3:1-6:10 – Апостолові доручення
Нова тема розпочинається в 2Кор. 3:1 у тому сенсі, що ідея самодоручення, зумовлена поручальними листами, які надавали «опоненти», продовжується, як побачимо, як обрамлення дискурсу (див. 2Кор. 4:2; 5:12; 6:4). Слово «знов» припускає щось попереднє: воно може стосуватися його самопредставлення як такого, що пов’язаний із Христом чи Богом (див. 2Кор. 1:5,12,18-21), але головно воно торкається грубої конфронтації з опонентами, представленої в 2:17. В усякому разі, правильно сприймати попередні вірші як певний перехід до наступного дискурсу.
Аж до кінця 2Кор. 6:10 аргументація розглядає цих опонентів полемічно, проте утримується від того, щоб утворювати конкретні алюзії на проблеми апостола з коринтянами. Звертання в 6:11 дуже врочисте (це єдиний раз, коли ми бачимо слово «коринтяни» в усіх посланнях). Воно спонукає нас помістити тут початок нової частини, яку називаємо «перехід».
Сам «дискурс» можна поділити так:
- Exordium: ми не потребуємо доручення (3,1-3)
- Propositio: наше служіння походить від Бога (3:4-6)
- Історичний аргумент: порівняння з Мойсеєм (3:7-18)
- а. Два рівні слави (3:7-11)
- б. Два різні варіянти поведінки (3:12-18)
- Теологічний аргумент (4:1-5:10)
- а. Служіння чистого світла (4:2-6)
- б. Поміщеного в глиняні світильники (4:7-12)
- в. Тому ми відважні (4:13-15)
- г. До кінця наших днів (4:16-5:10)
- Христологічний аргумент
- а. Христос спонукує нас (5:11-15)
- б. Христос присутній у нас (5:16-21)
- в. Бо ми схожі на Нього (6:1-10)
- Exordium: ми не потребуємо доручення, 3:1-3
Апостолу Павлові не подобається особиста конфронтація, хоча час від часу йому й доводиться брати в ній участь (див. 2Кор. 2:17; 4:2; 5:12; 11:12-15,18,21-23; 12:11). Це пояснює досить нервовий тон 3:1. Йому також не подобається ідея, що когось поручають інші люди: на його погляд, сама потреба людського доручення позбавляє прав того, хто такого доручення прагне (в. 1б). Він просто щасливий, що доручений Богом і знаками Божої присутности, як і його вірні, які є відкритим листом, написаним у серцях (3:2) Духом (не чорнилом або на камінних таблицях). За допомогою сміливого повороту апостол перейшов від доручальних листів до закону, написаного в серці, згідно з Книгою пророка Єремії (Єр. 31:31,33) та Книгою пророка Єзекіїля (Єз. 11:19; 36:26). Прихованим аргументом є: «У серцях моїх вірних ти можеш виявити, що Новий Заповіт діє, і тому я є його слугою» (див. 2Кор. 3:3: «нами вислужений»).
- Propositio: наше служіння походить від Бога, 3:4-6
Павло заявляє, що Христос і Бог на його боці (3:4). Його слід приймати, бо він є «здібним» (2Кор. 3:5а, як у 2:16; див. у 3:5б,6, іменник і дієслово «зробити здібними») слугою Нового Заповіту, але це Боже діло, а не його власне (3,5). Наголос на Божій дії був знаком Нового Заповіту (3:6а), згідно з Книгою пророка Єремії та Книгою пророка Єзекіїля: Бог мав написати Божий Закон в їхніх серцях, бо самі вони були нездатними сповнювати Закон Мойсея. У цьому сенсі апостол Павло може сказати, що буква (Закону) вбиває, бо вона не здатна робити те, що робить Дух: оживлювати (2Кор. 3:6б; див. Ів. 6:63).
