатство і дійсно те, що важливо мати сьогодні церкви. Але вони не повинні затьмарювати від нас Самого Бога як Того, від Кого усе це приходить.

Уявіть собі, що люблячий чоловік, повертаючись з роботи, дорогою додому на честь дня народження дружини купує їй дорогий красивий годинник. З часом він дізнається, що вона, розповідаючи усім про цей годинник, навіть і не згадує того, хто їй його подарував. Тобто вона хвалиться годинником за його красу і блиск, але при цьому не згадує про того, хто їй подарував цей цінний подарунок – про чоловіка. Звичайно ж, він це зробив з любові до своєї дружини, а не через якусь користь і марнославство. Проте, її реакція однозначна: вона говорить про подарунок і не говорить про того, хто цей подарунок зробив.

Так само відбувається справа і з нами, коли починаємо хвалитися якимись знаннями, дарами, здібностями, плодами, мудрістю або становищем, а не Тим, Хто цим усім нас наділяє і обдаровує. І навіть тоді, коли це відбувається в тайниках нашого серця, а не перед людьми, цим ми починаємо ігнорувати Бога, продовжуючи жити світським і тілесним життям, привласнюючи собі те, що за правом належить тільки Творцеві. При цьому ми можемо продовжувати ходити в церкву і називатися християнами, але не бачити, як виросли у власних очах і звеличуємося над іншими.

Господь перебуває з лагідними

Давайте подивимося, як чинили люди, які мали дійсно великі знання, дари, мудрість і різні одкровення, які жили вірою і за усе віддавали хвалу Богові, розуміючи, що усе виходить від Нього і дається Ним.

Йосип був чоловіком, який пройшов серйозні випробування, в яких він багато що пізнав і навчився, маючи особливе дарування від Бога. І на питання фараона розтлумачити сон, лагідно дав відповідь, в якій підкреслено, що Бог, а не він сам, грає головну роль у його житті.

«І промовив фараон до Йосипа: Снився мені сон, та нема, хто б відгадав його. А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його. А Йосип сказав до фараона, говорячи: Не я, Бог дасть у відповідь мир фараонові» (Бут. 41:15-16).

Йосип, розтлумачуючи сни, дійсно був людиною, яка мала мудрість і розуміння, але при цьому продовжував віддавати славу Єдиному Богові, Який спасає, розуміючи і кажучи, що «Не я, Бог». За багато років випробувань, стійкості і віри він став духовно зрілим, готовим до серйозного призначення, чоловіком, що пізнав істинний сенс буття. Впродовж непростих років випробувань і загартування, Йосип набув страх Божий, тобто хвалився не тим, ким був (хоча дійсно був чоловіком віри), а Тим, Хто його врятував і зберігав. Алілуя! Це була зважена, точна, духовно збалансована відповідь – відповідь чоловіка, який, як муж Божий, стане ключовим в історії ізраїльського народу і усієї історії людства на той період часу. Він увійде до біблійного одкровення як прообраз майбутнього Месії.

Це хороший приклад для нас. Відповідь Йосипа була лагідною і очевидною. Він без видимої лицемірної поведінки і в простоті свого серця сказав, що Бог сильний вирішити це питання, навіть якщо це буде і не через нього особисто. «Бог дасть у відповідь мир фараонові». Це був дуже мужній вчинок! Адже для Йосипа це була велика можливість вирішити давнє питання своїх несправедливих страждань, але він віддав усе в руки Божі.

Кожному з нас варто звернути на це особливу увагу. Багато ображених вірних найчастіше ображаються через свою самолюбність, яка затьмарює славу великого Бога. Вони роками носять образи, бо більше люблять себе, ніж Бога. Звичайно, серця щирих благочестивих вірних можуть тяжко терзати багато питань: з’являтися образи (як у Йони), гнів (як у Мойсея), заздрість (як в Асафа), боягузтво (як у Петра) і смуток (як в Іллі). Але коли ми любимо Бога і усвідомлюємо, що Він любить нас, завжди залишається місце для перемоги. Йосипу було на що і на кого ображатися, але він усе зміг перемогти і в терпінні пройти свої випробування, прославляючи Бога.

