21:1-17 – До Єрусалима
Мандрівники вирушили з Мілета і припливли до острова Кос архіпелагу Додеканез. Північно-західний вітер підганяв їхній корабель, і наступного дня вони продовжують свій шлях на острів Родос, Патару (розташований на південному узбережжі Лікії) та – згідно з західним текстом – Мири; далі вони просуваються на схід вздовж того ж самого узбережжя (в. 1). Кожен із цих етапів відображає один день морської подорожі, і більш-менш той самий маршрут вказаний в інших стародавніх описах подорожі. Павло та його товариші пересідають на інше судно, що відбуває до Фінікії, і під вітрилами через відкрите море мандрівники дістаються Тиру. Їхня подорож могла тривати п’ять днів (вв. 2-3). Єдине місце, що трапляється на їхньому шляху, – це острів Кіпр, який вони бачать, але пропливають мимо, лишивши його ліворуч: отже, корабель проплив південніше від нього.
Згідно з вв. 4-7, Павло та його товариші знаходять «учнів» у Тирі, з якими вони перебувають протягом семи днів і які попереджають Павла «через Духа», щоб він не вирушав до Єрусалима. Далі автор змальовує сцену прощання, яка нагадує прощання в Мілеті, і місіонери ще раз вирушають до Птолемаїди (Акко). Там вони знаходять «братів», із якими проводять один день. Наступного дня група залишає Птолемаїду і вирушає до Кесарії (в. 8). Їхня подорож могла тривати довше, ніж один день. Кесарія вже була тим місцем, де розвивалися події одного з найважливіших епізодів Книги Дій апостолів (пор. 10:1-48).
Павло та його товариші, прибувши до Кесарії, йдуть до дому Пилипа-«євангелиста», одного з Семи. Пилип мав чотири дочки, які раніше могли пророкувати (в. 8-9; пор. вв. 8-40). Згідно з віршами 10-14, коли Павло перебував у Кесарії, пророк на ім’я Агав прийшов із Юдеї (пор. 11:27-28) і передбачив, що в Єрусалимі Павла пов’яжуть та видадуть до рук поган (пор. Лк. 18:31-32). Товариші Павла і місцеві християни, налякані пророцтвом Агава, благають апостола не вирушати до Єрусалима (в. 12). Він відповідає, що готовий не тільки бути зв’язаний, але й покласти там своє життя (в. 13). Інші полишають спроби переконати його і висловлюють визнання волі Господньої (в. 14).
Остання стадія подорожі з Кесарії до Єрусалима описана у вв. 15-17. Мандрівники зупинилися в домі Мнасона, кіпріота, що протягом тривалого часу був учнем Павла. В Єрусалимі їх вітає місцева громада вірних.
Отже, Павло опиняється серед тих людей, яким проповідував вперше. Якщо справді, як ми можемо припустити, він дістався Єрусалима вчасно на празник П’ятдесятниці, його подорож із Филип, звідки він вирушив одразу після Пасхи, могла тривати від тридцяти до сорока днів.
* * *
Невдовзі після прибуття Павла до Єрусалима на нього нападає розлючена юрба біля Храму, і він опиняється в руках римської армії (21:18-40). Його спроба звернутися до натовпу переривається новими вигуками, і Павла кидають до в’язниці у фортеці Антонія (22:1-29). Його поява перед синедріоном також збурює хвилю несхвалення (22:30-23:11).
У Книзі Дій апостолів образ Павла-місіонера поєднаний із образом Павла-в’язня, якому присвячено приблизно однаково уваги в оповіді. Цей факт показує, що Лука надавав важливого значення тій частині життєпису Павла, в якій він покликаний бути свідком (martyr) Христа перед лицем релігійних та державних лідерів – як юдейських, так і римських. Саме в таких умовах опинялися принаймні деякі читачі творів Луки аж до наших днів, і Лука, описуючи життя та подвиг Павла, ставить за мету надихнути їх і зробити сміливішими. Лука також, можливо, прагне, щоб його читачі дізналися, що Павло зумів прожити життя відповідно до апостольських слів (Мт. 10; пар. Лк.) про те, що послідовники Ісуса будуть притягнуті в суди і, залишившись вірними аж до смерти, будуть спасенні. Цей переказ має за мету підтвердити Павлову вірогідність в очах потенційних читачів.
21:18-26 – Павло та Яків
Наступного дня після свого прибуття до Єрусалима Павло вирушає на зустріч із Яковом, що є єдиним главою Церкви в Єрусалимі (вв. 18-19). Яків стверджує, що багато ревних юдеїв увірували в Христа. Вони чули, як Павло навчав не обрізати їхніх синів, і Яків робить припущення, що це спричинить проблеми (вв. 20-22). Не існує прямих доказів того, що Павло так висловився, і Яків закликає не вірити цьому, але це ймовірний висновок, який можна зробити на підставі аналізу висловів Павла проте, що в Христі нічого не означають ні обрізання, ні не обрізання (Гал. 5:6). Яків пропонує Павлові продемонструвати свою відданість юдейській традиції, пройшовши ритуальне очищення та заплативши за чотирьох назореїв (пор. Чиє. 6:1-21), які завершують свої обіти й повинні принести жертву в Храмі (вв. 23-24). Стосовно ж поган, які увірували, їм вже було приписано утримуватися від ідоложертвенного м’яса, м’яса задушених тварин та «розпусти» (в. 25; пор. 15-20, 28-29). Павло дотримується порад, які отримав від Якова (в. 26).
21:27-36 – Заворушення на території Храму
На території Храму натовп, підбурюваний юдеями з Азії (тобто з Ефесу), хапає Павла і оскаржує його в тому, що він всіх усюди навчає «проти народу й Закону та місця цього», себто проти Храму (вв. 27-28; пор. 6:11-13). Вони також засуджують Павла в тому, що він опоганив Храм, бо привів поган у святе місце (вв. 28-29), що вважалося таким порушенням закону, за яке, згідно з надписами в Храмі, порушник має заплатити власним життям. У результаті про бунт дізнається тисяцький, начальник римського гарнізону твердині Антонія, що прилягала до Храму з північного боку. Він та його вояки звільняють Павла від натовпу, але водночас кидають його до в’язниці як потенційного порушника спокою (вв. 30-36). Павло залишається в римській в’язниці аж до завершення книги.
