Закінчення, початок
Ті руки, які були пробиті за наші гріхи, були покладені на наші голови для нашого благословення. І та кров, яка проливалася за нас і наше беззаконня, сьогодні є тією кров’ю Нового Заповіту, завдяки якій ми входимо в присутність Царя царів, Пана панів і Верховного Законодавця, називаючи Його в благоговінні своїм Отцем.
«Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою! Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євр. 10:19-23).
Друзі, потрібно знати, розуміти і вірити, що стався обмін чашами – звідси почалося нове життя. І в цьому була воля Всевишнього, Який полюбив людей і зробив усе зі свого боку для сліпої, недолугої, немічної і обтяженої гріхами людини, дарував їй Небесні Обителі і нерукотворний дім. Не лише небесні скарби Він відкрив Своїм дітям, але також вклав у наші серця Святого Духа як запоруку і один з найбільших дарів.
«Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:31-34).
Ми свято повинні цінувати спасіння і бути вдячні Богові
Так, цього потрібно триматися. У це потрібно вірити. Заради цього варто померти. Цьому варто присвятити усе своє життя. Істина і світло, що вливаються в наше похмуре серце, здатні розбудити нас від байдужості, пасивності і легковажності. Тут – життя і відвага, відкрите небо і шлях вгору, справжня Любов, і більше за цю немає ніякої іншої любові. Це колодязь з Живою Водою, звідки ми покликані черпати сили і радість, надію і спокій, прославляючи святого Бога!
Отже, давайте ще раз зрозуміємо, що Ісуса в саду Гефсиманському найбільше устрашали не скорботні і жорстокі тортури фізичних страждань (хоча і це спричиняло Йому нестерпний біль), а та чаша, яка була наповнена отрутою наших вчинків і вадами нашої пропащої природи. Вона була також наповнена жовчю гріха і тяжкістю нашого беззаконня, які виражалися в усій нашій істоті, як отрута, що живе усередині нас і виходить з глибини нашого серця.
«Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Мр. 7:21-23).
І, проте, «де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20б-21).
Що ж ми можемо в цьому випадку зробити? Те саме, що зробив цар Давид: «Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє ім’я! Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його!» (Пс. 116:4-5).
Обіцянка Богові, яку дає врятована людина
Давид прийняв чашу спасіння, призвавши ім’я Боже, і дав Йому свою сердечну обітницю «перед усім народом Його». Що ж це за обітниця (присяга), про яку тут йде мова?
Ця обіцянка служити Господові добрим сумлінням після водного хрещення, що приймається вірою.
«Того образ, хрищення не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, спасає тепер і нас воскресенням Ісуса Христа» (1Пет. 3:21).
Це – шлях у небо, на якому воскреслий Ісус за допомогою вкладеного Ним Святого Духа починає учити, освячувати і виховувати людину. Це Господній шлях, на якому Він чекає від нас плодів і дяк, молитов і просвіченого серця Його божественним променем. Це щасливе життя, бо веде в життя вічне. І нарешті – це життя, яке перемагає смерть, тримаючи у своїх руках чашу спасіння, що дарована Богом.
Причастя особливим чином демонструє чашу спасіння і благословення
Усі ці істини практичним чином ми особливо ясно і відкрито демонструємо в день Хліболамання, у день Причастя. Ми це робимо, бо віримо в справу і працю Месії на хресті. У цьому – сила Церкви.
«А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26:27-28).
Апостол Павло також нагадував, що чаша, яку ми приймаємо, є чаша благословення, чаша Христової крові, чаша Нового Заповіту, нагадуючи, яке величезне благословення мають істинні члени Тіла Христового, переживаючи Божу присутність і керівництво.
«Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової?» (1Кор. 10:16а).
Чаша спасіння – це чаша, дана Церкві Христовій
У цьому – перемога Церкви і призначення вірних. Це мотивує жити для Бога, спонукає брати участь у творенні Церкви і народжує любов у відповідь до Бога, робить нас здатними до подвигів віри, наповнює живими соками істинної Виноградної Лози, наставляє у вірі. І в цьому полягає єдність Церкви, тому що він продовжує: «Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного» (1Кор. 10:16б-17).
Усе це повертає нас до Пасхальної трапези, Гефсиманського саду і Голгофського хреста, де здійснювалося наше вічне спасіння через обіцяного Месію. У цьому – глибокий сенс і одкровення зверху, яке поширюється на кожен куточок нашого повсякденного життя.
Розуміючи це, ми не зможемо залишатися байдужими до Бога, але полюбимо Його з однієї простої причини: бо Він полюбив нас раніше. Амінь!
11.08.2007.