Ще один приклад, подібний до історії з Йосипом, ми знаходимо в Книзі пророка Даниїла. Коли Вавилонський цар розлютився і розгнівався за те, що в його величезному царстві серед стількох тайновідців, віщунів і чародіїв не знайшлося нікого, хто зміг би допомогти розтлумачити його сон, Даниїл лагідно відповів: «Тобі царю, приходили на ложе твоє думки твої про те, що буде потім, а Той, Хто відкриває таємницю, показав тобі те, що буде. А мені ця таємниця відкрита не через мудрість, що була б у мені більша від мудрости всіх живих, а тільки на те, щоб об’явити цареві розв’язку, і ти пізнаєш думки свого серця» (Дан. 2:29-30).

У відповіді, яку ми зараз прочитали, видно серце людини віри і упокорювання, яка любила Господа і хвалилася Ним, кажучи, що усе це може бути тільки від Нього і завдяки Ньому. Після тлумачення цього сну ім’я Боже прославилося словами самого Навуходоносора: «Цар відповів Даниїлові та й сказав: Направду, що ваш Бог це Бог над богами та Пан над царями, і Він відкриває таємниці, коли міг ти відкрити оцю таємницю!» (Дан. 2:47).

Даниїл абсолютно точно сказав, що це не його заслуга (хоча він разом зі своїми друзями молився, щоб було збережене життя величезному числу людей), а заслуга Бога, бо тільки Він міг допомогти в цій ситуації – і дійсно допоміг. З вуст Даниїла, духовно здорової і зрілої людини, яка ведеться Святим Духом, прозвучала дуже лагідна відповідь: «А мені ця таємниця відкрита не через мудрість, що була б у мені більша від мудрости всіх живих».

Так Даниїл сказав про себе. І це не було зроблено з якоїсь помилкової, показної соромливості або видимого упокорювання, ні – це був правильний скромний стан серця, по-справжньому угодний Богові.

Ці мужі хвалилися Богом, а не своїм знанням, духовною прозорливістю або мудрістю, хоча дійсно мали ці найбільші дари. І попри те, що, як Йосип, так і Даниїл, бачили багато скорботи і трудності у своєму житті, все-таки завжди могли сказати словами Псалма: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його! Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!» (Пс. 103:1-2).

Люди, які хваляться собою, навіть якщо це завуальовано під релігійні фрази або біблійні слова, часто не мають від Бога пізнання. Але з лагідними людьми незримим чином перебуває Господь, Якого вони щиро прославляють словами: «Щоб славу співала людина Тобі й не замовкла! Господи, Боже мій, повік славити буду Тебе!» (Пс. 30:13).

І, врешті-решт, чи не від цього впав сатана, шукаючи собі слави? Адже саме його відбиток яскраво проявляється тоді, коли ми починаємо гордитися, марнославити, вивищуватися, звеличуватися, намагатися заробити пошану в людей і хвалитися там, де тільки Бог гідний слави і хвали. Саме це і привело лукавого до падіння, як пророкував пророк, кажучи не лише про царя Тиру, який загордився до такої міри, що назвав себе богом, але і про самого диявола, показуючи в цих віршах того, хто стояв за цією майстерно спокушеною людиною: «Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе» (Єз. 28:17).

Гордість і марнославство послужили приводом для падіння сатани, хоча він, поки не сталося його падіння, за словом пророчим, був помазаний і відрізнявся відбитком досконалості, повнотою мудрості і вінцем краси.

Тому за усі добрі риси, які є в нас (будь то мудрість, розуміння або якісь знання, зокрема і теологічні, і духовні, включаючи в цей список одкровення), давайте вчитися хвалити Бога і Ним тільки хвалитися. Це і буде відмінністю вірного від невіруючого, тобто церкви від світу.

Попередній запис

Прихильники Божі або хвальки власних досягнень

Продовження, початок Погляньте, що духовним багатством, яке мають діти Божі: премудрістю, праведністю, освяченням і спокутуванням – усім цим ми завдячуємо Ісусу ... Читати далі

Наступний запис

Помилкове вихваляння дарами або славослів’я Господа (продовження)

Продовження, початок Наступні рядки з Книги пророка Єремії, які ми розглядаємо, звучать так: «Хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю» (Єр. 9:22). ... Читати далі