- Історичний аргумент: порівняння з Мойсеєм, 3:7-18
Ретельно опрацьовуючи ці пророчі тексти, апостол Павло говорив про «серця» (2Кор. 3:2-3; див. 1:22), про «Дух» (3:3,6; див. 1:22), про «таблиці камінні» (3:3), «Новий Заповіт» (3:6) і посередництво «служителів» (3:3,6). Тепер він підходить до порівняння між служителями: Мойсеєм і апостолом.
а. Два рівні слави (3:7-11)
Основний аргумент є зрозумілим: якщо той, хто несе смерть, може бути огорнутий славою (3:7), то ще більше огорнутий славою буде той, хто несе життя (3:8). Слава першого буде нерелевантною в порівнянні зі славою другого (3:10). Вірш 9 повторює аргумент, ставлячи осуд – виправдання на місце смерти – Духа. Вірш 11 наголошує на тому факті, як згадано вкінці в. 7, що слава Мойсея зникала. Щоби зрозуміти це, ми можемо звернутися до Книги пророка Єзекіїля й до інших послань апостола Павла: Закон Мойсея прийшов від Бога (див. Рим. 7:12,14,22,25; 8:7), але, через «камінне/кам’яне серце» людських істот (Єз. 11:19; 36:26), було неможливо отримати спасення (див. Гал. 3:21,24; Рим. 7:14-25; 8:6-7). Служіння Мойсея приносило лише смерть (3:7; див. в. 6б); і все ж воно було повне слави через своє Боже походження. Книга Виходу не говорить про те, що слава Мойсея зникала: твердження 2Кор. 3:7,11 можуть посилатися на якийсь переказ про покривало Мойсея (див. далі в 3:12) чи на той факт, що Старий Заповіт мав дати дорогу Новому (див. Гал. 3:19; 4:2; Євр. 8:13).
б. Два різні варіянти поведінки (3:12-18)
На «надію» не зникнути навіки тут є лише алюзія: вона буде широко виражена в центральній частині (2Кор. 4:16-5:10). Зараз важливо побачити, що ця надія дає апостолу сміливість (3:12), якої не мав Мойсей: Мойсей клав покривало собі на обличчя, аби люди не могли помітити, що його слава щезала (в. 13: бо він припинив звертатися до Господа? – див. в. 16). Отже, апостол Павло робить висновок, що розум людей притупився (в. 14а), наче вони мали покривало на своїх обличчях (в. 15: «на їхньому серці»). Малоймовірно, що хтось у той час говорив би про книгу чи низку книг як про «Старий Заповіт», але апостол Павло каже це непрямо: «в читанні Старого Заповіту» (в. 14б; схожий до в. 15а, «як читають Мойсея»). Христос, додає він, усуває покривало (в. 14в), оскільки, «коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається» (3:16). Вірш 16, вважаю, стосується Мойсея, тут дієслово в однині, саме тоді, як вв. 13-15 мають множину; цитата Вих. 34:34 також достатньо чітка. Ми розуміємо, що Павло звертається до цього тексту, коли каже: «Господь» (тут) є «Дух» (в. 3:17), маючи на думці протиставлення «букві» (3:6), з якого розуміємо, що там, де є Дух Господа, є воля (3:17б), тобто, «сміливість», поведінка вільних людей, а не рабів.
Інші коментатори бачать у цьому вірші певне сплутування «Господа» (небесного Христа) і «Духа»; цей погляд не підтверджують, на мою думку, інші тексти цього ж апостола. Для нас Павловим «Господом» є просто «Христос» (див. 2Кор. 4:14; 11:31) або «Ісус Христос» (див. 2Кор. 1:2-3,14; 4:5; 8:9; 13:13).
Тоді, Павлову сміливість виражено як дивитися (а не віддзеркалювати) з непокритим обличчям у дзеркало (яким є Христос) і переображуватися від одного рівня слави до іншого в такий же образ (3:18; також Христос, згідно з 4:4).
