21:37-22:22 – Павло звертається з промовою до натовпу
Коли Павла ведуть вгору сходами до твердині, він просить у тисяцького дозволу поговорити з ним. Тисяцький, заставши Павла всередині розбурханої юрби, спершу думає, що Павло – єгипетський підбурювач, відомий із праць юдейського історика Йосипа Флавія, який вивів 4000 опришків у пустиню; однак згодом він змінює своє ставлення, почувши, що Павло спілкується грецькою мовою. Павло повідомляє йому, що він юдей і громадянин міста Тарс, та просить дати йому дозвіл звернутися до натовпу, який прагне його крови (вв. 37-39). Тисяцький дозволяє, і Павло, ставши на сходах, подав знак рукою як оратор, щоб звернутися до народу. Він промовляє до людей «єврейською» (арамейською?) мовою і таким чином привертає їхню увагу (21:40-22:2).
Промова Павла перед натовпом, що зібрався біля Храму (вв. 3-21), – це його автобіографія. Уже першими словами: «Я – юдеянин» – Павло наголошує на своїй ідентичності юдея, і це єднає його з авдиторією, що налаштована до нього вороже. Використовуючи спільну для багатьох біографій історичних особистостей формулу опису молодих років свого життя, Павло стверджує, що він народився в місті Тарс у Кілікії і «вихований у цім місті» (Єрусалимі) та «у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні» (в. 3).
Зробивши все можливе, щоб схилити своїх слухачів на свій бік, Павло далі пригадує, як він переслідував тих, хто обрав «цю путь», і розповідає про своє навернення по дорозі до Дамаску. Його розповідь узгоджується з тим, що вже раніше повідомив Лука (вв. 4-11; пор. 9:1-9). Відмінність виникає, коли Павло починає розповідати про роль Ананії (вв. 12-16), адже він переповідає події по-іншому, ніж ми дізнаємося про це з попереднього наративу (пор. 9:10-19). Тепер Ананія радше юдей, який набув доброї слави в усіх місцевих юдеїв, аніж «учень». Він говорить про воскреслого Ісуса, що з’явився Павлові як «Праведник». Саме Ананія в цій оповіді, яку Павло звертає до своїх одноплемінників, робить натяк на місію апостола щодо «всіх людей». Саме біля Храму в Єрусалимі Павло побачив видіння про свою місію йти «далеко до поган» (вв. 17-21; пор. Іс. 49:6; 57:19; Дії 9:15). На цьому етапі юрба знову перериває його, вимагаючи віддати його на смерть (в. 22).
22:23-29 – Павло – римський громадянин
Тисяцький наказав увести Павла в твердиню і «бичуванням його допитати», але Павло звертається до сотника із запитанням, чи дозволено бичувати римського громадянина без належного судового рішення про покарання (вв. 24-25). Сотник стривожено звертається до тисяцького, який висловлює своє здивування тим, що ув’язнений, який лише кілька хвилин тому стверджував, що він громадянин Тарса (пор. 21:39), тепер заявляє, що він є римським громадянином. Сотник повинен був витратити велику суму грошей, щоб отримати права римського громадянина, але Павло твердить, що він є громадянином з народження (вв. 26-28). Уже вдруге Павло робить таку заяву в схожих обставинах (пор. 16:37). Цього разу, однак, сенсаційна заява зроблена до того, як Павла піддано бичуванню, що є більш жорстоким покаранням, ніж побиття різками, яке він переніс у Филипах. Вплив, який Павло справив на римських вояків, був такий самий сильний, як і той, що він справив на можновладців міста Филипи: вони дуже злякалися можливих наслідків того, що піддають римського громадянина згаданому покаранню без належного судового розгляду справи (в. 29; пор. 16:38).
22:30-23:11 – Павло перед юдейською радою
Тисяцький усвідомлює, що в його руках вирішення дуже важливої справи, але перш за все він відчуває потребу дізнатися про ув’язненого більше. З цією метою він приводить Павла в синедріон (22:30). У житті Павла сповняється передбачення, яке Ісус передрік для Своїх послідовників (Лк. 21:12), що ті підуть Його слідами і так само зазнають страждання.
Спершу Павла визнано невинним, але після того, як він виголошує промову, первосвященик велить бити його по вустах (22:1-5; пор. Ів. 18:19-23). Далі Павло використовує той факт, що синедріон складається із фарисеїв, які сприйняли доктрину про воскресення, та саддукеїв, які не погоджувалися з цією доктриною. Він вигукує, що він фарисей і син фарисея, а його судять за надію на воскресення. Це спричиняє серйозну суперечку між членами синедріону, і фарисеї стають на бік Павла (вв. 6-10). Далі Дії апостолів свідчать про те, що Павло продовжуватиме заявляти про спільні погляди з фарисеями про воскресення померлих і що Ісус – це «первісток» загального воскресення, на яке фарисеї також сподівалися (пор. 1Кор. 15:20).
* * *
Коли римський тисяцький дізнається про те, що юдеї змовилися вбити Павла, він вирішує відіслати його до правителя Кесарїї (23:12-35). Павло вчасно з’являється перед правителем Феліксом, який утримує його в ув’язненні (24:1-27). Новий правитель, Порцій Фест, прагнучи вирішити справу Павла, пропонує провести судове засідання в Єрусалимі, але Павло звертається до кесаря (25:1-12). Фест радиться з царем Агріппою II (25:13-27), перед яким Павло виголошує останню промову на захист своєї віри (26:1-32). Фест та Агріппа погоджуються, що Павла можна було б відпустити, якби він не звернувся до кесаря.
23:11-35 – Павла передають до Кесарії
Тієї ночі, перебуваючи в ув’язненні, Павло бачить видіння, в якому Господь запевняє його: як Павло свідчив про Нього в Єрусалимі, так повинен свідчити про Господа і в Римі (в. 11).
Саме тоді тисяцький дізнається про змову юдеїв схопити і вбити Павла (вв. 12-22) і вирішує відіслати ув’язненого, що спричиняє такі проблеми, до Кесарії, де його триматимуть під охороною, і таким чином зняти з себе відповідальність. Він забезпечує військовий конвой для супроводу Павла тієї ночі (вв. 23-25) і пише відповідного листа правителеві (вв. 26-30). Вояки приводять Павла в Антипатриду, місце перетину шляхів, що вели з центральної гористої території та головної дороги, яка пролягала з півночі на південь рівниною вздовж узбережжя. Тепер вони вибралися з небезпечної гористої місцевості, в якій була можлива засідка, і менша група вояків супроводжує Павла до Кесарії, де вони передають ув’язненого разом із листом тисяцького до рук правителя.
Правитель Юдеї (що на той час мав офіційний титул «прокуратор») на ім’я Фелікс – відома історична постать; він обіймав цю посаду завдяки тому, що його брат Паллас був скарбником при дворі імператора Клавдія. У нашій оповіді Фелікс, дізнавшись, що Павло родом із Кілікії, погоджується прийняти його, коли прибудуть його обвинувачувані, наказавши утримувати Павла в палаці царя Ірода (звісно, не в царських палатах: вв. 31-35).
