Продовження, початок
Отже, по-перше, ми повинні звернути увагу на винятковість і особливість тих засобів, які були використані для навернення розбійника.
Як, на вашу думку, він навернувся? Звичайно, нам це точно невідомо. Видно, він був ще невіруючим, коли його розпинали на хресті, бо один з євангелістів каже: «Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його» (Мф. 27:44). Я знаю, що Матфей міг мати на увазі розбійників загалом, і, можна допустити, наслідуючи методи сучасних критиків, що Христа ганьбив лише один з них. Але я не дуже довіряю критикам, навіть коли вони намагаються бути доброзичливими. Я настільки шаную одкровення, що ніколи не дозволяю собі думати, що в ньому можуть бути протиріччя або помилки. І коли Матфей каже «розбійники», я вірю, що він має на увазі саме двох розбійників, а не одного. Очевидно, що один з розбійників повинен був так чи інакше навернутися саме на хресті. Звичайно, ніхто не засвідчив йому, ніхто не вимовив «євангелізаційну» проповідь біля підніжжя хреста, і не були зібрані спеціальні молитовні зібрання, присвячені його спасінню. Він не чув навіть настанови, заклику, пропозиції навернутися до Христа. І проте ця людина стала щиро віруючою в Господа Ісуса Христа.
Замислимося над цим фактом і постараємося зрозуміти, яке значення це має для людей, що оточують нас. Серед моїх слухачів є багато тих, які, попри те, що були наставлені у вірі із самого дитинства, їх з раннього віку попереджали, переконували і закликали прийти до Христа, так до Нього і не навернулися. А ця людина, яка не мала жодного з названих мною благословень, увірувала в Господа Ісуса Христа і набула вічного життя. О, ви, хто живе під звук євангельського заклику із самого дитинства, історія з розбійником не може утішити вас, бо вона викриває вас! Що ви такого особливого робите, що досі живете в невірі? Невже ви ніколи не повірите свідоцтву про божественну любов? Що ще я можу сказати вам? Що ще може сказати будь-хто з нас?
Як ви гадаєте, що ж все-таки послужило причиною до навернення цього нещасного розбійника? Я із подивом виявляю, що до навернення його підштовхнув вигляд нашого великого Господа і Спасителя. По-перше, його не могла не уразити незвичайна поведінка Господа на шляху до Голгофи. Розбійник бачив багато різних людей, але такої Людини йому бачити не доводилося. Ніколи хрест не був звалений на таку чисту людину. Розбійник не розумів у припущеннях, ким могла бути ця лагідна і велична людина. Він чув, як ридали жінки, і думав, що про нього, мабуть, ніхто плакати не стане. Він не міг не зауважити, що ця людина, яку оточили люди, що плачуть, була незвичайною особою. Коли він почув, як таємничий Страждальник урочисто вимовив: «…дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими…», – він мав немало здивуватися. Коли лиходій у передсмертних муках згадав про неймовірний погляд Ісуса, повний співчуття до жінок, що супроводжували Його, про самовідданість, що прозвучала в Його словах, він відчув нез’ясовний біль у серці: немов ангел з’явився йому і відкрив перед ним новий світ, новий образ справжньої людини, який йому не доводилося бачити раніше. Усе його оточення складалося з грубих і жорстоких людей, а Ісус був напрочуд м’якою Істотою, що перевершувала і його і усіх людей, яких він колись знав. Хто Він? Звідки? Розбійник бачив, як цей Чоловік страждав, як падав під тяжкістю хреста, але не почув жодного слова нарікання і прокляття в бік тих, хто спричиняв Йому біль. Він з любов’ю дивився на тих, у чиїх очах горіла ненависть до Нього. Поза сумнівом, шлях Via Dolorosa був першою частиною Божої проповіді, зверненої до пропащого серця цієї людини. Ця проповідь була сказана і багатьом іншим, які не послухали її слова. Але за особливою Божою благодаттю вона пом’якшила серце розбійника, коли він став роздумувати над нею. Чи не було це природним засобом у руках благодаті для спасіння розбійника?
