Продовження, початок
З Божою допомогою я хочу показати вам ще одну особливість – особливість плодів його віри.
Мені доводилося чути, як люди казали: «От, бачите, розбійник на хресті навернувся, хоча він не прийняв хрещення. Він не брав участь у причасті і не був членом церкви!» Він не міг зробити нічого з перерахованого, і те, що Бог Сам робить для нас неможливим, Він не вимагає від нас. Розбійник був прибитий до хреста. Про яке хрещення може йтися? Та все ж він зробив більше, ніж здається на перший погляд: він не міг видимими символами засвідчити про свою віру, але заявив про неї не менш прекрасним чином.
По-перше, помираючий розбійник сповідував Господа Ісуса Христа, а саме в цьому полягає суть хрещення. Він сповідував Христа. Чи не засвідчив він про Нього своєму побратимові за злочинами? Він сказав про Христа так ясно, наскільки це було можливо в його становищі. Чи не сповідував він Христа перед усіма присутніми біля хреста і здатними почути його? Його сповідання було настільки публічним, наскільки це можна собі уявити. Проте деякі люди називають себе християнами, хоча вони не засвідчили про Христа жодній людині і виправдовують себе, посилаючись на нещасного розбійника. Що, хіба вони прибиті до хреста? Чи, можливо, вони помирають в агонії? О ні! І проте вони поводяться так, немов обставини життя звільняють їх від необхідності свідчити про Христа. Це нечесно! Господь вимагає відкритого сповідання, а не тільки таємну віру. І якщо ви не сповідуєте Його відкрито, то ви позбавлені обіцянки про спасіння, вам погрожує небезпека врешті-решт бути знехтуваними. Апостол Павло каже так: «Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом i серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9). В іншому місці читаємо: «Хто увірує і охреститься, буде спасенний» (Мк. 16:16). Хрещення – це заповіданий Христом спосіб сповідання Його перед людьми. Якщо є віра, про неї має бути заявлено. Якщо ви – свічка і Бог запалив вас, тоді «нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного». Воїни Христові, подібно до солдатів Її Величності, повинні носити відмітні знаки, і якщо вони відмовляються носити полкову форму, вони будуть вигнані з полку. Солдати поводяться нечесно, якщо відмовляються марширувати в одній шерензі зі своїми побратимами. Найменше, чого може чекати від нас Господь Ісус Христос, – це наше посильне сповідання Його імені. Якби ви були прибиті до хреста, я б не пропонував вам прийняти хрещення. Якби ви були прибиті до дерева і помирали, я б не став просити вас стати за цю кафедру і заявити про свою віру, бо ви фізично не змогли б це зробити. Від вас потрібне лише те, на що ви здатні: ясно і відкрито засвідчити про віру в Ісуса Христа так, як вам дозволяють обставини.
Я упевнений, що в християн виникають великі проблеми через те, що вони не чесні відносно своїх переконань. Наприклад, якщо робітник йде в цех або солдат – у казарму, і ні той, ні другий не піднімає відразу ж прапор своєї небесної країни, то зробити це пізніше буде набагато важче. Але якщо людина сміливо дає знати, що вона християнин і що вона не може брати участь в усіх справах своїх товаришів, навіть якщо це комусь не сподобається, тоді усім стане зрозуміла її поведінка, первинне нерозуміння мине, і вірний буде полишений. Але якщо він боязкуватий і сподівається догоджати світу і Христу одночасно, у нього будуть великі проблеми, і він повинен знати про це. Він буде схожий на жабу в колії путівця, на лисицю в собачій будці. До цього ведуть спроби компромісу. Так справа не піде. Не ховайтеся, підніміть свій прапор. Нехай усі побачать ваше істинне обличчя. І хоча вас чекає не легкий шлях, він все ж буде менш тернистим, ніж у тому випадку, коли ви спробуєте грати в хованки. Це дуже складна гра.
Розбійник у тому ж місці і в ту ж годину заявив про свою вірі в Христа настільки відкрито, наскільки це було можливо.
