Закінчення, початок
Зрозумійте, каже Павло, що, підміняючи Євангеліє скрупульозним дотриманням, в якому ви зараз перебуваєте, і повертаючись «до слабих та вбогих стихій», ви, по суті, відхилилися від Євангелія і Христа. Адже саме Він є Єдиний Посередник і Помічник, що віддав Своє життя заради вас і вашого спасіння. І якщо ви це істинне Євангеліє завжди триматимете у своєму серці, то воно триматиме вас.
Але чому, Павле, ти так сильно на цьому акцентуєш увагу і так твердо це стверджуєш? Для чого?
«Щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1Кор. 2:5).
Сила Божа – це сила Його смерті, через яку прийшло прощення, сила воскресіння, через яку Ісус переміг владу гріха і диявола. Це сила життя для отримання великої надії і радості, сила любові, від якої ніхто не може відлучити, і сила благодаті, яка несе людині розраду і світло. Це також сила Слова, що несе пізнання, і вірність Його обіцянь, що розганяють сумніви. Це сила Його святого могутнього Духа, що розбиває окови невірства і мороку, сила святої крові, яка пролилася заради нашого очищення гріхів.
Людська мудрість чужа Євангелію
Мудрість людська є основою іншого благовістя і Євангелія, що виражається як мінімум у трьох речах або принципах, через які люди підходять до життя.
Перша річ, що входить у поняття «Людська мудрість» є так звана філософія гуманізму, яка розглядає усі речі в житті не через Слово Боже і просвічений Духом Святим розум, а через людське неосвячене судження, кажучи, що в нашому житті немає нічого надійного і постійного, на що можна було б покластися. Тому в житті усе відносно і туманно усюди, де тільки людина повинна стояти в центрі уваги, як найбільш надійна істота, і центр буття.
Друга річ, через яку підходять до життя і яка також є частиною людської мудрості, – це хитре і спритне уміння існувати під девізом «хочеш жити – умій крутитися». Таке життя зазвичай супроводжується бажанням обманювати, лукавити, вертітися дзиґою, хитрувати, оббирати і бути виверткою людиною, аби собі було добре, тепло і прибутково. Такі світські мудреці живуть за принципом: прожити своє життя з мінімальним збитком для себе. Це – їх склад розуму, який вони можуть прикривати релігійними гаслами, не маючи в собі життя Ісуса Христа. Вони гребуть під себе, але вдають, що шанують Бога. Подібні красномовці (часто пустомовці) і світські мудреці, тремтячі за свою шкуру, є людьми чужими Євангелія і природи Христової.
Третя річ, яка теж є частиною того, про що ми говоримо, – це підхід до життя через нездійснені вимоги неправильно уявленого закону, які відсовують суть істинного Євангелія. Замість слави, величі і благодаті Христової вони переводять погляд людини на виконання того, чого Бог не вимагає. До того ж під найпереконливішими приводами люди все одно нав’язують це виконання іншим, щоб спробувати зробити з них свою копію. Так от Павло, знаючи і те, і друге, і третє, каже їм і нам, що він готовий від усього відмовитися і навіть не знати цього, «крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого».
Знати Ісуса Христа розіп’ятого як єдину основу для мого спасіння, а також знати Ісуса Христа розіп’ятого як спосіб життя.
«Бо для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання» (Фил. 1:21).
Це інше благовістя (особливо якщо йдеться про розчину цього явища) кінець кінцем породжує три види людей. Адже не даремно Павло застерігав вірних від його впливу.
1) Воно породжує ненадійних людей, які не в змозі виконати якісь Божі вимоги, бо не беруть відповідальності на себе, але вдають, що сумлінно виконують волю Господню.