Коли розбійник побачив Ісуса, оточеного римськими воїнами, побачив катів, що несуть молотки і цвяхи, катів, які поклали Його на спину і вбили цвяхи в Його руки і ноги, цей злочинець був уражений молитвою, яку він почув з вуст Ісуса: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Ймовірно, сам він проклинав своїх катів, а тут чує молитву, звернену до Отця. Будучи, швидше за все, євреєм, розбійник зрозумів, що означала ця молитва. Був він уражений і тим, як Ісус молився про Своїх вбивць. Такої молитви він не те, що ніколи не чув, він навіть подумати не міг, що подібна молитва може бути вимовлена. З чиїх вуст вона могла зірватися, як не з вуст Божих? Молитва, наповнена такою любов’ю, прощенням і величчю, свідчила про те, що Ісус – Месія. Хто ще колись так молився? Давид і ізраїльські царі таких прохань Богові не возносили, а навпаки, від щирого серця закликали гнів Божий на голови своїх ворогів. Так не міг молитися Ілля, швидше, він прикликав би вогонь з неба на сотника і його помічників. Молитва Христова була абсолютно новою. Навряд чи розбійник зрозумів її до кінця, але я упевнений, що вона справила на нього величезне враження, допомогла зрозуміти, що в Людині, яка страждала поруч з ним, таїться велике джерело добра. І коли був піднятий хрест, розбійник, подивившись навколо, міг побачити напис над головою Ісуса, зроблений трьома мовами: «Ісус Назорей, Цар Юдейський». Якщо він дійсно бачив цей напис, то він став для нього маленькою Біблією, його Новим Завітом, який він міг уявити за допомогою своїх знань Завіту Старого. Складаючи все разом – надзвичайну лагідність, втілену любов, терпіння і велич, дивну молитву, а тепер ще і цей напис, – розбійник, який, звичайно, дещо знав із Старого Завіту, не міг не поставити собі питання: «Невже це Він? Невже це істинний Цар Юдейський? Він здійснював чудеса, воскрешав мертвих і казав, що Він – Син Божий. Чи правда усе це, і чи дійсно Він – Месія?» Міг він згадати і слова пророка Ісаї: «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті… Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби». «Я ніколи не розумів Ісаю раніше, але, схоже, йдеться про Нього, – можливо, казав собі розбійник. – Покарання світу нашого було на Ньому». Невже про Нього казали псалми: «…Пробили руки й ноги мої»? Розбійник знову і знову дивився на Христа: «Невже це Він? Чи може хтось інший так бути схожим на Месію, описаного в Старому Завіті?» Він відчував, як міцніє його упевненість. Розбійник подивився на натовп внизу: люди відкинули Месію з презирством, сміялися і ображали Його. Розбійник все краще розумів, що означає: «Всі, хто дивиться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою: “Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому”» (Пс. 21:8,9).
Розбійник немов прочитав Євангеліє на вустах Христових ворогів. Вони казали: «Інших спасав». «Якщо Він спасав інших, то чом би Йому не спасти мене?» – думав розбійник. Яка дійсно Блага звістка прозвучала для нього: «Інших спасав!» На цьому уламку надії можна допливти до небесного берега! «Інших спасав» – якщо Він спасав інших, Він може спасти і мене.
Вийшло так, що кепкування ворогів Христових стали Євангельською звісткою для нещасного вмираючого розбійника. Іноді мені доводиться з важким серцем читати статті в періодичному друці, в яких ми разом з нашим Господом виставляємося на сміховисько. Тоді я кажу собі: «Ну що ж, можливо, хтось, читаючи це огидне богохульство, дізнається все-таки щось про Євангеліє». Іноді в купі сміття можна знайти діамант, який не втратив свого блиску. Істинне Євангеліє можна почути від людини, що сміється над Христом, і Блага звістка про спасіння завжди і скрізь залишиться Благою звісткою. Розбійник почув Євангеліє від тих, хто глузував з помираючого Господа, і, таким чином, слуги диявола, самі того не відаючи, стали Христовими слугами.
Але останньою краплею став вигляд розіп’ятого Христа. Ніщо у фізичному вигляді Ісуса не могло привернути розбійника, бо Його обличчя було спотворене більше за інших облич, і вигляд Його – більший за інших синів людських. Та все ж на Його благословенному обличчі був неповторний вираз. Хіба він не був віддзеркаленням внутрішньої досконалості? Коли я роздумую про обличчя Христове, я починаю розуміти, що жоден художник ще не зміг навіть приблизно відбити його на полотні. Його обличчя – сама добрість, і доброта, і самовідданість, і в той же час Його обличчя мало риси царя. Його обличчя – віддзеркалення вищої справедливості і незрівнянної милості. Праведність і правота поставили свій відбиток на Його чолі, але на ньому також були помітні сліди нескінченного співчуття до людей і благовоління до них. Ви були б здивовані без міри, побачивши це обличчя, ніколи б його не забули, ніколи б його до кінця не зрозуміли. Скорбота і любов, лагідність і рішучість, мудрість і простота разом на одному обличчі ангела і дитини, обличчі людини. Велич, страждання і таємниця з’єдналися в Його погляді. Він був Агнцем Божим і Сином Людським. І коли розбійник подивився на нього, він увірував. Хіба не дивно, що вигляд Господа вчинив на нього таку дію? Побитий, відданий на смерть і ганьбу Господь! Не слова і, звичайно, не проповіді, не відвідування богослужінь по суботах, не читання релігійних книг, не умовляння матері, не настанови учителя, не поради друга, а вигляд Ісуса зародив у ньому віру. Я хочу підкреслити, що це дивний факт, факт, який ми з вами не маємо права забувати, ми повинні роздумувати над ним так само, як роздумуємо над пізнім наверненням розбійника.
О, якби Бог по Своїй милості міг навернути кожного, хто зараз знаходиться в нашій церкві! О, якби я міг послужити в Його руках знаряддям, проповідуючи Слово! Але я буду в рівній мірі обрадуваний, якщо ви потрапите на небеса іншим шляхом, навіть якщо Господь візьме вас туди без видимого служіння, навернувши вас до Ісуса якимсь іншим чином, подібним до того, який Він використав для навернення розбійника. Якщо ви опинитеся на небесах, уся слава в будь-якому випадку належатиме Йому, а я, Його бідний слуга, буду переповнений радістю! О, якби ви зараз подивилися на Христа і набули життя! Він представлений вашому погляду, Він немов розіп’ятий перед вашими очима. Подивіться на Нього і отримайте спасіння прямо зараз.
Автор: Чарльз Сперджен
