Розділи 24:1-26:32 – Судилище над Павлом

24:1-27 – Павло та Фелікс

Через п’ять днів обвинувачувані Павла, первосвященик Ананія та деякі старійшини приходять до Кесарії. Вони залучають також адвоката – якогось Тертила (вв. 1-2). Промова цього адвоката – зразок промови під час тогочасного судового засідання (вв. 3-8), в якій він звинувачує Павла в тому, що той є «заразою», яка збурює колотнечу поміж юдеями по всьому світу (пор. 17:6), і провідник «Назорейської єресі». Павла спіймали при спробі осквернити Храм, і юдейські провідники вже готові були судити його згідно з Законом, коли тисяцький Лісій вирвав його силоміць і звелів їм з’явитися на авдієнцію до правителя. Тертил стверджує, що правитель може перевірити ці закиди, підтверджені й усіма іншими обвинувачами (в. 9).

У відповідь (вв. 10-21) Павло заявляє, що він лише нещодавно прибув до Єрусалима, не зчиняв суперечок і не збирав натовпу навколо себе ні в Храмі, ні деінде і що його обвинувачі не можуть підтвердити жодного звинувачення. Він сам служить Господу, «в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю», вірячи в те, що написано в Законі й Пророках, і маючи на Бога надію, «чого й самі вони сподіваються», що буде воскресення праведних і неправедних. По багатьох роках він прибув до Єрусалима, щоб принести пожертви, і в Храмі перебував у чистоті, не чинячи жодної колотнечі. Його обвинувачі були, безперечно, юдеями з Азії, які мали б самі стати перед правителем. (Римський закон не надавав особливої уваги свідченням людей, які звинувачували інших, але не з’являлися, щоб зустрітися із відповідачем у суді). Єдине звинувачення, яке вони можуть пред’явити Павлові перед синедріоном, – це висловлювання про воскресення мертвих.

Фелікс відкладає прийняття рішення аж до того часу, поки прибуде тисяцький Лісій (в. 22), але далі про нього більше немає згадки. Тим часом Павла утримують під вартою, хоч і в полегшених умовах, і він має можливість зустрічатися зі своїми друзями (в. 23). Декілька днів по тому в епізоді, що нагадує нам про Ірода Антипу та Івана Христителя (пор. Мр. 6:20), Фелікс та його дружина Друзілла, яка була дочкою юдейського царя Агріппи І, покликали Павла, щоб дізнатися більше про віру в Христа Ісуса. Однак Феліксу не до вподоби чути про справедливість та здержливість і майбутній суд, тому він відпустив Павла. Він продовжив розмови з Павлом, сподіваючись, як пише Лука, що Павло запропонує йому гроші за своє звільнення (вв. 24-26). Але пройшло чимало часу, а Павло все ще перебував в ув’язненні в Кесарії, коли Фелікса відкликано і йому на зміну прийшов Порцій Фест. Фелікс залишив Павла у в’язниці, щоб догодити юдеям, – коментує Лука, – що не завадило останнім оскаржити Фелікса перед кесарем.

25:1-12 – Павло звертається до кесаря

Фест бажав невідкладно вирішити справу Павла, яка дуже затягнулася, і під час свого першого після свого призначення на посаду візиту до Єрусалима порушив це питання перед юдейськими релігійними лідерами. Провідники юдеїв намагаються вмовити його повернути Павла до Єрусалима, готуючи засідку, щоб убити апостола по дорозі (пор. 23:12-15), але Фест наполягає на тому, що вони повинні прибути до Кесарії та висунути йому звинувачення саме тут (вв. 1-5). Незабаром після того Фест почав розгляд справи Павла в Кесарії, і провідники юдеїв висунули проти нього «багато тяжких винувачень». Павло відповів, що він не має жодної провини щодо юдейського Закону, Храму чи кесаря (вв. 6-8). Фест, бажаючи догодити юдеям, запитав Павла, чи хоче він іти до Єрусалима й судитися там. Павло поставив вимогу, щоб його вислухав правитель Кесарії, а відтак звернувся до кесаря. Фест погодився, що він повинен постати перед судом кесаря в Римі (вв. 9-12).

25:13-27 – Павло та Агріппа II

Ісус передрікав, що Його учнів водитимуть перед радами царів і правителів (Лк. 21:12). Павло з’явився перед синедріоном та двома римськими правителями. Тепер він постає перед царем Агріппою II, сином Агріппи І, який переслідував провідників Церкви в Єрусалимі (пор. 12:1-3). Цей епізод нагадує про страсті Христові в Лк. 23:6-12, коли Пилат відправив Ісуса до Ірода Антипи, що був одним із прадідів Агріппи II.