У хвилини випробування і труднощів вони зникають як туман і тікають, кидаючи справу Божу. Ними рухають завжди споживацькі інтереси і користолюбство. Ці люди говорять про виконання, але не виконують, і в той же самий час не зізнаються, що в них серйозні пропуски. Навіть якщо вони і роблять щось для Господа, то виходять виключно з власної вигоди і цинічного розрахунку. Вони чинять не по совісті, а за настроєм і примхою, догоджаючи собі, а не Богові. І щоб їм не потрапити в список відступників, на словах вони – з Господом, а по суті, не коряться Йому.
2) Воно породжує тих, які, виконавши ті чи інші вимоги, починають підноситися від гордості і зарозумілості, принижуючи тих, хто цього не робить або не в змозі зробити.
Одна справа – дати правильну оцінку духовному стану людини і допомогти їй вийти зі свого лабіринту, а друга – просто засуджувати і глумитися над її і без того жалюгідним духовним станом. Таке піднесення характерне людям, в яких відсутнє співчуття, довготерпіння, великодушність, відчуття реальності і милосердя.
3) Воно породжує тих людей, які під тиском неправильного тлумачення закону або законницької атмосфери і всіляких нездійснених вимог впадають у глибокий смуток, розчарування і депресію, відчуваючи на собі провину і прокляття.
За невиконання тих або інших вимог вони гадають, що цим самим невірні Богові і Він за це з ними розправлятиметься як з якимись жертвами. У них створюється неправильне уявлення про Бога. Ним навіть деякі вселяють, що цим вони неугодні Богові, тим самим ще більше бентежачи серце і посилюючи їх немічний стан. Цих людей постійно долають сумніви, і вони програють битви, відступаючи від віри. Вони можуть звільнитися від цього стану, але для цього їм бракує пізнання Божого спасіння через Євангеліє.
Євангеліє зціляє розбиті, сліпі, обдурені, немічні, гріховні, поранені, заплутані і хворі серця
Від усього цього може зцілити лише істинне розуміння Євангелія, яке сповіщає про розіп’ятого і воскреслого Ісуса. Євангеліє не лише зціляє, але і виправдовує, утішає, оновлює, змінює, дає мир з Богом і вихід з різних людських нагромаджень усім грішникам, що звертаються до Ісуса. Саме до грішників воно і адресоване, і себе, між іншим, я теж відчуваю і бачу таким. Чим більше я пізнаю святість Бога і глибину Його закону, тим більше відчуваю себе грішником, який рятується тільки по милості Божій, живе по ній і по Його милості перейде в Отчі обителі.
А пізнання на досвіді своєї гріховності якраз і приводить людину до розуміння, для чого був розіп’ятий Ісус Христос. Цю проблему оголяє закон, як скальпель у руках хірурга. З такою гострою нуждою людина починає пізнавати Христа, залучатися до Нього і любити Його, бачачи справжню картину Євангелія.
Це і є те Євангеліє, де ми, грішні, залучаємося до Нього, Святого. Де невірне творіння повертається до вірного Бога, де ті, хто не уміє по-справжньому любити, стають улюбленими чадами Божими. Де ми, як звичайні люди, які самі по собі не мудрі, не сильні і не благородні, раптом виявляємо, що покликані Ним у Його дивне світло вічного життя; де колишні негідники і беззаконники стають на шлях освячення і починають приносити плоди. Це Євангеліє, де Сам Господь стає нашою славою, відрадою і спасінням, нашою опорою і розрадою, Провідником, Поручителем і, нарешті, Спасителем, Який полюбив нас і з’явився для нашого спасіння. І усю цю роботу через Ісуса здійснює Бог-Отець: «Щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне» (Кол. 1:20). Алілуя!
Нехай Бог допоможе кожному з нас захопити вірою це розуміння і одкровення, що є Євангелієм благодаті Божої, яке доступне за допомогою простої і дитячої віри. Євангеліє, яке несе людині Благу Звістку про Боже виправдання і примирення через смерть, поховання і воскресіння Ісуса Христа, несучи віру і надію на дар вічного життя. Амінь!
25.03.2006.
