Друге послання до коринтян 8: Перше повідомлення про збірку
Як ми вже казали, різне походження двох глав про збірку для Церкви в Єрусалимі можна виснувати з факту, що обидва говорять, по суті, про одне і те ж, але глава 9:1 несподівано починається так, наче їй не передували двадцять чотири вірші на цю ж тему. Також помітно, що в той час, як із цих двох, лише глава 8 говорить про Тита (8:6,16,23), про «Ахаю» (9:2) говорить лише глава 9. Це єдині вказівки на різне для двох глав місце дії.
У главі 8 легко виокремити певні стадії в аргументі, навіть якщо синтаксичні позначки не завжди розставлено добре. Глава починається з розповіді, мабуть, із перебільшенням, про приклад македонян (вв. 1-5): хоч і живучи в численних турботах і глибокій бідності, вони мали надмір радости, простоти та щедрости понад їхню силу і зручність (вв. 2-4а). Про збірку розповідається лише з благородними іменами ласки, участи та служби (в. 4б) через те, що вона собою являє: македоняни віддали самих себе Господу й апостолу (в. 5).
Далі (2Кор. 8:6-8) апостол Павло пропонує схожу позицію коринтянам: їм потрібно відзначатись у такій же «добродійності» (в. 6), а також – у вірі, слові, знанні, пильності та любові до нього (в. 7). їхня щирість випробовується дбайливістю, яку показують інші (в. 8).
Вірш 9 подає богословський аргумент: Ісус Христос, бувши багатим, став бідним, щоби Його вбожеством ми могли розбагатіти (в. 9; тут «ласка» чи «щедрість» означає щось більше, ніж збірку). Якщо всі знали, що Ісус був бідним соціяльно від Свого народження, вони могли також зрозуміти, що, як Син Божий (1:19), він був «багатим» до Свого народження. Це не заперечує Його подальшої прихильности до бідних.
Вірші 10-12 подають практичний аргумент («Раду даю вам про це»): дійте згідно з бажанням, яке показали (в. 10), бо добрих намірів не достатньо, щоби сподобатися Богу (вв. 11-12). На противагу можливому запереченню, що вони можуть стати бідними, апостол пропонує фундаментальний принцип (лише спробуйте встановити чесний баланс: в. 13) і підтверджує його Писаннями (в. 15, цитуючи Вих. 16:18 про манну). Постає питання: хто наважиться говорити (і практикувати!) таке сьогодні щодо країн третього світу?
Після короткого переходу («Богові дяка, що…» в. 16) Павло резюмує історію Тита (8:16-17,23а) і представляє ще одного брата, порученого та посланого церквами, який буде його супутником (вв. 18-19а). Те, що він іде особисто, стосується майже літургійного значення збірки («служимо ми на хвалу Самого Господа»); це також мусить бути знаком його «доброї волі» щодо Єрусалиму (в. 19б), знаком, що коринтяни можуть потребувати стільки ж, скільки і спільнота в Єрусалимі (в. 23), доказом їхньої любови та Павлової похвали (в. 24).
Друге послання до коринтян 9: Друге повідомлення про збірку
Друге повідомлення має схожу структуру. Вона розпочинається типовим епістолярним вступом до аргументу («а про службу…» в. 1), включаючи відкрите посилання на «письмо». Далі йде коротка оповідь (9:2-4) про приклад, який македоняни отримали від Ахаї (див. 8:1-6), і про місію братів у тому регіоні (9:3-4; див. 8:18-19,22): вони «пішли перше» апостола Павла, щоби «приготувати» те, що «оголошено» (в. 5а: три грецьких дієслова з pro).
Теологічний аргумент простягається до 9:11, говорячи про «щедрість» (вв. 5-6) замість «ласки» (як у 8:4,6-7,19). За допомогою трьох текстів із Писань (в. 7: Пр. 11:24 за Септуагінтою; в. 9: Пс. 111:9 за Септуагінтою; в. 10: Іс. 55:10) апостол Павло доводить, що Бог очікує на того, хто дає радо (в. 7), і відповість іще більшою щедрістю. У в. 10 з’являється слово, що означає «ставати багатим», нагадуючи нам 2Кор. 8:9. Апостол Павло двічі каже, що ця збірка «чинить Богові дяку» (9:11-12) саме в Єрусалимі, де вона буде доказом легітимности їхнього послуху Євангелію (в. 13) і перетвориться в молитву за них (в. 14). Згідно з його цілями, він також визначив збірку як службу/служіння (9:1,12-13; див. 8:4,19-20) і як «служіння» (9:12а; див. Рим. 15:27). Маленький дискурс закінчується чистим висловленням подяки (в. 15).