Цар, який був правителем певних територій на півночі країни, прибув до Кесарії, щоб привітати нового римського правителя, у супроводі своєї сестри Верніки (їхні стосунки були предметом скандальних коментарів того часу). Агріппа був світським очільником юдейської релігії і мав повноваження призначати первосвященика; Фест скористався нагодою спитати в нього поради щодо Павла. Він стисло передав історію справи апостола, визнаючи, що йому не висунуто жодних серйозних звинувачень «про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він». Оскільки Павло звернувся до кесаря, Фест віддав наказ, щоб його вислали до Риму (вв. 13-21). Агріппа повідомляє Фестові, що він довго чекав, аби побачити цього чоловіка, і Фест запевняє його, що незабаром він матиме можливість зустрітися з Павлом особисто (в. 22; пор. Лк. 23:8).

Наступного дня відбувається урочиста авдієнція, під час якої Павла приводять до Феста, Агріппи та Верніки. Фест ще раз нагадує про те, що юдейські очільники просили смерти Павла, заявляючи при цьому, що сам він не знайшов нічого, за що Павло заслуговував би смертної кари (пор. Лк. 23:4,14). Він просить Агріппу допитати Павла, щоб визначити підстави для подальшого розслідування та звіту, який правитель повинен написати для кесаря (вв. 23-27).

26:1-32 – Остання промова Павла

Агріппа надає Павлові слово (в. 1). Після традиційного вступу, яким Павло звично привертає увагу слухачів, він підкреслює обізнаність Агріппи з традиціями юдаїзму (в. 2-3). Далі він ще раз розповідає історію свого життя та місії. Так само, як і в промові, з якою він звертається до юрби в Храмі, тут Павло підкреслює, що він залишається юдеєм. Християнство тут показане не як релігія, що відрізняється від юдаїзму, але як його продовження та виконання пророцтв. Павло був вихований як фарисей (вв. 4-5; Фил. 3-5). Тепер він під судом, бо висловлює надію на воскресення, що є ні чим іншим, як виконанням Божої обітниці дванадцятьом колінам Ізраїля (вв. 6-9). Читач Дій апостолів нарешті отримує відповідь на запитання воскреслому Христові, яке поставили учні ще в Дії 1:6.

Ще раз Павло переповідає історію свого навернення від гонителя християн до вірного послідовника Христа (вв. 9-15). Цього разу він підкреслює, що в момент його навернення він отримав наказ іти до свого власного народу та до поган (пор. Гал. 1:16), щоб ті отримали змогу повернутися з темряви до світла, від сатани до Господа (вв. 16-18; пор. Іс. 42:6-7,16). Ужита тут термінологія нагадує текст чину хрещення. Павло віддано виконував цю місію в Дамаску, Єрусалимі та Юдеї і серед поган, закликаючи в проповідях, щоб вони покаялись, навернулись до Бога та чинили діла, достойні покаяння (вв. 19-20). Саме з цієї причини його схопили в Храмі (в. 21). Фактично він лише констатував те, про що говорили Мойсей та пророки: Месія має постраждати і, будучи тим, хто першим повстане з мертвих, він проголосить світло своєму народові й поганам (вв. 22-23; Іс. 49:6).

Фест вигукує, що Павло, мабуть, з’їхав із глузду, але Павло запевняє його, що він говорить слова правди й розуму, і звертається до Агріппи за підтримкою. Агріппа відповідає (звичайно, з іронією), що Павло майже переконав його стати християнином (чи, можливо, «вдавати християнина»). Павло промовляє серйозно, але водночас іронічно, що він бажав би, щоб усі, хто його чують, стали такими, як він, але без кайданів, які були на ньому (вв. 24-29). Авдієнція завершена, і сильні світу цього виходять із ради, погодившись один з одним, що Павло не вчинив нічого гідного смерти чи ув’язнення і що його можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря (вв. 30-32). Таким чином, приготована сцена для Павлової подорожі до Риму.

* * *

Останні дві глави Книги Дій апостолів (27-28) містять оповідь про те, як сповнилося прагнення Павла відвідати Рим (пор. 19-21; Рим. 15,23). Великий апостол усвідомив важливість проповіді Євангелія в столиці імперії, що охоплювала всі землі навколо Середземного моря й значну частину Європи. Павло прийшов, як про це йдеться в оповіді, як в’язень, але водночас вільний, щоб проголошувати Добру Новину (28:31).

Далі окремі фрагменти написані від імені першої особи множини «ми», що навіює асоціації з щоденником подорожі Павла під час збирання пожертв. Той, хто вже супроводжував Павла під час його подорожі, і тепер перебуває з ним на шляху до Риму. Фрагменти, в яких оповідь ведеться від першої особи множини, записані іншими, від третьої особи множини («вони»).

Попередній запис

Розділи 21:37-23:35 – Павлове ув'язнення

21:37-22:22 – Павло звертається з промовою до натовпу Коли Павла ведуть вгору сходами до твердині, він просить у тисяцького дозволу ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 27:1-28:31 – Подорож до Риму, Павло в Римі

27:1-12 – Павло відпливає до Риму Павло відбуває до Риму разом з іншими в’язнями та деякими друзями під вартою римського ... Читати далі