5:12-21 – Композиція та функція
Цей уривок є простим представленням у формі порівняння відомих фігур і фактів, які всі визнають, фактів, які будуть корисними перед лицем труднощів, які йтимуть далі в процесі аргументації. Порівняння ставить за мету випукло показати контраст між Адамом та Ісусом Христом і наголосити на безмежній перевазі (фактично, непорівнюваній, бо те, що порівнює апостол Павло, непорівнюване!) дія благодаті над наслідками гріха.
Апостол Павло починає порівняння (грецькою synkrisis), а тоді затримується, щоб удосконалити точку зору (в. 13-14); він відновлює паралель у в. 15 у регулярно збалансованому русі, який почергово представляє дві ікономії: ікономію гріха, що призводить до смерти, та ікономію благодати (ласки), що приводить до життя (див. таблицю).
| Адам – гріх – смерть | Христос – ласка – життя | |
| в. 15 | …як переступ. | Але не такий дар благодаті,… |
| причина | Бо коли за переступ одного померло багато, | то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох. |
| в. 16 теза | …як те, що сталось від одного, що згрішив; | І дар не такий,… |
| причина 1 | бо суд за один прогріх на осуд, | а дар благодаті на виправдання від багатьох прогріхів. |
| в. 17 причина 2 | Бо коли за переступ одного смерть панувала через одного, | то тим більше ті, хто приймає рясноту благодаті й дар праведности, запанують у житті через одного Ісуса Христа. |
| в. 18 висновок | Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, | так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. |
| в. 19 причина | Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, | так і через послух Одного багато-хто стануть праведними. |
| вв. 20-21 суперечливі цілі | 20 Закон же прийшов, щоб збільшився переступ.
21 щоб, як гріх панував через смерть. |
20 А де збільшився гріх, там зарясніла благодать.
21 так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим. |
Зауважте парадоксальне використання synkrisis. Апостол Павло розпочинає, кажучи, що немає порівняння (в. 15-17), а тоді переходить до порівняння (в. 18-19), щоби наполягти на протилежності!
Контраст між одним і всіма починається з сильної опозиції (включає заперечення), відбувається у відвертій конфронтації, яка цього разу виражена позитивно, з просуванням від причин до наслідків.
5:12-21 – Труднощі в тому, що поставлено на кін
(а) Чи був Адам єдиним грішником? На противагу єврейській традиції, апостол Павло, очевидно, ставить більший наголос на унікальності першого грішника – слово «один» повторюється дев’ять разів у в. 12, 15, 16, 17, 18, 19. Чи забув він Єву, чи навіть гріх ангелів, про що сказано в Книзі Еноха (глави 6-36)?
Говорячи про початок, Павло звертається до біблійного матеріялу, але його наполягання на «один» можна зрозуміти лише у зв’язку з тим, що він розуміє як покликання в Ісусі Христі. Через те, що Христос переміг смерть і є першим, хто воскрес, Його можна назвати первістком нового людства, оправданого та покликаного в славу; саме широчінь і крайність дару спокути дає апостолові Павлові змогу сказати, що наслідки гріха Адама, як про це сказано в Писаннях, перебувають у зовсім непорівнянних стосунках із тим, що після того було ласкаво і рішуче запропоновано нам в Ісусі. Біблійні дані, які тут пригадано та систематизовано, слугують тому, щоби показати у виграшному світлі благодать і дар, отримані в Ісусі: розриви synkrisis і накопичення грецьких термінів виражають добровільність і дар (ласка, дар ласки, дар через ласку та схожі вирази з’являються дев’ять разів у 5:15-21) і є симптоматичними в цьому стосунку. Фактично саме дар благодати, який прийшов через Ісуса Христа, дає апостолу Павлові змогу сформулювати, на противагу тому, що було становищем спустошення й ув’язнення, в якому тримали в заручниках зранене людство, і, пригадуючи біблійну історію, розповісти про те, що послугувало цьому причиною.