Після цього він став угамовувати свого побратима за нещастям. Він намагався заперечувати у відповідь на його образливі зауваження на адресу нашого Господа. Я не знаю, що нерозкаяний злочинець говорив про Ісуса, але його товариш прямо висловив йому свої міркування: «…чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив». Сьогодні, як ніколи, християни не можуть дозволити гріхам людей залишатися непоміченими, і проте лише мало хто наважується робити це. Хіба ви не знаєте, що людина, яка мовчазно спостерігає за злочином, стає його співучасником? Якщо ви не засуджуєте гріх – звичайно, це потрібно робити в потрібний момент і в правильному дусі – ваше мовчання стає схваленням гріха, а ви самі стаєте посібником гріха. Людина, яка стала очевидцем крадійства і не закричала: «Тримай злодія!», – швидше за все, у згоді із злочинцем. Так і людина, яка чує богохульство і ніколи не висловлює протесту, має замислитися про свої стосунки з Богом. «Чужі гріхи» посилюють нашу провину, якщо ми не засуджуємо їх. Господь чекає від нас, що ми робитимемо це. Розбійник на хресті зробив це, вкладаючи усю душу, і в цьому він перевершив багатьох з тих, хто стоїть зараз на чолі церкви.
Вмираючий розбійник визнав свою провину. Він сказав тому, хто був розіп’ятий разом з ним: «…чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали». У декількох словах він сказав про багато що: «…достойне за діла наші одержали…» – «Ми з тобою помираємо за наші злочини, – сказав він. – Ми заслужили смерть». Коли людина визнає, що заслужила гнів Божий, що заслужила покарання за гріх, це є однією з ознак її щирості. Покаяння розбійника виблискувало, немов свята сльоза на очах у віри, прикрашеної перлами покаяння. Як я вже казав вам, я завжди сумніваюся у вірі, в якої немає сестри на ім’я покаяння. Але це не той випадок. Я прошу Бога, щоб те ж саме сталося в наших серцях як результат нашої віри.
Подивіться, як мужньо розбійник захищає свого Господа. Він каже: «…ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив». Які прекрасні слова! Він не сказав: «Ця людина не заслужила на смерть», – а: «Він нічого лихого не вчинив». Він мав на увазі, що Ісус абсолютно невинен. Розбійник навіть не сказав: «Він не скоїв жодного злочину», – а стверджує, що Він ніколи не чинив безрозсудно або необдумано: «Він нічого лихого не вчинив». Це велике свідоцтво вмираючої людини про Того, Хто був до злочинців приєднаний і відданий на смерть за хибними звинуваченнями Його ворогів. Улюблені, мені залишається тільки молитися, щоб ми з вами свідчили про Христа так само добре, як цей розбійник. Він перевершує будь-кого з нас. Можливо, нам варто менше думати про те, що цей чоловік навернувся в останню мить перед смертю, а більше про те, як прекрасно він проповідував Христа саме тоді, коли в цьому була найбільша необхідність. Коли інші голоси замовкли, у тиші, що настала, пролунали слова злодія, що розкаявся: «…Він нічого лихого не вчинив».
Зверніть також увагу ще на одну ознаку віри розбійника: він молиться, і його молитва звернена до Ісуса. «…Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Істинна віра завжди веде до молитви. Те, що він молиться, – один з найсерйозніших доказів того, що людина народжена згори. О друзі, давайте багато молитися, бо так ми зможемо довести достовірність нашої віри в Ісуса Христа! Розбійник не пошкодував сил на молитву, він молився з упевненістю в близькому пришесті Царства Божого і шукав його передусім, відклавши багато що інше убік. Він міг би попросити про збереження життя або про полегшення болю, але він віддав перевагу Царству. Це один з головних проявів благодаті, що живе в серці людському.
Його молитва була також поклонінням Ісусові, бо він сказав: «…пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Він сказав те, що відчував: йому було досить того, щоб Христос просто згадав про нього, бо Його сили вистачить, щоб обдарувати людину усім, що необхідно в тому світі. Цим він прирівняв Христа до Бога. Якщо хтось може поставити усе своє життя в залежність від пам’яті Іншого, значить, він по особливому оцінює Його можливості. Розбійник віддає Ісусові велику честь, якщо йому не потрібно нічого, крім того, щоб Він згадав його. Я думаю, його поклоніння порівнянне з поклонінням херувимів і серафимів на небесах. Навряд чи ангели перевершили розбійника в прославленні Бога своїм співом біля Його престолу. От вам і розбійник!
О, якби душі, що розкаялися, які перебувають серед нас, могли так само увірувати, так само сповідувати Христа, так само захищати свого Господа, так само поклонятися Йому! І тоді вік новонаверненого не матиме абсолютно жодного значення.
Автор: Чарльз Сперджен
