Продовження, початок
Диво благодаті вірні починають відчувати у своїх пошуках, проходячи через боротьбу сумнівів і шквал всіляких думок, ідей і уявлень. Божий прогрес природним чином вивчення Біблії і надприродним сприянням Святого Духа дасть можливість пізнавати волю Божу і жити згідно з нею. Світло Господнє вестиме людину до присвячення, пізнання і радості. І після цього нового народження Священне Писання для вірних починає бути не якимсь теоретичним знанням, а практичним керівництвом для життя і благочестя. У цьому і полягатиме живе ходіння перед обличчям Всевишнього Бога і Творця, як це було в житті усіх вірних, що ходили і продовжують ходити шляхом Авраамовим. Якщо цього не відбувається і не проявляється в щоденному ходінні, то виникає низка непростих запитань, тобто стає незрозуміло, чи йде така людина вузьким шляхом, або вона ще продовжує жити без Бога і залишатися на широкому шляху, нехтуючи істиною. Зрозумійте правильно: без Божої роботи в нашому житті ми ні до чого не прийдемо, але Божа робота закликає нас до співпраці, щоб ми цього самі бажали. І, звичайно ж, вона вимагає віри з нашого боку. Тоді буде наступний результат, за яким можна буде визначити, на якому шляху ми стоїмо і кого по-справжньому любимо.
«Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі» (1Ів. 5:3).
Це є результат Божої благодаті в житті людини, яка навернулася до Бога і духовно воскресла. А через апостола Павла Дух Святий ще більше конкретизує важливість і блаженство людини, яка дотримує Божі заповіді, кажучи: «Обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе дотримування Божих заповідей» (1Кор. 7:19).
Людиною зсередини рухає відкрите бажання, а не примус
Ми не повинні примушувати себе дотримувати Божі заповіді або дуже сильно напружуватися, щоб їх виконати. Ні. Швидше за все, навпаки, сила Божої благодаті, Божого Духа, Божого світла і життя, що знаходяться усередині народженої згори людини, дає таку здатність виконати Божу волю і веління.
«І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє» (2Кор. 3:6).
Таке життя складається не лише тому, що Бог дав таку здатність, але Він дав і бажання. І усе це – робота Божої сили і благодаті.
Точно так, як і ми не можемо самі врятуватися, ми не в змозі самі освячуватися і зростати. Це відбувається в Господові, від Його Духа, Його силою, у Його природі. У цьому – уся суть. «Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту».
Два узбіччя вузького шляху віри
Увесь безлад у церкві з приводу закону і благодаті виник через дві помилкові думки, які завжди існували з часів апостолів і досі спокушають і розбурхують уми багатьох християн. Саме ці дві думки і твердження зі своїми наслідками і плодами (які ми вже частково розглянули), і будуть двома узбіччями цього шляху віри, тобто вузького і тернистого шляху, що веде вірних у небесні обителі Отця.
Суть цих проблем полягає в тому, що одні із закону намагаються зробити засіб для виправдання або самоствердження, неправдиво тлумачачи його, як це сталося в галатійських церквах. Інші ж взагалі відкидають його, кажучи при цьому, що він зовсім не потрібен. І тут якраз ми і стикаємося з такими поняттями як вплив світу цього з одного боку, і законництва, легалізму – з другого, які є двома крайнощами і узбіччями вузького і тернистого шляху, що розглядається нами.
Ми вже читали і говорили, що шлях віри один, але узбіч у нього, як у будь-якого шляху, два: світ зі своєю уявною свободою, вседозволеністю, свавіллям і легковажністю, і легалізм зі своїми нездійсненими вимогами, які не під силу нікому виконати і отримати виправдання. До речі, легалізм – це зловживання законом або неправильне його розуміння, тлумачення і, як наслідок, застосування.
Саме тут, між цими двома сферами і пролягає вузький шлях віри, що веде в небеса усіх Божих дітей, і про нього ми ведемо мову, аналізуючи слова нашого Учителя і Пастиря Ісуса Христа. З одного боку, цей оманливий світ завжди намагався притягнути до себе церкву, роблячи вірних тілесними, розбещеними, неприборканими, байдужими, зухвалими, нестриманими, свавільними, легковажними і безвідповідальними, позбавленими святості і праведності, упокорювання і скромності, присвячення, Божого страху і жертовної любові, готової відмовитися від усього гріховного і безбожного, аби бути з Господом і служити Йому. Під словом «світ» (у негативному значенні цього слова) мається на увазі система безбожних цінностей, головою яких є диявол. Світ, який заохочує людину залишатися рабом гріха і похоті. І цей вплив просочує суспільство на рівні моди, реклами, політики, мистецтва, поведінки, переваг, засобів розваг, взаємин між людьми, телепередач і багато чого іншого. І замість того, щоб змішуватися з цим світом і наслідувати його в його гріхах, Бог закликає вийти з нього: залишити цю систему, відкинути її, а жити за принципами Небесного Царства, відкритих у Священному Писанні. Вірні, які заграють зі світом, поводяться так, немов збираються з цим світом увійти до неба. І через такий відступ хочеться вигукнути разом з апостолом Яковом: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4).
Павло також закликає вірних зайняти правильну позицію стосовно системи цього світу, кажучи: «Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму» (2Кор. 6:17).
Апостол Іван також не залишає нас у невіданні про те, що таке цей світ з його брехливими цінностями: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1Ів. 2:15-16).
Не один раз в історії християнства це ухилення мало місце і приносило багато бід і збитку серед вірних. А з іншого боку, церква ухилялася до неправдивого розуміння, тлумачення і застосування закону, роблячи вірних запеклими, крижаними, зарозумілими, гордими і бездушними до інших людей, лицемірними, як фарисеї, які відціджували комара і поглинали верблюда. Людьми, позбавленими таких рис як милосердя і простота, співчуття і довіра, щирість і дитяча віра, готова першою протягнути руку прощення, залишаючи минулі образи і колотнечі. На жаль, такий стан речей і усі відповідні прояви залишають благочестивих людей зовні, які сили ж його відреклися. Людьми, які позбавлені добрих почуттів до інших вірних і вважають себе найбільш духовними і святими. Людьми, які бояться визнати свої помилки і недоліки, залишаючись з кам’яними і холодними серцями. Ховаючись за своїми масками, вони забувають, що Сам Господь каже таким: «Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (Мт. 23:28).
В іншому місці Він характеризує ще точніше стан таких людей: «Але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте» (Ів. 5:42).
Ці люди використовували закон у досягненні власної праведності, а вона робила їх сліпими і гордими, бо вони у своїх власних очах здавалися собі кращими за інших, імітуючи любов до Бога.
