Хто такі ці два розбійники на хресті

Можливо, дехто з нас не замислюється над цим питанням – хто такі розбійники, які були страчені з Ісусом на хресті. Але якщо розглянути передісторію цієї події, то ми бачимо, що на центральному хресті мав бути повішений головний розбійник – так званий Варавва (Бар-Наба). Бар-Наба – син батька. Можливо, це було не справжнє його ім’я, а присвоєне, яке він міг дати сам собі або йому могли дати його спільники. Якщо розглядати діяльність Варавви, то, можливо, він претендував на роль Месії, видаючи себе за царя Ізраїлю, за сина Божого.

З усього вищесказаного стає очевидним, що розбійники на хресті – це його близькі спільники. Що ж злочинного в тому, щоб бути патріотом своєї батьківщини, захищаючи свою країну від агресора, яким були римляни. Чому керівники міста просили відпустити їм Варавву? Бо вони підтримували його наміри – повалити ярмо Риму. Але якщо подивитися на розбійника, який розкаявся, кажучи: «Ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали», то виходить, що діяльність цих людей була не такою вже і патріотичною, а швидше злочинною.

Йосиф Флавій розповідає у своїх оповіданнях, що в той час лютували сикарії. Сикарії – крайнє радикальне угрупування зелотів. Зелоти і сикарії вбивали не лише римлян, але і євреїв, які мали дружні контакти з римлянами. Секарії робили це підступно. Вони знаходили намічену жертву в людському натовпі під час якихось зборищ, завдавали їй удару кинджалом непомітно, після чого розчинялися в натовпі. Можна припустити, що Варавва і його два спільники були керівниками однієї з таких груп, і можливо, найбільшою і впливовою, раз про нього знали усі жителі Єрусалиму. Але, швидше за все, більшість з них не здогадувалися, що на руках цих людей не лише кров римлян, але і кров євреїв.

Обіцянки, побудовані на вірі

Ми не знаємо, чи знав Ісус про те, чим конкретно займалися Варавва і його спільники. Але Він побачив справжню віру цієї людини в словах, які виходили з серця, – людина усвідомлювала, що вона грішна.

«Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю». (Лк. 23:43)

Якщо вірити Ісусовим словам, то ці слова дають надію розбійникові на майбутнє життя в царстві Месії. Але так завіряти вмираючого міг тільки той, хто має можливість це зробити. Христос же сам був напередодні смерті. Отже, розуміння того, що Месії належить померти і ожити, все ж існувало на той час у вченні рабинів. А інакше, навіщо одному просити, а другому обіцяти? Розбійник просив, бо мав знання про це, додаючи до знань віру. Те ж саме робив і Христос – Він знав, що Христу судилося померти. Маючи це знання, Він додавав до цього Свою віру – Бог неодмінно оживить Його з мертвих. Маючи таку віру, Він обіцяє розбійникові: «Як стану царем, ти неодмінно житимеш у Моєму царстві».

Два розбійники на хресті – дві долі

«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37).

Один з розбійників вірив, що Ісус – це Месія, і вимагав від Нього відплати для своїх катів. Другий усвідомив, що отримав покарання згідно із Законом. Тому, останню годину свого життя він провів розсудливо, розкаюючись у власних злочинах.

За матеріалами сайту: http://nev-tanah.info

Попередній запис

Уроки з історії розіп’ятих розбійників

Два розбійники, яких розіп’яли поруч із Христом. Один ганьбив разом з усіма Спасителя, другий визнав в Ісусі Месію. Здавалося, обидва ... Читати далі

Наступний запис

Два приклади

Два розбійника, що були розіп’яті поруч з Христом. Вони разом простували злочинним шляхом, отримали за це, судячи зі свідчень одного ... Читати далі