Продовження, початок
А тепер я хотів би, щоб ми разом поміркували про особливість віри цієї людини, бо, на мій погляд, розбійник виявив особливу віру стосовно Господа Ісуса Христа.
Я сумніваюся, що ми зможемо знайти в Писанні або поза ним віру, схожу на віру помираючого розбійника. Зверніть увагу, він увірував у Христа тоді, коли бачив, як Той помирає в ганьбі, як звичайний злочинець. Навряд чи ми можемо собі уявити, що означає бути розіп’ятим, бо в Англії ми ніколи не були свідками подібного видовища. Серед нас немає жодної людини, яка могла б уявити реальну картину Христової смерті. Це поза нашим розумінням. Але для людини, що бачила розіп’ятого Христа на власні очі, назвати Його Господом означало найбільшу перемогу віри. Як потрібно було довіряти Йому, щоб попросити, бачачи Його, що Він спливає кров’ю і неминуче наближається до смерті, не забути про нього у Своєму Царстві! Це було велике діяння віри – передати свою вічну долю в руки Того, Хто, здавалося, не міг зберегти Своє власне життя. Я стверджую, що розбійник на хресті мав найбільшу віру, бо обставини, в яких перебував Спаситель, робили віру в Нього майже неможливою. Те, що розбійник побачив, швидше мало перешкодити, ніж допомогти йому увірувати, бо він побачив Господа під час Його передсмертних мук. Та все ж він увірував у Нього як у Царя, чиє царство скоро настане.
Згадайте також про те, що коли розбійник увірував, усі учні залишили Ісуса і втекли. Іоанн і святі дружини стояли віддалік, але ніхто не наважувався стати біля хреста і до кінця підтримувати помираючого Ісуса. Іуда продав Його, Петро від Нього відрікся, інші просто залишили Його, але саме тоді розбійник на хресті сказав: «…Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Я б назвав цю віру прекрасною. Багато хто з вас не вірує, хоча і оточені друзями Христовими, хоча вам свідчать люди, яких ви шануєте і любите. Але ця людина, перебуваючи в повній самотності, називає Ісуса Господом! Ніхто інший не сповідував у той момент Ісуса Господом, не було поруч захоплених послідовників Христових, тільки розбійник визнав Господа. Після того, як наш Господь був прибитий до хреста, саме розбійник першим засвідчив про Нього. Сотник вимовив своє свідоцтво пізніше, коли наш Господь випустив дух. Ніхто, окрім розбійника, не називав Христа Господом, ніхто не підтримав його сповідання вигуком «Амінь»! Навіть його товариш за нещастям глузував з розіп’ятого Спасителя, і розбійник, що розкаявся, сяяв, як самотня зірка на темному нічному небі. О, друзі, чи готові ви бути Даниїлами? Чи готові ви стояти самостійно? Чи готові ви в середовищі дикого натовпу голосно заявити: «Ісус – мій Цар. Я прошу Його про те, щоб Він згадав про мене, коли прийде у Своє царство!» Змогли б ви явити свою віру в той час, коли священики і книжники, правителі і прості люди усі сміялися над Христом, ображаючи Його? Браття, розбійник на хресті виявив небувалу віру, і я прошу вас, щоб ви пам’ятали про це, коли наступного разу говоритимете про нього.
Одна деталь робить його віру ще прекраснішою: він сам був у муках. Не забувайте, що він теж був розіп’ятий. Розіп’ятий розбійник увірував у розіп’ятого Христа. Забути про сьогодення і жити майбутнім, коли усі наші члени пронизує біль, коли рвуться найвідчутніші нерви, коли тіло підвішене над землею, щоб померти в муках, що невідомо скільки триватимуть, – дійсно це велике діяння віри! Тільки незвичайна віра може спонукати вмираючу людину покластися на такого ж вмираючого. Блаженний розбійнику, тобі відвели останнє місце як найменшому зі святих, але я б запропонував тобі зайняти одне з перших місць серед тих, хто своєю вірою більше за інших прославив Христа Божого!
Його віра відрізняється також тим, що він побачив багато що, хоча його очі були розплющені не надовго. Він побачив майбутнє світу. Він не вірив у те, що людина після смерті зникає або що людина не безсмертна. Він чекав переходу в інший світ, чекав продовження життя після того, як Господь прийде у Своє царство. Його віра в цьому плані перевершує віру багатьох сучасних людей. Він також вірив у те, що Ісус встановить Своє царство навіть після смерті, навіть після Його розп’яття на хресті. Він вірив, що пробиті руки і ноги здатні управляти світом. Його віра була розумною, чи не так? Він вірив у те, що Ісус встановить Своє царство, і прагнув стати громадянином цього царства. Він вірно оцінював себе, тому не сказав: «Господи, дозволь мені сісти праворуч від Тебе» – або: «Дозволь мені куштувати страви з Твого столу». Він же сказав: «Згадай про мене. Подумай про мене. Кинь погляд у мій бік. Згадай про Свого товариша, що помирав праворуч від Тебе. Господи, згадай про мене». Я бачу глибоке упокорювання в його проханні і упевнене піднесення Христа, Який у той момент був безмірно принижений.
О, дорогі друзі, якщо ви зазвичай думали тільки про те, що розбійник встиг покаятися в останню хвилину, я хочу, щоб віднині ви думали про нього, як про того, хто мав сильну і величну віру в Христа. О, якби ви самі так увірували в Нього! О, якби ви в усьому поклалися на мого великого Господа! Ніколи нещасний грішник не може довіритися Христу більше, ніж Він того гідний. Не було жодної винної людини, яка б повірила, що Христос простить її, а Він не зміг простити, яка б повірила, що Христос відразу ж врятує її, а надії не виправдалися. Ні, можна спокійно пірнати в річку довіри Христу, її води призначені для того, щоб плисти, а не тонути. Ще жодна душа, що прославляла Христа своїм життям, своєю любов’ю і вірою, не загинула. Зверніться до Нього з усіма гріхами, якими б вони не були, зверніться, як би не був пригнічений ваш дух, як би совість не терзала вас. Візьміться за мого Господа і Повелителя обома руками віри, і Він належатиме вам, а ви – Йому.
Автор: Чарльз Сперджен