(б) Чи всі люди завжди були грішниками? Апостол Павло наголошує не на первородному гріху – це не особливо цікавило міжзавітний юдаїзм – а на тому факті, що всі без винятку потрапили в спіраль смерти і гріха, яка сковує наш світ: не лише люди, що жили до оприлюднення Мойсеєвого Закону, а й усі ті, що з’явилися потому, включаючи тих, хто підлягав Закону. Уривок рухається до своєї заключної заяви: Тора не змінила становище Адама, а лише загострила його. І тут жоден вірний Законові юдей не пішов би за апостолом Павлом, адже для юдаїзму, саме оприлюднення Тори змінило долю людства. Здається, твердження в Рим. 5:20 також суперечить і певним біблійним заявам: хіба псалмопівці не повторюють неодноразово, що Тора Господа є їхнім світлом і їхньою розрадою? Так апостол мусить показати в probatio (яку представить у Рим. 7:7-25), наскільки Мойсеїв Закон далекий від того, щоби відокремити своїх суб’єктів від гріха, й навпаки, віддав їх у його владу.
5:12-14 – Людська смерть і гріх
У в. 12 ми натрапляємо на труднощі в останній пропозиції, котру можна тлумачити як відносну чи умовну. Найзвичнішими перекладами віршів 12в-14 є:
(…) таким чином смерть перейшла на всіх
- через Адама, в якому (або «через якого») всі згрішили (відносна)
- через ситуацію, в якій (= на основі якої) всі згрішили (відносна)
[Нова американська Біблія: «тією мірою, якою всі згрішили»]
- тим фактом, що (або «через той факт, що») всі згрішили (причинна) [Нова переглянута стандартна версія Біблії англійською мовою: «тому, що всі згрішили»]
- у результаті чого всі згрішили (наслідкова)
(…) до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону; одначе смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими [включаючи перших ізраїльтян], що не згрішили подібним переступом Адама.
Тлумачення (а), яке добре знали і якого часто дотримувалися, починаючи від Августина, безсумнівно є найменш обґрунтованим граматично, через віддаленість від антецедента («одного чоловіка» у в. 12а). Версія (б) підходить дуже добре, адже вона, вочевидь, повністю припасована до контексту, тобто до експлікації (або expositio), котра йде відразу ж після неї, і до зіставлення Адам/Христос у в. 15-19. Так контекст забезпечує чітке пояснення для інтерполяції. Увесь час ідеться про різницю між грішити та бути грішником, адже ми вже бачили в Рим. 1-3, що грішити не передбачає потрапляння в категорію грішників: праведники в псалмах визнають свій гріх (свої гріхи), та все ж переконані, що Бог не дозволить їм потрапити в ряди грішників – тих, що, як необрізані й апостати, не поважають ні Бога, ні Божий закон. Складність, на яку апостол Павло робить алюзію в Рим. 5:13-14, така: якщо, без Мойсеєвого Закону, гріх не можна було умовно зарахувати, то жодну людину, що жила до оприлюднення Закону, не можна було проголосити грішною чи нечестивою і, таким чином, викликати осуд, відокремлення від Бога і смерть. На відміну від своїх нащадків, Адам порушив Божу заборону, знаючи, що його переступ призведе до смерти (Бут. 3:1-3; пор. 2:16-17). Таким чином, не порушивши Боже розпорядження, як це зробив Адам – таке порушення призвело б до смерти – його нащадки, у принципі, не заслуговували на покарання. Але, додає апостол, вони вже опинились у становищі смерти через самого Адама (це також стверджувалось у міжзавітних писаннях): так царство смерті передує гріхам дітей Адама – це щось таке, що, вочевидь, підкреслює відповідальність першої людської істоти щодо становища всього людства після нього. Тут апостол Павло хоче наголосити, що ті, які жили до Мойсеєвого Закону (від Адама до Мойсея), перебувають у такому ж становищі, як і ті, що жили після нього.
У тлумаченні (в) унікальна відповідальність Адама була б розпливчастою чи ослабленою, і контраст у в. 15-19 утратив би своє значення. Рішення (г) явно припускає, що смерть, про яку говорить апостол Павло, не є (винятково чи головно) фізичною: інакше, саме факт смерті був би причиною індивідуальних гріхів, а такого ніхто ніколи не стверджував, і апостол Павло найменше з усіх. Радше це моральна та духовна смерть; це прирівнюється до того, якби сказати, що світ був у стані морального розкладання і що це саме собою закінчилося виникненням індивідуальних гріхів. Але як світ міг би бути в стані тотального морального загнивання без існування гріхів, які скоїли окремі люди? Expositio у в. 13-14 не намагається пояснити наслідок, а радше універсальну ситуацію, якої ще жодному періоду історії уникнути не вдалося. Тому мусимо підтримувати тлумачення (в) як найкраще з усіх згаданих.
