Два розбійника, що були розіп’яті поруч з Христом. Вони разом простували злочинним шляхом, отримали за це, судячи зі свідчень одного з них, справедливу кару, здавалося, мали подібний кінець, проте результат їхнього життя був різним, діаметрально протилежним: один почув з вуст Христових, що вони обидва невдовзі будуть у раю, а другий, не розкаявшись у власних злодіяннях, прямо пішов у пекло.
Першого, так би мовити, розсудливого розбійника, згадують часто, але от про його колишнього спільника практично немає ніде мови. У чому ж річ? – Усе дуже просто, його не згадують, бо він і його подальша доля нікому не потрібні, у світі і так повно запеклих грішників, які не розкаюються у власних гріхах і через це після смерті прямують у пекло. Цього розбійника якщо і згадують, то лише як антипода до розбійника розсудливого, який здійснив кращий вибір.
Логіка тут зрозуміла, люди намагаються тримати перед собою кращий приклад, принаймні згідно тієї системи цінностей, яку вони сповідують. А через те, що Біблією та долею її героїв і персонажів переважно цікавляться люди, яких цікавить потойбічне життя, зокрема власне, то вони намагаються взяти з неї добрий приклад для наслідування. І розсудливий розбійник його подає. Втім, слід зауважити, що подає навіть не добрий приклад, а швидше приклад останньої надії, що і таке покаяння на порозі смерті, буквально в передсмертному видиху буде прийняте Господом.
Саме так, але цей приклад немає стати приводом для духовних лінощів, намагання відкласти покаяння, навернення до Бога «до кращих часів», тобто до ніколи. Хоча багато людей втішають себе прикладом прощеного розбійника, начисто забуваючи про іншого розбійника, який помер без покаяння, у злобі на навколишній світ. От ми і пригадали розіп’ятого розбійника, що не покаявся і потрапив у пекло. Пригадали як приклад, який не варто наслідувати. Між іншим, більшість людей, окрім, звичайно, затятих скептиків, не сильно сумніваються в тому, що цей біблійний персонаж після смерті потрапив у пекло: що не кажіть, переважна більшість добре проінформована про те, що якщо не каятися у власних гріхах, на налагоджувати стосунки з Богом, то цілком ймовірно вони потраплять після смерті в пекло. Навіть якщо достеменно про це не знають, то вже точно здогадуються…
Але от тут у багатьох стається цікавий і не менш звичний психологічний ефект – люди вдаються до самовиправдання: перестають помічати власні гріхи, відкидають існування Бога, переконують себе і намагаються переконати оточуючих у тому, що Бог усіх простить (це стається, якщо не вдається переконати себе в не існуванні Бога), або ж хапаються, як за останню «соломинку», за приклад розсудливого розбійника – якщо Бог простив такого «грішника», то і мене простить.
Що тут скажеш, звісно простить, якщо зможеш зазнаючи шалених мук звернути свій погляд на страждання ближнього, між іншим зауваживши, що страждаєш сам загалом за діло, за те, на що заслуговуєш, а от твій ближній страждає безневинно і через це тобі стає шкода його. От приміром, чи зможуть люди, які хапаються за приклад розсудливого розбійника, вчинити таке? Адже це було необхідною умовою для того, щоб Господь відкрив йому те, Хто саме перебуває поруч з ним на сусідньому хресті. Швидше, що ні. Більш за все, вони діятимуть як нерозсудливий розбійник, який сконцентрувався на власному болі, жалі за себе і через це кляв увесь світ.
Тобто попри те, що багато людей хапається за приклад, який вартий наслідування, проте скоріше діятимете відповідно прикладу, якій зовсім того не вартий. І де гарантія, якщо в коло таких людей не може потрапити будь-хто з нас? Тому не даремно Біблія попереджає: «Бо сказано: “У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі”. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2). Не варто гаяти час, відкладаючи стосунки з Богом «на потім», адже не відомо, яке це «потім» буде і чи взагалі настане.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Два приклади
Ваш коментар:
